З благословення отця-декана Михаїла Бігуна, на запрошення Спілки Християнського  Відродження, 27 листопада до Калуша приїхали брати-новики Крехівського монастиря отців Василіян з ігуменом о.Пантелеймоном. На цей раз браття представили глядачам виставу «Плоди мучеництва священномученика Йосафата Кунцевича в ХХ столітті" писвячену 20-ій річниці виходу з підпілля УГКЦ та празнику св..Йосафата.

В п`єсі  брати-новики показали реаліїї з життя священника переслідуваної Церкви. Про те, як звичайні селяни переховували отців, наражаючи себе та свої родини на заслання, а деколи і на тортури. Священник підпільної церкви не дивлячись ні на що продовжує священнодіяти, не перестає проповідувати, і молитись за свій народ, за свою церкву….

В історії, яку відтворили молоді актори, священника арештовують органи НКВС, наполегливо вимагаючи зречення своїх обітниць щодо належності до УГКЦ, піддають його тортурам, а потім розстрілюють….

Одному Богу відомо міру святості замордованих в таборах священників, чи вчителя , який до останнього дня вчив, що жити треба по правді. І сумніву немає, кожен з них сіяв і хотів залишити добре зерно нащадкам.

Зерна, посіяні мучениками нашого віку впали на нашу землю. Зерна ці засіяні в наші душі і серця, вони чекають нашої відповіді, нашого кроку назустріч правді. Від нас тільки залежить, чи гідно ми проживемо в часи доказу правди Христової Євангеліїї.

«Учень не більший від  свого учителя»-пише євангелист Матей, переслідуватимуть і тих, хто визнає і вірить в Ісуса Христа, свого спасителя. Іншими словами, колись в якийсь час чи в певних обставинах і нам,людям ХХІстоліття доводиться засвідчувати нашу приналежність до дітей Божиих, належність до нашої Церкви, визнавати Ісуса нашим спасителем. Світ цей всеціло, наче ті енкаведисти хоче нашого зречення, щоб ми були дітьми брехні,  щоб ми перестали жити євангельськими радами, впустивши брехню, гріх, всі принади цього світу у своє життя. 

Багато людей було в залі, і мабуть кожен з присутніх поніс додому у своєму серці застанову над власним життям, роздуми про свою віру, про необхідність власного свідчення, свідчення власним життям належності до Божого люду, до нації українців, до нації , яку хотіли заморити голодом, до нації, цвіт інтелігенції якої був массово репресований, до нації, у якої хотіли відібрати все:-землю, мову, культуру, історію, Церкву, Бога.

П`са нікого не залишила байдужим, люди плакали. Справді, було і чомусь є над чим плакати. Скільки років пройшло з часу мученицької смерті святого Йосафата, а на нашій землі і далі злі сили правлять своє брехливе життя за еталон справжнього життя.

Ісус Христос-Він є Хліб, Правда і Життя. В Його Церкві діє Святий Дух, який є Духом Істини, Правди, що очищує від усякої скверни. Віримо, що нас, українців ХХІ століття, тих, хто вірує Бога, очистить, благословить, обєднає і спасе від усякої скверни…

На закінчення від імені отця-декана, о.Олександр Марків подякував братам за чудову і професійну гру, бо вистава справді  торкнула самі глибини душі, викликаючи щирі сльози глядачів.

Також висловлюємо щиру подяку п.Аллі Терещенко, за надану можливістьпроведення цього незабутнього вечора в ПК Мінерал,нагдаємо, що це вже не перший захід нашої парафії в «Мінералі», хай Бог благословить п. Аллу та її родину.

Щиро дякуємо і братам-новикам, а особливо отцю-магістру Пантелеймону, за чудову ідею в постановці цієї вистави. В якійсь мірі ця вистава- це місії, адже Василіяни- невтомні місіонарі,  це проповідь, це наука, це незбагненна глибина християнської віри, це приклад сповідництва, мучеництва, це наче ріка живої води, що напоює наші спраглі душі духовною поживою і тече в життя вічне….

                                                   Юрій (Спілка Християнського відродження)