4-5 травня на парафії Св. Архистратига Михаїла почалися дводенні реколекції для спільнот парафії, які проводив ігумен крехівського монастиря о.Пантелеймон Саламаха ЧСВВ. Він відгукнувся на запрошення спільнот Спілки Християнського Відродження та Руху Назоретських Родин. Особливо приємно, що в духовних науках  також взяли участь і парафіяни  різного віку, бо були навіть присутні діти віком від 10 років.

                  Реколекції розпочалися спільною молитвою. Темою для розважань був уривок з Євангелія від Луки (18; 35-43)  

                  35 І як Він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. 36 Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37 Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. 38 І він почав голосно кричати: "Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!” 39 Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: "Сину Давидів, змилуйся надо мною!” 40 Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: 41 "Що хочеш, щоб я зробив тобі?” "Господи”, - сказав той, - "щоб я прозрів!” 42 Ісус сказав до нього: "Прозри! Віра твоя спасла тебе.” 43 І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.

                  Виникло питання, чому  Євангелист на початку пише Він? Чи не тому, що ми самі мали б визнати в своєму серці, з власної волі, що Він – це Ісус. І Він наближався. Можна було б припустити, що Ісус наближався до Калуша? 

                  Єрихон давнє місто, колись оточене величезними мурами, звісно, які звели самі люди, вважаючи себе за цими мурами в безпеці. Це місто за величезними  мурами, символізує людську закритість, людську гордість. Покладання на саму себе… Як ми знаємо, з книги Ісуса Навина, мури Єрихону впали, впали як і впала вавилонська вежа, як всесвітній торговий центр в Нью-Йорку, як і все, що людина зводить у своїй величності, у покладанні на саму себе, все, що робить у своїй самодостатності. Тільки не в покладанні на Бога…І не у визнанні його своїм Богом і творцем.

                             І ось Ісус наближається до Єрихону (Калуша)... Та чи можемо сьгодні ми його побачити тут, серед нас? Мабуть що ні…Чи не через те, що часом ми буваємо сліпі? Чи не через те, що будучи «сліпими » ми тримаємо капелюха в руках і чекаємо, що Хтось нам щось кине? Іншими словами, чи змилосердиться Хтось над нами?

                  А чи завжди наше бажання милості над нами відповідає тій милостині, яку ми насправді можемо   отримати. Бо часто наші бажання є «споживацькими». Ми навіть вміємо розуміння Бога, розуміння молитви, прохання, вкладати в якісь рамки…Молячись девятниці, часто розраховуємо на отримання ласк чи не на десятий день, навіть не подумавши, а чи подасть Господь милість тоді, коли чекаємо, чому не прийде спасенна думка молитися і на десятий день, і на слідуючий? Чи не через ці та інші рамки, правила, інакше кажучи через «свою волю» ми часто сліпнемо? Шукаючи Бога, приходячи до церкви, продовжуємо бути закритими, продовжуємо перебувати в «своїх Єрихонських мурах» до тих пір, поки ВІН – ІСУС не буде «наближатися».  Згодом, Ісус буде віддалятися від Єрихону – Калуша. О.Пантелеймон зауважив одну цікаву річ. Як деколи є важливо злапати цей момент, коли Ісус «проходить», щоб його помітити, щоб зрозумівши зі всіх попередніх чуток про Ісуса, що Він зцілював, що Він оздоровлював, що Він Спаситель, і в кінці кінців вже з власного усвідомлення, що Він – Бог- заволати-«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!!!»

                  Заволати так можемо зі спраглості свого серця, розуміючи, що мури –це не є справжня безпека, що єдиною гарантією безпеки нашої душі – це бути з Богом , визнаючи, що Той, Хто наближається -   це Ісус, Який на наше волання звертає увагу і питає: «Що хочеш, щоб я зробив тобі ?»

                  Чи справді ми хочемо прозріння? Судячи з того, які враження і висновки ми винесли з  ре колекцій, або «духовної перезарядки»,   ми справді потребуємо прозріння, яке нам може дати Слово Боже, яке може подати нам Отець Небесний, коли ми справді будемо спраглі ласки дару Духа Святого. Цей дар, як обітницю прийняли апостоли, цей дар отримав кожен, хто охрестився в ім`я Пресвятої Трійці, і рівночасно цей дар ми можемо занедбати і стати «сліпими» тоді, коли ми почнемо будувати навколо себе мури гордості, лінивства, впертості, релігійного фанатизму, мури нелюбові до ближнього…

                  На слідуючий день о.Пантелеймон мав змогу проповідувати на всіх літургіях, які служилися в неділю 5 червня в нашому храмі. Головним його запитанням до всіх присутніх було: - «для чого ми приходимо в неділю до церкви, а най головніше – що ми понесемо до своєї «домашньої церкви»? Чи зможемо ми, кожен з нас зокрема донести до своєї домівки той мир, який дарує нам Господь на Святій Літургії, даруючи себе в Пресвятій Євхаристії нам, як Дітям Божим, повновладним спадкоємцям Небесного Царства, за яких Він молився в Архиєрейській молитві до Отця, яку ми чули в недільному Євангелії від Йоана (56 зач.; 17, 1-13) .

                  Важко було не помітити Божий вогонь в очах людей, що виходили з храму після Літургії, мабуть так іскрився мир, який несли парафіяни по своїх домівках. Не один мабуть вдома сказав своїм рідним – «я тебе люблю..».Саме  цього б хотв від нас Господь, саме до цього всіх присутніх закликав О.Пантелеймон. 

 Дякуємо Богу, за таку чудову нагоду переосмислення нашої віри завдяки цим реколекціям. Скажу з власних переживань, тяжко було в понеділок приступати до буденних обов`язків, мабуть тому, що важко долати шлях з Неба назад на грішну землю...Але Господь Ісус це зробив, нашого ради спасіння, щоби покликати нас за собою, щоб запевнити нас, своїх дітей, що небо завжди відкрите і чекає на нас. Ми це небо можемо бачити тут, відчувати його присмак, жити ним, жити цією вічністю з Богом і в Бозі..... Дивен Бог і незбагненні Його стежки...Він діє через нас, послуговується нами в різний спосіб, заради ширення Свого Царства i Своєї любові.

Хай Господь благословить о.Пантелеймона в його праці, на Господній ниві, як і кожного сіяча Божого Слова!

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ

                                                                  Юрій Демків (Спілка Християнського Відродження)