Четверта неділя Великого посту розпочинає 28 день, відколи ми приступили до очищення духовних криниць, задля того, щоб напитися й втамувати спрагу за Богом, за чистотою й спокоєм. І хоча ця спрага відчувається нами незалежно від часу, тобто піст це чи не піст, - однак саме в пості, завдяки покаянним молитвам й розважанням страстей Христових, ми краще усвідомлюємо, що через щоденну марноту ця спрага за Богом, ця потреба в спілкуванні з ним так і залишається нездійсненною. Врешті решт, ці 28 днів, досить великий проміжок часу, і, аналізуючи його, ми можемо зробити певні висновки: що нам вдалося досягнути, а що ні; над чим потрібно попрацювати іще, а що вже, з ласки Божої, стало здобутком. До духовних подвигів спонукають великопісні богослужіння, їх зміст й мелодійність вражають до глибини душі, а св. Хрест Господній, що в часі посту мовчазно височить над вірними, сильніше від слів спонукає схилити в покорі й розчуленні свої голови й коліна перед Розп'ятим, згадати своє минуле, яке часами шокує, намітити плани на майбутнє, щоб не занедбати того, що так хотілося сповнити цим часом. Попереду ще достатньо днів, і, навіть, коли б в очах людських, або у власних очах ми виглядали як ті пізні робітники, що більшу частину дня залишались не найнятими, бездіяльними, то все ж перед Богом одна година праці в Господньому винограднику забезпечить нам ту ж зарплату, яку отримають інші, більш заповзяті, за цілий день проведений у важкій праці. Якщо Бог добрий, то хто може Йому в тім перечити?
А поки що, даючи оцінку самим собі, ми в значній мірі можемо стверджувати, що є уподібненими до апостолів, але в тому сенсі, як їх представлено св. ап. Марком в сьогоднішній євангельській історії. І хоча порівнювати себе з апостолами нескромно, однак примінити до себе закиди Ісуса на їх адресу ми все таки можемо. Після того, як батько хлопчини розповів Учителеві, що Його учні бралися до лікування, але їм нічого не вдалося, Христос вигукнув: „О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?.." Слушні слова, тим більше, якщо врахувати, що святі апостоли вже одного разу виконували святу місію. Христос вже посилав їх по двох містах і селах, наказуючи проповідувати покаяння та благу звістку. І апостоли чесно виконали своє завдання. Пригадуємо, коли вони одного разу прийшли з таких місій, то в захопленні звернулися до Учителя: „...і біси коряться нам,". Як бачимо, минулий успіх не забезпечив нових духовних здобутків. Мало молитви й мало посту, - таке було слово Христа, відповідаючи на їх запитання: чому не змогли вилікувати хворого юнака.
Молитва і піст здатні оздоровити будь-кого, все залежить від того, що ми називаємо молитвою і як маємо постити. Про одне і про друге не раз було сказано. Але сьогодні, коли ми бачимо, що й апостоли минулими успіхами не забезпечили собі нових духовних успіхів, теж можемо ще раз нагадати собі про піст і молитву. Але хочу це зробити, звертаючись до науки святих отців.
Стосовно посту, його необхідності хочу скористатись наукою про нього св. Августина. Він навчав: „Якщо вас запитають: для чого ви постите й мучите себе? Відповідайте: скаженого коня, котрого неможливо приборкати вуздечкою, приборкують голодом і спрагою". Святий Августин порівнює людину із диким конем, котрий нікого не визнає і ні перед ким не схиляється. Голод і спрага - інколи єдині речі, котрі можуть приборкати пристрасну людину, що бунтує проти Бога. А бунт проти Бога, - це одне із означень гріха. Згадаємо блудного сина. Крайня нужда, голод і приниження наблизили його зустріч з батьком. І хто знає, навернувся б він чи ні, коли б у нього було все гаразд? Покаяння без посту за словами св. Івана Золотоустого, - так неможливе, як неможливе є, „щоб вогонь горів у воді". Інколи Господь сам дає нам випробовування бідністю, нуждою та утисками, але задля приборкання своєї непокори перед Ним, людина мусить сама поділитись з ближніми своїми багатствами, добровільно стати на шлях нужди, навчитись відчувати голод, зносити терпеливо умертвіння й перебувати у смиренні.
Св. Ніл Синайський про піст і чистоту писав так: „Хто наповняє черево й обіцяє, що не матиме тілесних й духовних похотей, той подібний до того, хто стверджує, що соломинкою стримає полум'я вогню". А в іншому місці це й же святий говорить ось як: „ Тіло, що харчується скромно, наче добре об'їжджений кінь, котрий ніколи не скине свого вершника..." Піст, як ми бачимо, - це цілий комплекс дій, спрямованих на те, щоб наслідувати Христа. А тому, хоч і величезна таким чином передбачається праця, однак і велика нагорода чекає того, хто зуміє бути останнім і слугою всім. Кому ж таке умертвіння видасться неприйнятним, хай погляне на Христа, котрий не раз відчував голод і в смиренні й глибокій покорі умиває ноги своїм учням.
Щодо молитви, святі отці як ранньої, так і теперішньої Церкви, дають величезну кількість повчань. Деякі з них я хочу вам процитувати. Ось як говорить Євагрій Понтійський: „Молитва – це бесіда ума з Богом". Св. Августин повчає, що Бог є ближче до нас, аніж ми самі до себе. Чому? Тому що Бог є в нас самих. А тому молитва це не притягування Бога до своїх потреб, але наше власне притягування до Нього. Молитва - це споглядання розуму у Власне серце. Христос говорив, що Царство Боже всередині нас. Якщо Воно є в нас, то й Бог є в нас. Таким чином, молитвою ми наче будимо в собі божественне. Давид в псалмі 129.1 говорить: „Із глибини я взиваю до Тебе, Господи..."
Ще інший вислів про молитву Євагрія Понтійського: „Молитва – дочка смирення. Молитва – плід радості й благодарення". Псевдо - Макарій ось так говорить: „Для молитви не потрібно ані жестів, ані виголосів, ані мовчанки, ані коліноприклонення. Наша молитва одночасно і мудра й гаряча, повинна бути очікуванням Бога..." Подібно ділиться своїм духовним досвідом і Євагрій: „Коли берешся до молитви, хай язик твій буде німим".
Але закінчити сьогоднішню науку про молитву хочу словами св. Івана Касяна з Риму. Говорячи про спосіб молитви, він навчає ось як: „З особливою увагою потрібно дотримуватись євангельської настанови: увійти в свою кімнату і зачинити двері для того, щоб молитися Отцю нашому. Ось як потрібно це виконувати.
Ми молимось у своїй світлиці, коли цілковито виймаємо своє серце з марноти думок й турбот, і, наче перебуваючи в солодкому й дружньому усамітненні з Господом, щиро ділимося з Ним своїми бажаннями.
Ми молимося із зачиненими дверима, коли не розтуляючи уст, прикликаємо Того, Хто, не враховуючи слова, споглядає в саме серце.
Ми молимося утаємничено, коли звертаємось до Бога лише одним серцем і зосередженою душею, лише Йому одному сповідаючи свої стремління. їх природу ворожі сили власною силою розгадати не можуть. Тому й належиться дотримуватись глибокого мовчання під час молитви...
Таким чином наші молитви повинні бути постійними, але короткими через небезпеку, щоб ворог не знайшов шпаринки, під час довгої молитви і не навіяв нам неуважність. В молитві істинна жертва – дух сокрушенний".
Так словами Давида завершує св. Іван Касян повчання про молитву. І ми завершуємо сьогоднішню науку, надіючись, що час, який ще залишається до Великодня, ми проживемо і далі шукаючи Бога, у молитві в пості, в участі у богослужіннях і в духовному зростанні, враховуючи успіхи й недоліки попередніх 28 днів. Амінь.
о. Орест МОКРИК
Теофан Затворник. Проповідь на 4 Неділю Великого Посту
Мирон Керуль Кмец. Проповідь на 4 неділю Великого Посту.
|
