Празник урочистого в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви, цього року він слідує за празником Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Місія перебування Христа на землі наближається до свого кінця. Проголошена Нагірна проповідь, нагодовано тисячі людей, пояснено Писання. Господь наш Ісус Христос завершує свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння, двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, свідками яких була велика кількість Божого люду, давали ясне і переконливе свідоцтво про післанництво Ісуса та Його Божество.

За Свого земного життя Христос багато разів входив у святе місто Єрусалим, входив і знов виходив. Цього ж ра­зу Він входив у це місто востаннє. Входив урочисто, як переможець, і жителі Єрусалиму прийняли Його, як владику і царя.

Господь увійшов для того, щоб вийти з Єрусалиму так само во­станнє, вийти іншою дорогою, що не була подібною до попередніх зем­них шляхів,— дорогою хресною, дорогою смерті. Увійшов і вийшов для того, щоб увійти вже в новий, небесний Єрусалим, і так само іншим шляхом, шляхом перемоги, воскресіння і вознесіння на небо.

Сьогодні Син Божий входить у земний Єрусалим під захоплені ди­тячі вигуки «Осанна», а в небесний Єрусалим Він увійде, супровод­жуваний ангелами, які викликатимуть: «Підніміть, ворота, верхи ва­ші, і відчиніться, двері вічні, і ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7).

У кожного з нас є в житті своє «Осанна». Це— хвилини повноти життєвих почуттів, коли враз так ясно відчувається присутність сили Господньої в нашому особистому й світовому   житті, коли   хочеться назавжди спинити цю чудову мить... Але швидко минає святий порив і знов чути викрики натовпу і нашої совісті: «розіпни!..» Знову зрина­ють і опановують нас сумніви, малодушність, сум, злоба і роздрато­ваність.

Зрадливі й мінливі в настроях єрусалимляни засипали квітами Христа, але невдовзі вони ж сплели Йому вінок з тернини. Вони, щоб вітати Спасителя, зрізали гілки з дерев, а потім на дереві ж розп'яли його. Одягом своїм вистеляли Йому дорогу, а потім на Голгофті воя­ки біля хреста кидали жереб на одежу Христову.

Всюди лунає «Осанна», «Осанна Синові Давида», «Благо­словен, Хто йде в ім'я Господнє!» Зустрічає Його все місто—старі і малі, пальмові галузки у них в руках, дорога перед Ним устелена оде­жами і квітами!

Але і тут був ворог роду людського. Якщо в раю він увійшов у змія, то тут своїм знаряддям він мав тих, кого праведний Предтеча назвав «кодлом гадючим» (Мф. З, 7),—книжників, законників, фари­сеїв і саддукеїв. Їм не подобалась ця урочиста зустріч, і вони кінець кінцем спокусили цей самий народ кричати: розіпни, розіпни Його!

Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріюмфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, пережити з Ним страсний тиждень і Голгофту.

Тож після тріумфального в’їзду Господнього до Єрусалиму Свята Церква вводить нас у Страсний Тиждень. Цей тиждень розпочинається після Квітної неділі і є останнім перед Великоднем. Протягом цього тижня Церква послідовно згадує останні дні земного життя Господа Нашого Ісуса Христа.

Через велике значення подій, які пригадуються цього тижня, усі його дні називаються Великими. Протягом Страсного тижня вірні дотримуються найстрогішого посту, приділяють відвіданню храму і молитві ще більше уваги та часу, ніж у всі дні Великого посту. Це час безпосередньої підготовки до головного церковного свята – світлого Христового Воскресіння (Великодня).

Останній тиждень перед Великоднем носить назву Страсного, бо в цей час Церква згадує Страсті Христові. Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Празника Христового Воскресіння.

Особливо важливими вважаються останні дні перед Великоднем – Великі четвер, п`ятниця і субота. У кожний з них у церквах читаються уривки з Євангелія, що розповідають про страждання Христа, здійснюються особливі обряди і молитви. В  Богослужіннях  перших  трьох  днів  Страстного  тижня  утримується  ще загальний його покаяльний характер. Але, окрім цього, кожний день присвячується особливій згадці, яка виражена в піснеспівах і Євангельських читаннях на Літургії Ранішеосвячених Дарів та Утрені. Понеділок, вівторок і середа цього тижня присвячені спогадам про останні бесіди Господа Нашого Ісуса Христа з народом та учениками.

У Великий понеділок Свята Церква своїми піснеспівами запрошує нас зустріти «початок Господніх страстей і йти разом з Ним очищеними думками та умертвленними пристрастями» (сідальний Великого понеділка.).У Великий понеділок згадується старозавітній образ патріарха Йосифа, який був проданий братами в Єгипет, постраждав, а потім прославився і звеличився. Йосиф є прообразом страждань Христа Спасителя, який був відданий на смерть співвітчизниками, але возвеличився у Своєму Воскресінні з мертвих. Також прообразне значення життя Йосифа можемо бачити в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що Йосиф в час голоду врятував свого батька і братів від смерті. Також і Господь Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріха та смерті.

Крім цього в понеділок згадується прокляття Господом смоковниці, яку він побачив на дорозі, але не знайшов на ній плодів. Безплідна смоковниця є образом лицемірних фарисеїв та всіх, в кому, незважаючи на зовнішню побожність, Господь не знаходить правдивих плодів віри й благочестя, а тільки лицемірну тінь закону. Подібною до безплідної, засохлої смоковниці буває і людська душа, якщо вона не приносить духовних плодів –  каяття, віри, молитви й добрих діл.

У Великий вівторок згадується викриття Господом книжників і фарисеїв, Його розмови і притчі, сказані в цей день в Єрусалимському храмі: про податок кесарю, про воскресіння мертвих, про Страшний суд і кінець світу, притчі про десять дів і таланти. В цих притчах зображується неочікуване пришестя Господа і справедливість суду Божого.

У середу, ніби показуючи шкоду грошолюбства та спасенні наслідки покаяння, згадується вечеря у Симона прокаженого. Тоді «розкаяна блудниця простерла до Господа своє волосся, поливаючи дорогоцінним миром та обмиваючи сльозами ноги Господні», просячи прощення гріхів. Юда ж, осуджуючи її за марнотратство, «простягнув свої руки до беззаконних», щоб за тридцять срібняків зрадити Спасителя.

Великий четвер пригадує нам Тайну Вечерю, під час якої Христос встановив Таїнство Євхаристії(від грецького "подяка") та на знак своєї смиренності та Любові омив ноги своїм учням. Цього ж вечора Юда, засліплений грошолюбством, зрадив свого Господа та Вчителя. У цей день в катедральних соборах після Літургії відбувається Чин омивання ніг, під час якого архиєрей омиває ноги найбільш заслуженим священикам. Отже можна сказати, що у Страсний четвер в богослужінні згадуються чотири важливі події з життя Христа Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив новозавітню Тайну Святої Євхаристії; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в саду Гетсиманському; та видання Ісуса Христа Юдою на неправедний суд. Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Під час цих читань парафіяни стоять із запаленими свічками, які, за традицією, після служби приносять додому.

Страсний четвер також називають «Чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи – віруючі очищають житло від бруду, а також починають пекти паски та фарбувати великодні крашанки та писанки.  

В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастя хворих.

Велика п`ятниця – найскорботніший день церковного року, тому що саме у п`ятницю Ісус був розіп’ятий і помер на Хресті, спокутуючи людські гріхи. В цей день у храмах встановлюють для вшанування Плащаницю. Служба Великої п’ятниці присвячена хресним стражданням Спасителя, Його смерті та похорону. На Утрені, яка служиться у четвер ввечері, читаються дванадцять Євангелій, що розказують про Христові страждання. Церква, немов невіста Христова, у якої забрали жениха, на знак найбільшої скорботи у цей день не служить Літургії. Адже у цей день Сам Господь приніс себе у жертву. Замість Літургії служаться Великі Царські Часи. На Вечірні відбувається винесення плащаниці. Священик забирає плащаницю з престолу, ніби з Голгофти, та виносить її з вівтаря на середину храму. Плащаниця кладеться на спеціально приготованому місці, що зветься гробом. Тут вона перебуває протягом трьох днів, на згадку тридневного перебування Христа у гробі. Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і покладання Його тіла в гріб, зішестя душею в пекло для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай.

В цей день, який є особливо суворим постовим днем року, віруючі намагаються зовсім не споживати їжі. На утрені Великої суботи, яка відправляється або ввечері в п’ятницю, або зранку в суботу, перед цією Плащаницею читаються поховальні статії, а потім її обносять хресним ходом навколо храму – подібно до Йосифа Ариматейського, праведного Никодима та жінок-мироносиць, які ховали тіло Ісуса.  Основні спогади Великої суботи викладені у церковному молитвослові: «У гробі тілом, в пеклі душею як Бог, в Раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописаний». Під час літургії священнослужителі з чорних постових одеж перевдягаються в білі. Це є спогадом про традицію звершувати цього дня хрещення новонавернених, а також символом наближення Христового Воскресіння, про яке нагадують читання і богослужбові піснеспіви цього дня. 

У Велику суботу, згідно з ученням Церкви, тіло Христа „перебувало в гробі”. Після богослужіння в суботу віруючі освячують паски і яйця та іншу великодню поживу. А увечері збираються в храмах на урочисте богослужіння, щоб зустріти Воскресіння Христове.

У дні Страсного тижня віруючим належить суворо постити «заради Страстей Христових», які Він терпів за гріхи людства. Окрім того, посиленим постом християни намагаються гідно підготувати себе до зустрічі Світлого Христового Воскресіння, богослужіння з нагоди якого розпочинаються в ніч з суботи на неділю. Також протягом Страсного тижня всі християни, які протягом посту ще не сповідалися і не причащалися, мають це обов’язково зробити – в будь який день зранку, окрім п’ятниці.          Завершується Страсний тиждень після суботи, коли віряни вітають один одного радісним вигуком «Христос воскрес», сповіщаючи настання головного християнського свята Світлого Христового Воскресіння. Тож нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, будьмо вірними Йому і в радості і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробовування, бо знаємо, що Господь близько. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі» (Фил. 6.7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: «Того, Хто іде в ім’я Господнє» (Пор. Мт. 21.9; Мр. 11.9; Лк. 19.38; Ів. 12.13). Амінь.

Слава Ісусу Христу!

отець-декан калуський Михайло Бігун