Упродовж кількох тижнів калушани ліпили вареники та збирали «гуманітарну» допомогу на Схід. Для військових зібрали не тільки харчі, але й одяг та інструменти. А вже за результатами поїздки стало зрозуміло, що українські військові найбільше потребують будівельного обладнання, адже бліндажі катастрофічно затоплює талими водами.

Упродовж кількох тижнів Калуш масово ліпив вареники для військових АТО. До імпровізованої акції долучилися парафіяни УГКЦ Калуського деканату, Калуська спецшкола-інтернат, ЗОШ №11, студенти Калуського політехнічного коледжу, громада Підгірок — всіх не злічити, інформують ”Вікна”.

Вареники відварили, щедро залили смальцем і в такому вигляді вони помандрували на Схід.

Однак, не тільки вареники везли для українських військових, але й крупи, макарони, солодощі, теплий одяг, генератор і бензопилу. Обладнання та інструмент купили за кошти, зібрані парафіянами церкви Архистратига Михаїла.

На передову вирушили минулого понеділка, 20 лютого, повантаживши зібране у два мікроавтобуси. Організатор — Калуський деканат УГКЦ. Поїздку ініціював о. Михаїл Бігун з благословення Митрополита Володимира Війтишина.

Допомогу для військових везли військовий капелан Володимир Олійник  та о. Іван Бігун, а також волонтери Іван Кожух, Василь Кравець та Олег Савка. Маршрут пролягав населеними пунктами Золоте, Муратове, Новоайдар та Штормове.

Транспортом і пальним допомогли калуські підприємці. Спочатку планувалося, що у поїздку поїдуть три мікроавтобуси, проте через технічний стан одного із них зібране довелося завантажити у два. Відтак, на бездоріжжі транспорт кілька разів ледь не перекинувся.

— Після міста Ізюм, що на Харківщині, дороги практично немає, — розповів «Вікнам» о. Іван Бігун. — Хоча сама поїздка видалася спокійною.

Маршрут калушани узгодили із військовими заздалегідь. Заїхавши у зону АТО, волонтери також отримали супровід. Щоправда, трохи не розрахували із кілометражем: поїздка «вмістилася» у тиждень, хоча для цього довелося спати всього лише по кілька годи на добу та перебувати майже постійно у дорозі.

— Це — виснажує. На таку кількість кілометрів потрібно було б додати хоча чотири дні. Наступного разу треба планувати ретельніше, — переконаний о. Іван Бігун.

Проте незрівнянно більше виснажені українські військові, у яких, кажуть калуські волонтери, важке матеріальне, фізичне та психологічне становище.

— У Золотому у бліндажах вода стоїть по коліна. Така ж ситуація і в інших військових. На момент нашого візиту там ще стояли сніги — ледь не у мій ріст. А з відлигою ця вся вода також потраплятиме у бліндажі. Тому військовим навіть більше, ніж харчі, потрібні будівельні інструменти та обладнання, — каже священик. — Часто на вигляд нашим захисникам не більше 18-20-ти років. Держава їх нібито й забезпечує, але через важкі умови перебування на передовій цього забезпечення дуже не вистачає. Приміром, на одного військового розраховано видачу форми раз на півроку та кілька пар шкарпеток. У реальності у мокрих бліндажах і форма, і шкарпетки «розлазяться» значно швидше. Тому за допомогу, яку ми привезли, військові були вдячні, як діти. Хоча брали рівно стільки, скільки їм було потрібно. Решту — відправляли на наступні блок пости.

Загалом, допомогу від калушан отримали бійці з військової частини 1241 Національної гвардії України (Івано-Франківськ, Калуш, Коломия), 80 ої окремої десантно-штурмової бригади, 3-го окремого мотопіхотного батальйону «Воля» (Львів), українські військові на блок постах, ветерани АТО, які беруть участь у блокаді окупованих територій та діти із Новоайдарівського інтернату.

Так, калушани відвідали Новоайдарський будинок-інтернат, у якому на момент візиту перебувало близько чотирьох сотень дітей.

— У Новоайдарську нас зустрів голова РДА і ми разом відвідали будинок-інтернат, — каже отець Іван. — Там — невесела картина: через війну села повимирали, інфраструктура занепала, багато батьків виїжджають у пошуках роботи, залишаючи дітей або на родичів, або в інтернаті. Фінансування, фактично, вистачає лише на харчування. Ми їм привезли солодощі, одяг, вони ні від чого не відмовлялися.

За словами священика, люди на Сході дуже озлоблені. І їм все одно, чиєю має бути територія Сходу України, головне — «щоб не було війни».

Із військовими та дітьми в інтернаті калуські священики проводили спільні молитви. Охочі могли висповідатися.

— Зараз плануємо наступні поїздки, — каже о. Іван Бігун. — Найперше, у нас ще залишилися речі, які не помістилися у два мікроавтобуси. Крім того, будемо збирати кошти на речі, які просять військові, насамперед, на будівельні матеріали та інструменти. Плануємо займатися цим на постійній основі — аж поки не закінчиться війна.

©ВІКНА