 Відбудеться екскурсія для недільної школи парафії св. Архистратига Михаїла до крехівського монастиря Святого Миколая оо. Василіян 11 червня 2011 р.Б.
Крехівський монастир: воскресіння віри
На мальовничих просторах Розточчя, за 12 кілометрів від Жовкви, біля підніжжя гори Побійної є одна з найбільших святинь українського народу - Крехівський монастир святого Миколая отців василіян. Ця духовна перлина та барокова пам'ятка архітектури національного значення упродовж понад чотирьох століть є місцем масового паломництва. Ще в ХVІІ - ХVІІІ століттях тисячі прочан з усіх українських земель, центральної Росії, зза Дону, з Молдавії і навіть Греції приходили сюди, щоб поклонитися чудотворним іконам Богородиці та святого Миколая. Та й нині найбільше прочан тут на свято літнього Миколая - 22 травня. Також кожної останньої неділі місяця на території монастиря на горі Побійній відбувається Хресна дорога, яку започаткував ще 1936 року Блаженнійший владика Йосафат Коциловський. Збереглася також збудована у 1938 році архітектором Іваном Филевичем каплиця "Гріб Господній", якою завершується Хресна дорога.
 
Піднесення і занепад
Вважають, що історія Крехівського монастиря розпочалася у 1613 році. Саме тоді два ченці КиєвоПечерської лаври Йоіл та Сильвестр прийшли на гору Побійну, вирубали у скелі печеру та поселились у ній.
Згодом монастир перенесли на те місце, де він і нині. Чому це відбулося, нині ніхто не може сказати. Відомо лише, що землі під будівництво монастиря ченцям подарував великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський.
Існує переказ про те, що до Йоіла прийшов "богодухновенний старець Герасим, сліпий очима, але світлом небесним просвітлений". Саме він вказав на місце, де має бути зведено великий монастир для захисту багатьох людей від ворожих нападів. Він наказав водити себе по місцевості й ударами посоха вказував, що і де саме слід спорудити.
Поступово чернеча братія збільшувалась, відтак вони вирішили побудувати храм. Так з'явилася дерев'яна церква святих Петра і Павла, згодом ще дві - Преображення та Святої Трійці. Поряд побудували дзвіницю та монаші келії.
А оскільки часи були непевні, раз по раз край спустошували татарські набіги, то монастир у 1669 році вирішили перетворити на фортецю. Відомо, наприклад, що через три роки по тому турки обложили монастир, однак здобути твердиню так і не змогли. На території монастиря від ворогів не раз ховалися не лише ченці, а й мешканці довколишніх сіл. Під час тих подій 1672 року ченцям та місцевим мешканцям обороняти Крехівський монастир допомагали козаки під головуванням майбутнього гетьмана Івана Мазепи. Один із ченців пострілом з гармати вбив племінника кримського хана СелімГерея. Саме убитий очолював тоді турецькотатарський загін. Відтак вороги відступили. На знак помсти хан віддав наказ спалити монашу обитель і стратити усіх, хто у ній перебуває.
На захист встав гетьман Петро Дорошенко, котрий дав завойовникам великий відкуп. Так вдалося оминути лихо.
Фортецю збудували справді міцною і на віки. Укріплення монастиря збереглися і досі. Відтак нині комплекс Крехівського монастиря має форму неправильного п'ятикутника: мури, келії, чотири вежі (одна з них - дзвіниця) та в'їзна брама. Перлиною монастиря, безперечно, є кам'яна церква, зведена у 1721 - 1737 роках. Архітектором храму був Діонісій Сінкевич, а іконостас розмальовував відомий український художник Василь Петранович. Також нині на території монастиря є дерев'яний храм, відбудований у 2002 році.
Значне піднесення та розвиток монастиря розпочалися відтоді, коли він став грекокатолицьким, у 1721 році. А ще через вісімнадцять літ приєднався до чину Святого Василія Великого.
Саме тоді й вирішили перебудувати дерев'яні храми на муровані. Коли ж постала нова велика мурована церква, зникла потреба у маленьких дерев'яних храмах. Їх розібрали і перенесли у довколишні села.
Згодом північносхідну вежу переобладнали під дзвіницю з високою бароковою банею. Кам'яні ж в'їзну браму і міст, які добре збереглися до нині, звели у 1775 - 1788 роках.
Слава про Крехівський монастир сягала усієї Європи і Росії. У ньому бували українські гетьмани - Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа, митрополит Петро Могила. Відвідував святиню і російський цар Пьотр I.
У часи свого піднесення Крехівський монастир був потужним культурним та духовним центром. В обителі був цінний архів, зберігалися мистецькі пам'ятки, а ще у ній була багата бібліотека. У ній зберігалося понад чотири сотні книг, серед яких староруські, латинські книги та рукописи. Найстаріша книга була видана у 1493 році. Зберігався у Крехові й старовинний "Апостол" 1696 року. Його монастирю подарував гетьман Іван Мазепа. Іван Франко в архіві монастиря працював з відомою "Крехівською Палею". На жаль, більшість цінностей Крехівського монастиря було втрачено назавжди у 1919 - 1924 роках, коли Польща окупувала Східну Галичину. Тоді польські жандарми вивезли монастирські цінності. Щоправда, незначну частину з них польський уряд повернув у 1924 році. Усе інше так і залишилося на території сусідньої держави. Жорстоко тоді польські жандарми повелися і з ченцями: у 1919 році їх заарештували і відправили до концентраційного табору в Домб'ю.
Відродження обителі 
Радянська влада, прийшовши на наші землі у 1939 році, закрила Крехівський монастир. У ній розмістили "штаб укрепрайона". Остаточно ж монастир закрили у лютому 1949 року. Одного з ченців засудили до довічного ув'язнення, інших зобов'язали знову стати світськими людьми. Однак більшість з них всетаки продовжували служити у підпіллі. У монастирі ж тим часом створили піонерський табір "Веселка", а згодом перетворили його у школу для розумово відсталих дітей. У церкві розмістили склад.
Отці василіяни повернулися до Крехівського монастиря лише 29 серпня 1990 року. Тоді прибули також для відбування новіціату і новики та ченці з Гошева. 23 грудня 1990 року урочисто зі Львова було перенесено чудотворну ікону святого Миколая, а 19 травня 1991 року - чудотворну ікону Божої Матері Верхратської.
Багато років поспіль монахи під керівництвом ігумена отця Теодозія Янківа та його наступників відновлювали знищену святиню. Праця була самовіддана та щира. Відтак нині монастир ще величніший, аніж у всі чотири століття свого існування. Повністю реставрували в'їзну браму, вежі, мури і монастирський корпус. Згодом відновили фільварок, пасіку та сад. До речі, сад ченці заклали ще наприкінці XVIII століття. Його створенням займався садівник, котрого спеціально запросили зі Львова. Нині тут росте столітня липа. Монахи наново створили квітковий рай з декоративних рослин.
Особливу увагу під час реставрації комплексу Крехівського монастиря приділили Святопреображенському храмові, розписи та іконостас якого було майже повністю знищено у радянські часи. Митці під керівництвом Ігоря Оришака відновили фрески, вітражі створював Петро Козак. Оздоблювала святилище, відновлювала іконостас та престол група митців під керівництвом Ігоря Косика.
Чудотворні ікони
Найбільше прочан поспішали до Крехівського монастиря саме завдяки трьом чудотворним іконам, які тут зберігалися - дві Богородиці та святого Миколая Чудотворця, архієпископа Мирклійського. Остання є і нині обабіч іконостаса. Історія появи цього образу в Крехові достеменно не є відомою. хоча, за переказами, її до обителі з Білої Русі приніс сам засновник монастиря Йоіл. Численні дива та зцілення прославили цю ікону на весь християнський світ. Відтак у XVIII столітті її вбрали у срібні та золочені шати. Через багато років вони почали псувати образ Миколая. Відтак прикраси зняли, і у 2002 - 2003 рр. відтворили первісне зображення.
Аж до закриття монастиря радянською владою у 1949 році у ньому зберігалася ще одна чудотворна ікона Богородиці, відома як Крехівська. Її монастирю подарувала родина Красовських зі Львова у 1660 році. Вони зробили це на знак вдячності за чудесне зцілення їхньої дочки Анни, яка прозріла завдяки молитвам перед цим образом.
Також у Крехівському монастирі зберігалися втрачені нині миро з мощей святого Миколая та мощі святого Пасива. Він був 11літнім хлопчиною, який не зрікся своєї віри на початку четвертого століття. За це його зарубали мечем. Мощі святого Крехівському монастирю подарував Папа Лев ХІІІ.
Ще одна чудотворна ікона у Крехівському монастирі - Богородиці Верхратської. Її для Верхратського монастиря отців василіян придбав за власні кошти у 1682 році ігумен цієї обителі отець Ісаак Сокальський. Перше диво, пов'язане з цим образом, сталося 2 липня 1688 року. У цей день священики та парафіяни побачили над монастирем вогняний стовп, світло від якого розливалося по всій околиці. А в цей час у монастирському храмі перед іконою Богородиці палали свічки, а по обличчю Діви Марії стікали сльози. Так тривало чотири тижні. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський проголосив цю ікону чудотворною.
Коли ж 1808 року Верхратський монастир ліквідували, чудотворний образ урочисто перенесли до Крехова.
У лютому 1949 року радянська влада ліквідувала монастир у Крехові. Чудотворну ікону священик Балаш забрав до львівської церкви Параскеви П'ятниці. Там вона пробула до весни 1991го. І лише у травні того року повернулася знову до відновленої чернечої обителі у Крехові.
 Новіціат у Крехові
З відродженням василіянського монастиря святого Миколая у Крехові відновився у ньому новіціат, фундамент якого був закладений ще у далекому 1899 році. Через три роки Митрополит Андрей Шептицький освятив нову будівлю. Відтак у ній почали готуватися до монашого життя майбутні ченці. Вони перебувають тут в науках два роки: пізнають себе, намагаються зрозуміти, чи готові до чернечого життя, і готуються до складення монаших обітниць, убогості, чистоти та послуху. Відтак по закінченні цього періоду вони покидають обитель у Крехові, і йдуть служити в інші монастирі або продовжують навчання у духовній семінарії, щоб згодом стати священиками чи богословами.
Окрім тих, що відбувають новіціат, є у Крехівському монастирі й кілька монахів, які вже склали чернечі обітниці, а також кілька священиків. Свої фізичні і духовні сили вони спрямовують на доглядання за монастирським господарством, душпастирське служіння серед мешканців навколишніх сіл, катехизацію дітей і молоді, провід Марійської дружини та Апостольства молитви, опіку над немічними і матеріально потребуючими.
Цілюще джерело
Недалеко від монастиря у лісі є цілюще джерело Богородиці. До нього веде добре протоптана тисячами прочан стежка. Вода справді приємна на смак та добре тамує спрагу подорожніх. Її п'ють усі, хто прагне бути здоровим. Кажуть, ця вода не лише оздоровлює, а й не псується при тривалому зберіганні. Поряд з ним встановили фігурку Діви Марії.
Трохи вище від джерела у лісі є скелі з печерами. Табличка на ній сповіщає, що саме тут оселилися перші ченці, які заснували монастир святого Миколая.
Ірина Вороняк
|
