| Одним з найяскравіших і, одночасно, найважчих випробувань довіри до Бога є моменти, коли нам важко, коли трапляється у нашому житті якийсь важкий випадок… Чи у часи перед Христом, чи сьогодні, людина хоче пояснити для себе самої, чому ця трагедія сталася саме з нею. Висновок, який зазвичай робимо: «через гріх, який вчинив». Часто, це може бути правдою, адже до багатьох подій, які відбуваються у житті людини, вона йде поступово… Напевно мав рацію і Йов, коли після веселощів і гулянь своїх дочок та синів посилав за ними й освячував, приносячи жертву Богові: «Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму» (Йов.1. 5). На це питання немає незаперечної відповіді. Напевне знаємо лише те, що Бог допускає припинити таке їхнє існування і забирає до Себе, даючи сатані вбити їхнє тіло, але не душу. Знаємо, що життя людини не закінчується дочасною смертю і навіть сама смерть може виявитися Божою опікою над дітьми «тих, хто любить Мене, і хто дотримується Моїх заповідей” (Вих. 20:5-6).
Насправді не це питання питання ставиться Книгою Йова. Переживаємо за дочасну смерть дітей праведника, адже кожна така подія є страшною для людини, яка сотворена для того, щоб жити. Однак довіряймо Богові, який на прикладі життя Йова дає нам побачити людину праведну, що страждає.Страждання є випробуванням. Не варта очікувати, що ми колись зможемо сприйняти Божий допуск страждання повністю. Людина слабка і, якщо і маємо ласку від Бога не прив`язуватись серцем до надбаного майна, втрата власного здоров`я, смерть близьких завжди є важкою трагедією. Важко було і праведному Йову. Він втрачає все: дітей, маєтності, здоров`я. Втрачає повагу від навколишніх і навіть дружина не може витримати такого його життя і радить «проклясти Бога, щоб хоча б померти»…
Можна сказати, що в Книзі не подається нічого надто нового - це шлях кожної людини, яка важко страждає, але незвичним є те, що страждальник не нарікає на Бога. Втрата Бога гнітить його набагато більше, ніж знищення багатства, втрата здоров`я чи навіть смерть дітей і, перетерпівши, виходить переможцем.Як би нам не було важко це сприйняти – вчімося від Йова витривалості у вірі в час страждання. «Бідний і окаянний той, хто не здобув терпеливість; він колишеться вітром, не переносить образ, малодушний в скорботах, нарікає при повчанні, перечить у послуху, лінивий в молитвах, повільний у відповідях, схильний до суперечок» - навчає преподобний Єфрем Сирійській. Скорбот маємо багато кожен і саме у них маємо загартовувати наші душі. Здобуття терпеливості в тому і полягає, щоб у всіх скорботних та важких обставинах не нидіти і не сумувати чи то в фізичній праці, чи у своєму духовному житті, але мужньо і благодушно терпіти всі злостраждання навіть до смерті, в надії на милосердя Боже, за словом Господнім: Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. (Мт. 11, 28). І ще: хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10, 22). Автор: о.Олег Жаровський
|
