Яке моє ставлення до парафії?

Кожна людина має своє місце у світі. Цілком природно записуємо і подаємо адресу свого по­стійного місця проживання. Хто через якісь обставини втратить належність до якогось місця, мусить бути готовим до чималих проблем.

Тим більше це стосується християн. Прийняв­ши хрещення, людина вступає у Церкву, яка є містичним тілом Ісуса Христа. Християни злучені з Христом та з рештою християн невидимими, але сильними узами. Через те немислимо, щоб християнин міг існувати якось ізольовано, сам...

Християнство - це життя у спільноті. Пара­фія - це ім'я для спільноти християн на певній території. Є це властиво мала часточка Церк­ви, її зростання і якість визначає в суттєвій мірі і життя християн, згрупованих у тій спільноті.

Парафія - це місце чи навіть якась мала кріпость християн посеред тих людей, яким Бог і віра нічого не говорять. Парафія - це місце, де можемо черпати підкріплення та за­охочення, де знайдемо однодумних братів і сестер, це те місце, де можемо зростати для вічного життя. Парафія має бути місцем ви­димого Божого Царства. Парафія - це одна родина.

Чоловік,  який повернувся з кількамісячного проживання у США, з захопленням оповідав про досвід із життя парафії, членом якої на декілька місяців став. "Було це невимовно, -розповідав він, - я почував себе як вдома, між своїми, а не як десь на чужині. Прийняли мене так, ніби давно вже мене знали. Коли я одного разу через гарячку не міг прийти на Літургію, иідразу після обіду декілька людей з парафії поцікавилися по телефону, що зі мною трапи­лось, що я не прийшов. Коли їм пояснив, що я хворий, відразу запропонували свою поміч. Дивно те, що коли я повернувся додому, почу­вав себе у своїй рідній парафії як чужинець". Дивний досвід, але він свідчить про те, що якість життя визначаємо самі. Для багатьох пара­фія - це тільки певна організаційна частина спархії, яка має сповнити якісь потреби: не­дільну Службу Божу, час від часу сповідь і, зрозуміло, необхідні обряди як шлюб, хрещення та похорон. У чомусь іншому нас парафія не цікавить. Беремо те, що пропонує, але нічого не даємо. В такому випадку парафія почне за­непадати і напевно не стане для християн місцем зустрічі з Христом та джерелом зао­хочення.

Шукають багато способів, як розбудити па­рафії з такого сну. Наприклад, на міських му­рах і в парафіяльному часописі з'явився див­ний некролог: "З великим сумом звіщаємо про смерть парафії  святої Анастасії.  Похорон відбудеться в неділю об 11-ій годині дня". У неділю церква святої Анастасії була пере­повнена: ніколи в ній не збиралося стільки лю­дей, як у цей день. Посеред церкви стояли мари, а на них лежала труна з темного дере­ва. Парох сказав коротеньку проповідь:  "Не думаю, що наша парафія може повернутися до життя, але оскільки ми майже всі зібрали­ся тут, хочу востаннє спробувати. Я би хотів, щоб ви всі пройшли повз труну, аби попро­щатися з покійною. Пройдете по черзі, один за одним, і, глянувши на неї, вийдете через риз­ницю. Потім хто захоче, може повернутися на Службу Божу через центральний вхід". Отець парох відкрив труну. Всі питали себе: "Хто там є? Хто насправді помер?" Черга рушила. Один за одним парафіяни ди­вилися в труну і виходили з церкви - мов­чазні, збентежені, засоромлені. Кожен, хто хотів побачити труп парафії святої Анастасії і за­глядав у труну, бачив у дзеркалі, що лежало на дні, своє відображення.

Може, було би корисно розіслати подібні ого­лошення в нашій парафії. Погляд на мертву парафію, тобто на самого себе, можливо, про­будив би не одного з нас.

Мертву парафію можна прирівняти до родини, члени якої не спілкуються, не бажають зустрі­чатися ні ділитися думками. Це родина, де ко­жен діє окремо - без огляду на добро і потребу інших.

 Бруно Ферреро, Троянда також важлива. Ко­роткі історії для душі, Свічадо, Львів, 2004, с. 42.

Жива й активна парафія, навпаки, подібна до  родини, члени якої живуть у любові, де вже з  першого погляду видно, що вони не байдужі одні до одних. Де кожен спроможний жертвувавати  себе для добра іншого, де шукається спільне добро й здійснюється це навіть ціною зречення власних планів та намірень.

До якої парафії хочемо належати?

Хто хоче брати, мусить навчитись також давати. В цьому і полягає рецепт збудування живої та активної парафії, яка стане для нас справжнім домом. Парафія завжди дає щось кожному з нас. Що їй можемо запропонувати? 

                  Мирон Керуль-Кмец  "Фрагменти Мозаїки"(Видавництво "Місіонер"2007р.)