Теофан Затворник. Проповідь на середу Страсного тижня
11.04.2012, 01:25
На сьогодні припадає, до речі, ось який гіркий спомин: юдейські старійшини зібралися в домі Каяфи й розмірковували, як би підступом узяти Господа Ісуса та віддати Його на смерть. І тоді, прийшов до них один із дванадцяти апостолів, Юда Іскаріотський, і каже: «Що хочете мені дати, і я вам Його видам?» Вони дали йому тридцять срібняків. Коли я прочитав це в Писанні, моя душа обурилася і на старійшин, і на Юду. Куди дивилися старійшини, що стягнули на себе і на народ вину Боговбивства і кару за це? Як міг Юда зважитися на такий учинок, якщо завжди був близько до Господа й виразно бачив відображену в Ньому повноту божества. Потім я подумки перейшов до зради Юди й, між иншим, коли я про неї думав, із совісти виринали одне за одним мої власні вчинки, дуже схожі на вчинок Юди. Чим далі, тим більше. Тоді, замість обурення на Юду, стало зроджуватися побоювання за себе, і внутрішній голос сказав мені: облиш Юду, поглянь радше на себе й поклопочися уникнути його гіркої долі. Із цим, браття, виходжу й до вас. Я гадав, що змалюю вам чорну зраду Юди. А тепер кажу: облишмо його. Перегляньмо краще свої діла, щоб вичистити зі свого життя все, що хоч трохи схоже на діло Юди, і цим уникнути небесної кари, котра впала на нього.
Що найбільше вражає в Юді — це те, що коли він був із Господом, то жив точнісінько так, як усі апостоли. З ними їв, пив, ходив, ночував, з ними слухав науку Господа й бачив чуда, з ними переносив усі злигодні, навіть ходив проповідувати Євангеліє, і, можливо, творив чуда іменем Господа. Ні апостоли, ні инші люди не завважували в ньому нічого особливого. А наприкінці, бачите, що вийшло? Звідки ж цей плід? Звичайно, із середини, з душі. Й бачите, всередині душі визрівало те, що досі ніяк не виявлялося назовні. Чи знав сам Юда, що гріє на своїх грудях змію, яка врешті його подбить? Наш ворог приховує пута, котрими оплутує грішника, головну пристрасть він завжди закриває від свідомосте й навіть від совісти чимось пристойним, і тільки тоді, коли бачить, що погибель неминуча, випускає напасть з усією силою. Бачачи таке, можна подумати, що Юда не розумів, наскільки потворна його пристрасть, і вважав, що він не гірший за инших апостолів, та впав, не передбачаючи свого падіння.
Пам'ятаючи про це, браття, звернімо увагу на себе й пильно дослідімо найпотаємніші порухи нашого серця, не зупиняючись на своєму непоганому зовнішньому житті. Коли дивитися на зовнішнє життя, то чим ми погані? А тим часом, хто зна, може навколо серця звивається змій, що готовий погубити нас, — і погубить щойно трапиться нагода? Нагадаю вам, як говорив Макарій Єгипетський: «Не хвалися жодними ділами й жодними подвигами. Але якщо ти зійшов у найбільшу глибину свого серця і вбив змія, котрий там гніздився та отруював своєю отрутою все твоє життя, тоді віддай Богові подяку». Під цим він розумів або гріх, що живе у нас, або головну пристрасть кожного, в яку перетворюється гріх. І ось на що зверніть увагу, перевіряючи себе та готуючись до сповіді. Шукайте свою головну пристрасть. Викрийте її та викиньте геть. Господь, — каже инший старець, — не вимагає від тебе посту, коли ти страждаєш від корисливосте. Чини просте — подавай милостиню. Господь не вимагає від тебе гучних і славних діл, коли ти заражений марнославством. Дай Йому смирення та самопокору. Так і в усьому иншому. Господь хоче, щоб ми саме ту пристрасть викрили в собі і пообіцяли перемогти, а в чесноті, протилежній до цієї пристрасті, щоб досягли успіху. Коли так зробиш, тоді й усі инші чесноти зміцняться, а пристрасті ослабнуть, бо вони звичайно гуртуються навколо панівної пристрасті.
Але подивімося знову на Юду. Він носив скалку в своєму серці. Трапилася нагода — пристрасть закипіла. Ворог узяв його, бідолаху, за цю пристрасть, запаморочив ум і совість, і повів як сліпого або зв'язаного невільника спочатку на злочин, а потім довів до розпачу. А цього не сталося б, якщо б Юда відкрив Господеві свою пристрасть. Лікар душ одразу вилікував би хворобу його душі, і Юда спасся б. Те саме буде й з нами, якщо не відкриємо духовному отцеві свою пристрасть. Зараз вона причаїлася, а пізніше, тільки трапиться нагода — одразу ж падіння. Якщо ж відкриємося, сокрушимося, вирішимо не піддаватися і попросимо в Господа допомоги, тоді напевно вистоїмо: адже більший той, хто у вас, ніж той, хто у світі (1 Йо. 4, 4), Господь своєю благодаттю в хвилину
розрішення знищить пристрасть і засіє протилежну до неї чесноту. І тоді додай тільки трошки зусиль і, з Божою допомогою, більше вже не валятимешся в пристрастях нечестя і відкритим лицем дивитимешся і на Господа, і на святих, і на всіх християн.
Ще трохи і Господь прийде до вас, і у вас сотворить собі з вами вечерю. Готуйтеся! Викиньте із серця все, що осоружне Господеві, будь-який порох зметіть сердечними зітханнями, будь-яку пляму відмийте сльозами сокрушения, щоб Господь, увійшовши, застав комірчину вашого серця прибраною, вистеленою, виметеною. Нехай не буде між вами нікого, схожого на Юду. Він чув, так само як й инші апостоли: «через два дні буде Пасха». Але апостоли підійшли до Христа й питали: «Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?» А Юда? Пішов і продав Господа. А на вечерю все ж таки прийшов, як і инші. Невже ж завтра серед вас будуть такі? О, нехай такого не буде! Ще є час. Підіть і, за своїми силами, подбайте про те, щоб достойно прийняти Господа в Його святих таїнствах. Признайтеся в чому винні, заплачте і скажіть: «Господи, не грішитимемо більше! Допоможи нам надалі витримати». Це головне, чого хоче Господь. А недбалих нехай серед вас не буде. Нехай не буде і таких, які приступають до таїнств абияк, бездумно, не приготувавшись. Особливо нехай не буде таких, котрі, не відвернувшись від своєї пристрасті, не тільки не намірені стримуватися від її діл, а одразу ж насолоджуються ними і тягнуться до них. Такі поводяться точнісінько як Юда: тіло на вечері, а серце повне зради. І до тих, коли, запричастившись Христових таїнств, цілуватимуть чашу, чи не скаже Господь в його совісті: «Поцілунком видаєш Чоловічого Сина?»
Нехай Господь, наш Спаситель, Пречиста Божа Мати, і всі святі допоможуть вам запричащатися на відпущення гріхів і життя вічне! Амінь.
