Немає Великого Посту без постування. Здається, однак, що в даний час люди або несерйозно ставляться до постування, або ж невірно розуміють його справжнє духовне значення. Для одних піст полягає в символічному позбавленні себе чого-небудь. Для інших піст означає сумлінне дотримання правил посту, тобто вживання пісної їжі. І в тім і в іншім випадку, однак, постування рідко розглядається як таке, що входить в загальний великопісний подвиг. Тому тут, як і в інших випадках, ми повинні спершу постаратися зрозуміти вчення Церкви про піст і потім запитати себе: як ми можемо застосувати це вчення до нашого життя?
Постування або утримування від їжі не є винятково християнською практикою. Воно існувало і дотепер існує в інших релігіях і навіть поза релігією, як, наприклад, у спеціальній терапевтиці. Тепер люди постують (тобто утримуються) із всіляких причин, включаючи іноді політичні причини. Тому важливо розібратися в специфічно християнськім значенні посту. Це значення розкривається нам, насамперед, через внутрішній зв`язок між двома подіями, про які розповідає Біблія: про одну — на початку Старого Заповіту, про іншу — на початку Нового Заповіту. Перша подія: Адам "порушив піст" у раї, він з`їв заборонений плід — так відкривається нам первородний гріх. Христос, Новий Адам, — це друга подія, — починає своє служіння з постування. Адам був спокушуваний і не витримав спокуси. Христос був спокушуваний і переміг спокусу. Наслідком падіння Адама було вигнання з раю і смерть. Плоди перемоги Христа — знищення смерті і наше повернення в рай. Брак місця позбавляє нас можливості докладно пояснити значення цього паралелізму. Однак, навіть зі сказаного повинно стати ясно, що піст є чимось вирішальним. Це не просто "зобов`язання", звичай; піст пов`язаний із самою таємницею життя і смерті, спасіння і погибелі.
Відповідно до православного вчення, гріх — це не тільки порушення якого-небудь правила, що вимагає покарання; це завжди спотворення даного нам Богом життя. Ось чому історія первородного гріха зображена як вчинок, пов`язаний з поживою. їжа необхідна живому організмові, тому що вона підтримує в нас життя. Але тут і встає головне питання: що значить бути живим, що означає саме "життя"? В даний час це слово розглядається головним чином у своєму біологічному значенні: життя є саме те, що цілком залежить від їжі і узагалі від фізичної сторони всього живого. Але, у світлі Святого Письма і християнського Передання, це життя, що закінчується смертю, ототожнюється зі смертю, оскільки початок смерті завжди присутній і діє в ній. Ми знаємо, що Бог смерті не створив. Він Подавець Життя. Яким же чином життя стало смертним?
Чому смерть, одна тільки смерть, є абсолютною умовою для всього існуючого? Церква відповідає: тому що людина відкинула те життя, що запропонував і дав їй Бог, і віддала перевагу життю, що залежить не від Бога, але від "хліба єдиного". Вона не тільки не послухалася Бога, за що її і було покарано, але змінила саме відношення між собою і світом. Без сумніву, світ був даний людині як "пожива", як засіб життя; але в той же час життя повинне бути спілкуванням з Богом; вона не тільки повинна була мати в Нім своє завершення, але і свою досконалу повноту. "У Ньому було життя — і життя було світлом для людей" (їв. 1:4). Світ і пожива були створені, щоб через них людина мала спілкування з Богом, і тільки пожива, прийнята заради Бога, могла бути життєдайною. Сама по собі пожива не має в собі життя і не може її відтворювати. Один Бог має життя і Сам є Життя. У самій їжі початок життя — Бог, а не калорії. Таким чином, їсти, тобто бути живою істотою, знати Бога і бути в спілкуванні з Ним — усе це та сама реальність. І безмірна трагедія Адама полягає в тім, що він сприйняв поживу як "життя в собі". Більш того, він скуштував її, ховаючись від Бога, поза Ним і для того, щоб бути незалежним від Нього. І зробив він це, тому що повірив, що пожива має життя сама по собі і що, куштуючи від цієї їжі, він може сам стати як Бог, тобто мати життя в самому собі. Простіше сказати: він повірив у поживу, тоді як єдиний предмет віри, довіри, впевненості — Бог і тільки Бог.
Земний світ, пожива зробилися його богами, джерелом і початком його життя. Він став їхнім рабом. Адам по-єврейськи значить "людина". Це — моє ім`я, наше спільне ім`я. І людина — усе ще Адам, усе ще раб поживи.
Він може запевняти, що він вірить у Бога, але для нього Бог — уже не його життя, не їжа, не всеосяжний сенс його існування. Він може запевняти, що він отримує життя від Бога, але він не живе в Богові і для Бога. Його знання, його досвід, його самовпевненість побудовані все на тому ж принципі: "хлібом єдиним". Ми їмо, щоб жити, але ми не живемо в Богові. З усіх гріхів це — найбільший гріх. І цим гріхом наше життя засуджене до смерті.
Христос — Новий Адам. Він прийшов для того, щоб знищити хворобу, внесену Адамом у життя, щоб відновити людину для справжнього життя, і тому Він теж починає своє земне служіння з посту. "Попостившись сорок днів та сорок ночей, потім зголоднів" (Мт. 4:2). Голод — це той стан, коли ми усвідомлюємо нашу залежність від чогось, коли нам терміново, насущно потрібна їжа, — що і доводить, що немає в нас самосущного життя. Це та межа, за якою я або вмираю від голоду, або, наситивши своє тіло, усвідомлюю знову, що я живу. Іншими словами, це той момент, коли перед нами встає ультимативне питання: від чого залежить моє життя?
І тому, що питання це не відвернене, тому, що саме життя мого тіла залежить від його вирішення, момент цей виявляється і спокусою. Сатана прийшов до Адама в раї; він прийшов до Христа в пустелі. Двоє голодних чоловіків почули його слова: їж, бо твій голод показує, що ти цілком залежиш від поживи, що твоє життя в поживі. І Адам повірив і став їсти; Христос відкинув цю спокусу і сказав: не хлібом єдиним буде жива людина, але Богом. Він відкинув цю всесвітню неправду, що Сатана вселив усьому світові, зробивши її такою, що не піддається обговоренню, очевидною істиною, основою всього людського світогляду, основою науки, медицини і, може статися, навіть релігії. Відкинувши цю неправду, Христос відновив вірне співвідношення між поживою, життям і Богом, те співвідношення, що порушив Адам, і яке ми усе ще порушуємо щодня.
Що ж тоді означає піст для нас, християн? Це участь у пісному досвіді Самого Христа, яким Він звільнив нас від абсолютної залежності від їжі, матерії і світу. Але визволення наше ні в якому разі не може бути повним.
Ми все ще мешкаємо у пропащому світі, у світі старого Адама, і, складаючи частину цього світу, ми усе ще залежимо від їжі. Але тому що смерть, через яку всі ми повинні пройти, переможена Смертю Христовою і стала переходом у життя, пожива, що ми куштуємо, і життя, що ця їжа підтримує, може стати життям у Богові і для Бога. Частина нашої поживи вже стала "поживою безсмертя" — Тілом і Кров`ю Самого Христа. Але навіть щоденний, "насущний хліб", що ми одержуємо від Бога, може в цьому житті, у цьому світі бути тим, що підтримує і зміцнює наше спілкування з Богом, а не віддаляє нас від Нього.
Однак тільки піст може здійснити це перетворення, дати нам істотний доказ того, що наша залежність від їжі і матерії не остаточна, не абсолютна і що в поєднанні з молитвою, благодаттю і служінням Богові ця залежність сама хоче стати духовною. Все це означає, що зрозумілий по-справжньому, в істинному своєму значенні, піст є єдиним засобом відновлення в людині її справжньої природи. Це не теоретичний, а практичний і реальний виклик великому Брехунові, що переконав нас у тім, що ми залежимо від одного хліба, і побудував все людське знання, науку й існування на цій неправді. Піст викриває цю брехню. Найвищою мірою знаменно, що Христос зустрів сатану в той час, коли Він постився, і що пізніше Він сказав, що перемогти сатану можливо "тільки молитвою і постом". Піст — справжня боротьба проти диявола, це виклик всеосяжному законові, що робить диявола "князем світу сього". Якщо людина голодна, але розуміє, що вона дійсно може не залежати від цього голоду, не загинути від нього, а навпаки, перетворити його на джерело духовної влади і перемоги, тоді нічого не залишиться від тієї великої неправди, у якій ми живемо з часів Адама.
Як далеко відійшли ми від нашого звичайного розуміння посту як простої зміни дієти, від міркувань про те, що дозволяється постом і що заборонено, від усього цього поверхневого лицемірства! Тому що, в кінці кінців, піст полягає в одному: у тім, щоб випробувати голод, голодувати, і це значить — досягти межі того життя в нас, що залежить цілком від їжі, і, зголоднівши, відкрити, що ця залежність не є остання істина про людину, що сам голод є, насамперед, духовний стан і що на останній глибині своєї він є жадання Бога. У ранній Церкві піст означав досконале стримування від їжі, тобто стан голоду, що доводить тіло до крайньої межі. Але саме тут ми розуміємо, що піст, як фізичне позбавлення їжі, цілком марний без його другої, духовної, сторони . "Постом і молитвою". Це значить, що без відповідного духовного зусилля, без зміцнення себе Божественною Реальністю, без свідомості своєї абсолютної залежності від Бога і тільки від Бога, фізичний піст стане насправді самогубством. Якщо диявол спокушав Самого Христа, коли Він постився і відчув голод, то в нас немає ніякої можливості уникнути спокуси. Фізичний піст, який він не є важливий, стає не тільки безглуздим, але дійсно небезпечним, якщо він не поєднаний з духовним зусиллям, молитвою, думкою, зосередженою в Богові. Піст — мистецтво, яким в досконалості володіли святі; було б небезпечно і самовпевнено з нашого боку намагатися опанувати цим мистецтвом без духовного міркування, без належної обережності. Усе великопісне богослужіння постійне нагадує нам про труднощі, перешкоди і спокуси, що встають перед тим, хто розраховує на власні сили, а не на Бога.
Ось чому нам необхідна духовна підготовка для пісного подвигу. Вона полягає в тому, щоб, по-перше, просити допомоги Божої, а, по-друге, у тім, щоб весь наш пісний подвиг був зосереджений на Богові, спрямований до Нього. Ми повинні поститися заради Бога. Ми повинні відчути Його присутність у нашім тілі, що стає Його храмом. Тому і до тіла, і до їжі, до всього способу життя нашого ми повинні ставитися з релігійною повагою. Усього цього треба досягти ще заздалегідь, щоб до початку самого Посту ми були духовно озброєні, передбачаючи духовне змагання і перемогу.
І ось настає сам Піст. Згідно тому, що було сказано вище, його треба здійснювати на двох рівнях: на рівні, по-перше, аскетичного посту; а по-друге — досконалого. Аскетичний піст складається в серйозному обмеженні харчування, так щоб постійний стан деякого голоду переживався нами як пам`ять про Бога і підтримувалося постійне зусилля зберігати цю пам`ять. Усякий, хто здійснював такий піст — хоча б трохи — знає, що цей аскетичний піст, замість того, щоб послабляти, створює в нас відому легкість, зібраність, тверезість, радість і чистоту. Пожива приймається дійсно як Божий дар. Ми постійно спрямовані в той внутрішній світ, що нез`ясовно сам харчує нас. Ми не будемо обговорювати тут кількість і якість їжі, розподіл її протягом дня увесь час аскетичного посту; усе це залежить від наших індивідуальних можливостей, від умов нашого життя. Але принцип ясний: цей постійний стан напівголоду, "негативна" природа якого перетворюється молитвою, пам`яттю про Бога, уважністю і зосередженістю в позитивну силу. Тоді як тривалість досконалого посту необхідно обмежувати відповідно із Євхаристією, до якої він нас готує.
У теперішніх умовах нашого життя це, насамперед, день перед здійсненням Літургії Ранішосвячених Дарів. Постимося ми з раннього ранку або тільки з полудня, головна мета цього посту — провести цей день в очікуванні, надії, жадаючи насититися Самим Господом. Це духовна зосередженість на очікуванім, на тім дарунку, що ми повинні одержати, заради якого ми готові відмовитися від всіх інших дарунків. Але і після всього сказаного варто пам`ятати, що яким би не був обмеженим наш піст, якщо це справжній піст, він призведе до спокус, до слабості, до сумнівів і до дратівливості. Іншими словами, він буде змаганням, у якому ми, ймовірно, неодноразово будемо переможені. Але якщо піст наш, власне кажучи, є справжнім, то отут і виявляється наше життя у Христові, життя боротьби і подвигу. Віра, що не перемогла сумнівів і спокус, рідко буває справжньою вірою. Зростання в християнськім житті, на жаль, неможливе без гіркого досвіду помилок і падінь. Як часто люди починають поститися з ентузіазмом, але відпадають після першої невдачі. Я сказав би, що справжній іспит віри настає після першого падіння. Якщо після такої невдачі, поступивши своєму голодові і пристрастям, ми починаємо все знову, не звертаючи уваги на те, скількох помилок ми припустилися, то рано чи пізно наш піст принесе духовні плоди. Між святістю і цинізмом розчарування перебуває велика і божественна чеснота терпіння — насамперед, терпіння стосовно самого себе. Не існує скорочених шляхів до святості, ми повинні заплатити повну ціну за кожен крок, за кожну ступінь. Тому краще і безпечніше починати з мінімуму — тільки злегка вище наших природних можливостей — і помалу посилювати піст, ніж одразу, на початку посту піднестися занадто високо і потім розбитися, падаючи назад на землю.
Отже, від символічного і номінального посту ми повинні повернутися до посту справжнього. Нехай він буде обмежений і скромний, але зате послідовний і серйозний. Треба чесно оцінити свої духовні і фізичні можливості і здібності і діяти відповідно з ними, не забуваючи в той же час, що, постуючи, треба не страшитися своїх обмежених можливостей, а бачити у своєму житті божественний доказ того, що неможливе для людини — можливо Богові.
прот. Олександр Шмеман (Великий Піст)
|
