Теофан Затворник. Проповідь на першу неділю Великого посту
|
| 04.03.2012, 11:48 |
Господь наш Ісус Христос сказав; Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п'є, той у Мені перебуває, а Я — в ньому (Йо. 6, 56). Возрадуйтеся, благоговійні причасники! Оскільки слово Господа істинне, то Господь, коли ви запричастилися святих, пречистих і животворящих Його таїнств, без сумніву, перебуває у вас. Але, браття, Господь, коли прийшов і вселився у вас, не може не засвідчити своєї дії у вас усередині, бо ж засвідчує, як Він дбає про вас видимо: даючи вам з неба дощ та врожайні пори (Ді. 14, 17). Він каже: «Коли хто відчинить двері серця, ввійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (див. Од. З, 20). Отже, чи вечерятимете ви з Господом, а Господь із вами? Питаю вас про це, бо, можливо, серед вас вже нема нікого, хто б ще не причастився Христових таїнств. Що ж, чи почалося вже у вас те, що повинне бути очевидним плодом цього преславного таїнства?
Прийшовши, Господь приніс із собою вечерю: всі духовні блага на спасення, єдиним джерелом котрих є Він, і дає душі їх спізнати. Увійдіть же в себе й дивіться.
Господь є Світлом. Він приносить зі собою світло в душу, що Його прийняла. Коли в темну кімнату зайти з яскравим смолоскипом, кімната й кожна річ у ній, від малої до великої, стає видимою, так само, як видимим стає смолоскип і той, хто його приніс. Подібно й духовне світло осяює душу, що прийняла Господа. Це світло відання та розуміння Промислу спасення людини. При ньому виразно видно нашу нікчемність та безпомічність, і велике Боже благовоління, з усіма близькими до нього істинами: про єдиносущну Тройцю, про створення та Промисел, про наше падіння, воплочення Бога Слова, Його смерть на хресті й воскресения, про встановлення святої Церкви, єдність небесних і земних та спадок, що його приготовано на небі тим, які вірять і трудяться в житті за вірою, словом — з усією многотою спасенних істин. Ми знаємо ці істини, бо ми — християни, та доки ми не живемо за Христом, доти це знання залишається зовнішнім. А Господь, коли приходить, з'єднує ці істини не тільки з розумом, а з усім нашим духом, і врешті в нас не залишається ні найменшого сумніву, ні найменшого забуття. Але як правда те, що світло тепер нас оточує й освітлює все навколо нас, і ми це беззаперечно усвідомлюємо, так і той, хто прийняв Господа умом, свідомий цих істин і невідступно перебуває в них, діючи в звичному оточенні. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових Таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?
Господь — це сила, що все оживляє. В душу, котра Його прийняла, Він приносить духовну силу. Хворий — розслаблений, лежачи в ліжку, насилу ворушить руками, ледве говорить, ледве розплющує очі, та коли зцілиться і почувається сильним і міцним, ходить і працює не тільки не відчуваючи болю, але й охоче, як той розслаблений, котрого зцілив Спаситель, що взявши своє ліжко ходив, радіючи та хвалячи Бога. Так і грішна душа — розслаблена морально, та коли прийме в себе Господа, відчуває в собі духовну міць і силу, тобто відчуває натхнення дбати про все добре та про те, щоб виконати кожну Божу заповідь, тоді душу не лякають жодні перешкоди, ні зовнішні, ні внутрішні, що походять від пристрастей і поганих звичок, її не зупинять ні недбальство, ні зволікання. Ми завжди потроху робимо щось добре, проте робимо його тоді, коли воно, так би мовити, само проситься в руки, і його виконання не вимагає ні жертв, ані зусиль. А тут зроджується сильна енергія, коли всі помисли, бажання та наміри спрямовані тільки на те, що подобається Богові, що виявляється не тільки жвавістю, а й певною нестримністю в добродіянні та благочесті, котра не відчуває ні втоми, ні заспокоєння. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових Таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?
Господь — це мир. Він приносить із собою мир в душу, що Його прийняла. Як на Тиверіядському морі від всесильного слова Господа вгамувалася люта буря, що розбурхала море й налякала апостолів, і запала тиша, що заспокоїла й звеселила всіх, так і в душі, що звичайно схвильована многотою помислів, бажань, задумів і сердечних поривів, коли приходить Господь, настас глибока духовна тиша, котру ніщо не зворушить ні ззовні, ні зсередини, тиша, котра дозволяє виразно чути тихий голос, чи то з неба, чи із землі. Це не застиглість, а гармонійність і розміреність усіх дій нашого духа, котрі, існуючи всередині, виявляються й назовні у статечності всіх рухів і влаштуванні усіх своїх справ, не обурюючись на усталені порядки. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?
Господь — це вогонь, що зігріває. В душу, яка Його прийняла, Він приносить духовне тепло. Як той, хто заходячи знадвору до теплої кімнати, відчуває тепло, що приємно огортає ціле тіло, так духовним теплом, наче одягом, вкривається душа, коли прийме Господа в пречистих таїнствах. Вгорі — благовоління Господа, що примирився з людиною, позаду — загладжені гріхи, в прийдешньому — певність щодо невимовного насліддя, довкола — мирне співжиття з видимим і невидимим. Це — промені духовного тепла, котрі, сходячись у серці, запалюють дух, притягують туди всі сили нашого єства, щоб влаштувати в ньому надійне житло, аби вмістити невмістимого. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових Таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?
Так, світло відання, натхнення робити добро, душевний мир, солодке тепло — це головні свідчення того, що Господь оселяється в серцях справжніх причасників, вечеря, якою Він живить душу, що Його прийняла. Мабуть, почувши це, не один із нас обуриться й запитає: отже, коли хтось не бачить у собі таких свідчень, то в ньому нема Господа? Не буду вас облудно заспокоювати: так, у такому нема Господа. Мало того, оскільки в такому нема Господа, то нема йому й спасения.
Проте, глядіть, не переймайтеся й оманливими страхами. Може, цих благ нема в повноті, а є вони тільки в зародку. Отож, усе-таки треба сказати, що їх маємо. День спалахує не відразу, але тільки-но починає займатися на світ, усі знають, що ніч минула й настає день. Квітка чи дерево виростає не відразу, але тільки-но насінина проростає, ми знаємо, що вже зажевріло життя нової рослини. Хворий видужує не відразу, але якщо знайдено ліки й вони почали діяти, ми знаємо, що зцілення близько. Так само й плоди прийняття пречистих таїнств, які свідчать, що в нас оселився Господь: вони поки що не розквітли на повну силу, а, ймовірно, існують тільки в зародку. Потерпіть і дотримуйтеся такого порядку, за якого можна очікувати, що плоди ці виявляться уповні, й так одержите те, чого сподіваєтеся. Ви запитаєте: то ж як дізнатися, чи є в нас хоч ці зародки? Я відповім: якщо клопочетеся про своє спасения й робите все, що для цього потрібно, знайте, що Господь уже почав у вас свою справу. Терпляче продовжуйте те, що ви почали робити, і побачите, що хто почав, той завершить. Та коли нема цього, то виходить, що нема й зародків благ. Недбальство й безпечність щодо спасения — це певна ознака того, що життя духа ще й не починалося. Треба все робити спочатку. Проте навіть і тоді не впадайте у відчай. Для того ми й живемо, аби отямитися й розкаятися, і саме це треба зробити. Ще триває сприятливий час святого посту — скористаймося ним і належно лікуймося своїм говінням. А тоді, примирившись із Господом у таїнстві покаяння і прийнявши Його в пречистих таїнствах, почнімо труд свого життя, який урешті допровадить нас до світла й до повноти духовних благ, які свідчать, що Господь перебуває в нас, а ми — в Ньому. Амінь.
19 березня 1861 р.
|
|
Категорія: Моя мандрівка великим постом | Додав: Georgij
|
| Переглядів: 959 | Завантажень: 0
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
