Каноном у богослужбових книгах називається богослужбовий текст певної конструкції, укладений за певними правилами, а саме: він складається із певної кількості об’єднаних між собою пісень(од). Канон може нараховувати дев`ять, вісім, чотири, три чи дві пісні. Канон, який складається з дев`яти або восьми пісень називається повним. Кожна пісня канону містить в собі декілька стихів (або віршів). Перший стих пісні- ведучий, він має зв'язок із певним уривком (піснею чи молитвою) Святого Письма, а разом з тим він об’єднує навколо себе всі інші стихи даної пісні. Він називається ірмос (грецьке «зв`язок»). Стихи, що йдуть після ірмоса, називаються також тропарями (від грецького слова «трепо» - повертаю), бо вони звертаються до ірмоса, підпорядковуються йому своїм розміром, наспівом, розвивають його основну думку. Останній стих чи тропар пісні канону називається катавасією(від грецького «катабазія»- сходитися до купи), бо для його співу співці обох хорів (крилосів) мають, за приписом уставу, сходитися разом на середині храму. Катавасією є ірмос тієї ж пісні.

У кінці кожної пісні є наславник. Так називається стих, перед яким співаємо: «Слава Отцю і Сину і Святому Духові». Він також називається Троїчний, бо в цьому стиху прославляється Пресвята Тройця. Після нього іде Богородичний. Його приспів- «і нині , і повсякчас, і навіки віків. Амінь».

Кондак (грецьке «контакіон», від «контос»- короткий)- Це короткий  богослужбовий текст, що стосується до теми дня чи до певного церковного календаря, і містить у собі основну думку, яка розвинута в службі. Ікос (грец. «ойкос»- дім, споруда, вмістилище)-  це укладений особливим чином богослужбовий текст для вшанування певного святого чи події. З кондаків та ікосів, як відомо, складається акафіст. Вони мають подібний зміст, тільки в кондаку тема висловлена стисло, а в ікосі- ширше. Кондак- це немов тема, а ікос- її розвиток.

Кaнон Андрея Критського називається Великим як через величину(бо містить близько 250 стихів), так і з огляду на його богословську глибину.

Тема Великого канону- покаяння, отож у ньому співається приспів: «Помилуй мене Боже, помилуй мене!». Паралельно до Великого канону іде канон преподобній Марії Єгипетській зі своїми приспівами. Він зветься Інший канон. Стихи, присвячені преподобній, мають адресацію «Марії» або «Преподобній». Стихи з адресацією «Андрею» присвячені автору канону- преподобному Андрею Критському. Церква постановила згадувати життя преподобної в цьому каноні, щоб, з одного боку, розбудити у вірних ревність до подвигу покаяння, а з іншого- щоб показати, яким безмірним є Боже милосердя до нас, а тому не можна впадати у відчай через свою гріховність. Треба доходити до Бога із надією на прощення.  

Преподобний Андрій Критський, зібравши у Великому каноні воєдино події старозавітної й новозавітної історії від падіння праотця Адама до Вознесіння Христового, подає їх у дусі глибокого сердечного каяття, з надзвичайною майстерністю співставляючи кожну з них зі станом грішної душі. Зі священної скарбниці Святого Письма він бере найсильніші приклади для покаяння й морального вдосконалення. У ньому пропонуються християнам різноманітні зразки праведного життя для наслідування та приклади життя нечестивого для їх уникнення, а також спасенні уроки покаяння й молитовного діяння.

Цей канон можна назвати покаянним плачем, що розкриває нам увесь безмір, усю безодню гріха й перевертає душу каяттям і надією. Перед поглядом грішника проходять постаті, діяння і події світу старозавітного й новозавітного, в яких з особливою силою відобразилися значення й сила гріха, а також гідність святого життя; його увазі пропонується вся Священна історія на прикладах благочестя й нечестя її персонажів, їхнього навернення до Бога та нерозкаяності у гріху.

Преподобний Андрій, архієпископ Критський, народився в місті Дамаску близько 660 року в сім'ї благочестивих християн Георгія та Григорії. Про раннє дитинство святого відомо, що до семи років його вважали німим, оскільки до цього часу він не вимовив жодного слова. Коли ж, після досягнення семирічного віку, він причастився в церкві Тіла та Крові Христових, німота його минула й він почав говорити.

На чотирнадцятому році життя святого Андрія батьки привели до Єрусалима для служіння Богові в монастирі братства Гробу Господнього. Після чернечого постригу він був призначений нотарієм, тобто секретарем, Єрусалимської патріархії. Після 681 року, коли в Константинополі проходили засідання Шостого Вселенського Собору, святого Андрія, який тоді був у архідияконському сані, було відряджено до візантійської столиці від імені його патріарха, щоб передати імператору документи, що підтверджували повну згоду з рішеннями Собору всієї повноти Єрусалимської Православної Церкви, яка перебувала тоді під мусульманським ярмом.

Після закінчення Собору Андрій прославився своєю книжною премудрістю й глибоким знанням догматів Церкви та був залишений у Константинополі, отримавши назавжди прізвисько "Єрусалиміта", тобто "Єрусалимлянина". У столиці Імперії він отримав послух керувати Будинком для сиріт при Великій церкві Святої Софії із зарахуванням до кліру головного храму Візантії.

Двадцять років служив він у сані диякона й трудився в Будинку для сиріт, виявляючи належну дбайливість і турботу. Саме тут, у Константинополі, він почав складати свої чудові піснеспіви, якими дуже збагатив літургійну спадщину Святої Церкви.

Після тривалого дияконського служіння святий Андрій був рукоположений у єпископський сан і призначений на найвіддаленішу кафедру імперії - острів Крит, де за свої сумлінні труди був удостоєний титулу архієпископа. Для своєї пастви він був люблячим батьком, невтомно проповідував і молитвами своїми відганяв усі напасті та знегоди, будучи непохитним викривачем єретиків. Не залишав святий Андрій і праць зі створення церковних піснеспівів.