ШАНУЙМО ДУХОВЕНСТВО, ЯК СВОЇХ ДУХОВНИХ ОТЦІВ
Благословення від
архиєрея або священика береться так: вірний, підходячи
до архиєрея або священика, не хреститься, складає перед собою долоні, права долоня наверх, і трохи нахиляє
голову. Архиєрєй або священик поблагословивши, кладе свою правицю на
долоню вірного, а вірний нахиляється і цілує її.
У
всьому світі з найдавнішого часу заведено 5 заповідь пошани до батька і
матері: "Шануй батька свого і матір свою", і такою пошаною в усіх
народів прийнято
цілування руки.
Єпископ
чи священик - це отець наш духовний, отець нашої душі, а тому і
їм належиться ще більша пошана від духовних дітей їхніх. Ісус Христос наказав:
"Хто слухає вас (апостолів, а тим самим єпископів і священиків) -Мене
слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною — хто ж погорджує Мною -погорджує
тим, Хто послав Мене ". І апостол Павло наказав: "Священики, що добре
пильнують, нехай будуть гідні подвійної чести", а також: "Слухайтеся ваших
наставників та коріться, - вони бо пильнують душ ваших, як ті що мають здати
справу". Ось тому стародавні Апостольські Постанови наказують завжди шанувати
своїх духовних отців, "бо вони прийняли від Бога владу життя і смерти,
владу судити грішників і осуджувати їх, а хто кається, розрішати від гріхів і вертати до
життя".
Кожен
священик - це наш отець духовний, а ми його діти. Тому і звертаємося до нього: Отче. Така
висока пошана духовним особам відома в Україні з найдавнішого часу,
і стала щироукраїнським звичаєм. Отже, хто шанує єпископа чи священика той
виконує Божу Заповідь. Наш князь Володимир Мономах (+1125 р.) у своїй Науці
дітям навчає: "Шануйте єпископів, священиків і ігуменів, і з -любов'ю
приймайте від них благословення".
Належна
пошана духовенства сильно розбудовує громаду, - вона сіє послух, а з
того зростає згода, любов та братська пошана між усіма вірними.
СЛОВО
ОТЦЯ НАШОГО ШАНА ЗОЛОТОУСТОГО ПРО ПОШАНУ ДУХОВЕНСТВА
Великий
Отець і Учитель Церкви Христової IV віку,
знаменитий проповідник свого часу, автор Св.ЛІтургІЇ, яку ми правимо
і тепер, Патріарх Константинопільський Іван Золотоустий (+407 р.)
багато працював для піднесення Церкви Божої. І він завжди навчав, щоб усі щиро почитали Христове Духовенство, - єпископів, священиків та
дияконів.
Ігнатій
Богословець наказує про єпископів кажучи: "Уважайте на себе, щоб
і Бог ваші душі прийняв і спас вас. Хто кориться єпископам і священикам, слугам
Церкви, той і долю буде мати з ними в Бозі. Дух наказує мені, так промовляючи:
Без єпископа нічого не робіть. І де буде єпископ, там появиться багато
доброго. А де назветься Христос, там збирається і Соборна Церква"
Не
там, де захотять, пасуться стада овець, але там, де поставлять їх пастирі.
А остаток поза стадом і пастирем порозхоплює звірина і пожере. Для Господа
це добро, щоб почитати Спасителя, - хто почитає Спасителя, того Й Бог
почитає. А робити щось без єпископа, - не добре це діло. Священиків треба
слухати, як апостолів христових. Треба шанувати і дияконів, тобто служителів
Таїнств Христових, бо вони служать Божим Церквам. Тому почитайте
служителя Церкви як батька, а єпископа - як Самого Христа, а священиків
- як союзників апостолів, бо без них Церква не освячується.
Хто
береже Закон Божий, той слухається оцього слова: Усе, що скаже тобі
священик, зроби, не відхиляючись від сказаного ані вліво, ані вправо. Та людина,
що зневажить священика, і не послухається його, заслуговує на осудження.
Говорить
пророк Малахїя: Бережи сказані священичі слова, шукай від уст його
розуму і закону, бо він вісник Бога Вседержителя, і він у світі виправляє і багатьох відвертає від
неправди. І інший говорить: Усією душею своєю почитай
Господа, і священикам Його честь віддавай. І всією силою своєю люби свого Сотворителя, а слуг Його не покидай. Бійся
Бога, І священика почитай.
А
Павло до Тимофія пише так: "Священики, які добре пильнують, заслуговують
подвійної честі." І знову говорить Закон: Священики освячені Господом
Богом, і вони приносять за тебе нашому Богові жертви і дари, і вони освячені.
І знову каже Господь до Аарона: Говори до слуг Моїх у Храмі Завіту, І вони
приймуть гріхи своїх людей. І Ісая каже: Ви священики, називаєтеся слугами
Божими. І Єремія говорить: Звеличу і напою душу священика.
Тож
благаємо вас браття, - знайте працівників ваших і любіть їх. Добре улюблені
мої, щоб ви почитали священиків, як друзів Божих, яких вибрав і прославив
Господь. Ніде в Писанні не сказаної щоб противитися священикові, бо
хто противиться, той осуджений буде. Бо написано: Старшому між людьми своїми
не говорити зла. І Господь, Великий Начальник над священиками каже: "Хто
вас приймає, - приймає Мене, хто ж приймає Мене - приймає Того, Хто приймає
Пророка, як Пророка, той дістане заплату пророчу, хто ж приймає Праведника, той дістане
заплату праведничу".
ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ ЦЕРКВИ
Церква
- це наша Рідна Мати, яка завжди по-материнськи потішить і розрадить
нас, своїх рідних дітей. Тільки не стидаймося відкрито понести до неї всі наші печалі, всі
наші недостачі.
Церква
- це наша досмертна Божа школа, яку проходимо ми всі. Церква навчає
нас чеснотного життя, яке одне провадить до правдивого щастя на цій землі,
і до вічного спасіння у віці наступному. Церква кожного свого вірного
перетворює в повновартісну людину. Більше того, - вона перетворює нас на синів
Божих, тобто робить з людини найвище створіння, Образом і Подобою близьке до свого
Сотворителя. Правда людська є мінлива і непостійна. І тільки Церква навчає нас правди Божої, - вічної і незмінної. Без сонця
і повітря не виросте рослина, а без Церкви не виросте правдива людина -
животворяще сонце, що виплекує з людини чеснотного сина Божого.
Церква
- віковічна, і ніколи не спинить своєї Богом даної праці. Доки існуватиме
світ, доти існуватиме І Церква Божа, і буде вічно навчати людей про
найвищі чесноти, і буде вічно кликати їх до Правди Божої, - до обоження, як нашої цілі життя на
цьому світі.
Церква
- це наша національна школа, яка навчає нас бути правдивими синами свого
народу. Бо кожний вірний мусить правдиво знати і належно виконувати і все своє
рідне, а цього найбільше навчить тільки рідна Церква. І тому велике значення Церкви на
чужині, коли ми живемо серед чужого народу,
- вона надає нам почуття гідності, вона навчає нас бути правдивими громадянами
своєї держави і вірними синами своєї нації.
Отже, - у Церкві наше спасіння,
у Церкві наша сила, у Церкві наше щастя.
Будуть минати віки, а Церква Божа зостанеться вічною, - учителькою Вічної
Божої Правди та порадницею кожному.
ПАСТИРСЬКЕ ПОВЧАННЯ ДО ВСІХ БАТЬКІВ І МАТЕРІВ
Кожен батько і кожна мати
мають великий обов'язок свого життя, навчити
і привчити своїх дітей ходити до Цкркви. Чого навчимо своїх дітей ще замолоду найперше ми самі, те й понесуть вони
в життя. І це той наш обов'язок, за
який будемо відповідати перед Самим Господом Богом, і завжди відповідаємо
перед своїм сумлінням.
І
кожен батько чи мати навчаючи дітей своїх ходити до Церкви, вже тим самим дає
їм найпотрібнішу освіту і робить із них повновартісних людей. І велика
честь тим батькам, які виховують саою родину на родину церковну. І найперше
мати мусить зайнятися релігійним вихованням своєї дитини, -навчити
її молитов і привчити до них, привчити ходити до Церкви. І як добре, і як
корисно буде, коли кожен батько чи мати за вільного часу, особливо в неділю,
перечитає Божу науку своїм дітям, - бо то батько і мати найперші вчителі
своїх дітей. І вони перші зобов'язані навчити своїх дітей, як належить
поводитися в Божому Храмі. Діти, ставши дорослими, сторицею відплатять за це своїм батькам.
А
окрім цього, дорогі батьки І матері, - говоріть у хаті зі своїми дітьми тільки
рідною українською мовою. Це ваш святий обов'язок навчити дітей своєї
української мови. 'А знання української мови для українського народу
-величезне. Мова - то серце народу: гине мова - гине і народ. Хто цурається
української мови, той у саме серце ранить український народ.
І
коли всі українці будуть правдивими вірними синами своєї Церкви, і крім
того будуть національно свідомими українцями, то український народ буде святий
у свого Господа Бога, і буде поважний і сильний серед інших народів.
І
тоді "будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа зо всіма вами."
матеріал використано з праці отця-декана калуського Михаїла Бігуна "ЛІТУРГІКА"
|