Як поводитись у Божому Храмі - Як поводити себе в церкві - Духовна пожива

Навіть біля Церкви треба завжди пам'ятати, що ми біля Храму Божого. Те саме треба пам'ятати і на цвинтарі. 97 Канон VI Вс.Собору 692 року наказує: "Тих, хто безрозсудно священні місця обертає на звичайні і недбало поводиться біля них, і так і в них пробуває, наказуємо вигонити з тих місць." Так само треба чеснотно поводитися в тих залах, які часто будуються під Божим Храмом (салєри). Треба ухилятися тут від надто голосних забав. Про характер забав треба радитися з о.Настоятелем. Курити в цих залах, а також і на цвинтарях, не прийнято.

Хто соромиться в Св. Храмі прилюдно виконувати приписи і обряди своєї віри, той не християнин. Ісус Христос сказав: "Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю і Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того і Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм "

Світським чоловікам не належить входити до Св.Вівтаря без потреби. Коли ж буде на те потреба, то входити до Св.Вівтаря зо страхом і побожністю. А проходячи поза Св. Престолом і Горним Місцем, конче схилити голову і осінити себе Хресним Знаменням: проходимо біля найсвятішого місця. Стародавнє "Навчальне Повідомлення" наказує: "Нехай священик навчить паламаря, і всіх прислужників у Вівтарі, щоб вони ходили зо страхом, тремтінням і побожністю біля Престолу, а також і біля Жертовника, коли на ньому Божественні Тайни. І щоб вони чинили побожно поклоніння,коли приходять чи наближаються до них." Це "Навчальне Повідомлення" подає ще: "Тільки священик, або диякон можуть чистити та витирати Престол та Жертовник, - щоб не торкалася освячених речей неосвячена рука".

Прислужники, що допомагають єпископу чи священику, зобов'язані поводиться в Святому Вівтарі з повним страхом і побожністю, пам'ятаючи, що тут Престол Господній і Св. Дари на ньому. Тому не дозволяється їм, як і кожному, голосно говорити, ані вільне заховання , не можна без потреби ходити по Св. Вівтарі, не можна виглядати через бокові "дияконські" двері та інше.

Святий Престол вбирає тільки сам священик. А вразі потреби йому допомагають старші побожні братчики, під його доглядом.

Проходити між Святими Дверми і Святим Престолом може тільки посвячена особа, - світська особа проходити тут не може. І тільки посвячена особа може торкатися до головних свячених речей на Престолі, - світська особа торкатися до них не може. Так само тільки посвячена особа може цілувати Св. Престіл. Стародавнє "Навчальне Повідомлення" наказує: "Неосвячена рука ніколи нехай не торкнеться цього (освячених Тайн і головних речей на Престолі) під загрозою смертельного гріху і під великою епітемією (церковною покутою), крім випадків великої потреби". І завжди з глибокою вірою пам'ятаймо, що у Вівтарі, на Св. Престолі перебуває Господь і Бог наш Ісус Христос. Нікому, крім єпископа, священика і диякона, не вільно входити в Святі Двері, - ними в Св. Дарах, входить Сам Христос. "Не подобає жоні вхоити до Вівтаря", наказує 44 Канон Лаодикійського Собору ще 364 року по Христі. А апостол Павло навчає: "Нехай у церкві мовчать жінки ваші, - бо непристойно в церкві жінкам говорити!"

Богослужби - це найвищі школи християнської" науки. У нас українців, Богослужби правляться нашою рідною мовою, а тому їхній зміст усім зрозумілий, і тому богослужба навчає кожного віри і чеснотного життя. Через це в Храмі Божому треба віддатися пильному слуханню і повному переживанню Богослуження всією своєю душею, всім своїм серцем, і всім своїм розумом.

Богослужби подають нам усе життя Господа Нашого Ісуса Христа і усю християнську науку, тому треба пильно вслуховуватися в них, щоб їх повно розуміти, і щоб душею і серцем переживати власне те, що згадується.

Прийшовши до Церкви, пильнуймо стати синами Божими, - усі ми тут рівні, усі ми тут однакові. Усі ми брати один одному, - виявляємо найбільшу любов один до одного, любов гарячу і братню. І забуваймо в Церкві про все буденне, бо ми в Божому Домі, І думаймо тільки про Боже. Відкриймо серця свої до Господа, нашого Отця, і не стидаймося навіть сліз, які тут ллються з самої душі нашої, як вислів нашого покаяння за всі вчинені прогріхи. Сльози перед Богом — то найцінніші сльози, і найбільш родючі, бо це сльози покаяння перед Господом.

У Храмі Божому нема бідних і багатих, нема освічених чи неосвічених, нема славних чи простих, - усі ми перед Богом однакові, і всі ми тут об'єдналися, як рівні члени Тіла Христового, віковічної Церкви Його.

Найменші розмови чи шептання один з одним у Св. Храмі недопустимі, як недопустиме і невідповідне поводження: сміх, оглядання по сторонах, подавання знаків, ходіння по Храму, передчасне виходження з церкви та ін., -бо тут невидимо Сам Господь серед нас. І завжди пам'ятайте, що в Храмі є діти, які від нас, старших, навчаються поводженню в Храмі Божому.

При всіх важливих частинах Богослужби і по всіх Виголошеннях священика чи єпископа вірні побожно осінюють себе Хресним Знаменням і чинять малий поклін. На виголошення єпископа чи священика "Мир всім!" уся церква нахиляє голови і осіняє себе Хресним Знаменням, те саме на виголошеня: "Голови ваші схиліть перед Господом!"

Коли єпископ чи священик благословляє народ у Св. храмі Хрестом, Євангелією, Іконою або Чашею, то на це усі хрестяться і схиляють голови стоячи.

Коли ж єпископ чи священик благословляє народ руками чи свічниками, або коли кадить народові, то всі нахиляють голову і осінюють себе Хресним Знаменням.

Коли в Святий Велекодній тиждень єпископ чи священик проводить кадження з Хрестом у руці і проказує: "Христос Воскрес!" то на це всі хрестяться і відповідають: "Воістину Воскрес!"

Завдання Церкви - спасати і навчати людей, приводячи їх до Христа. Для цього церковна проповідь, яку голосить єпископ чи священик, має дуже велике значення, - вона будує людину, будує її християнський світогляд, навчає віри і чеснотного життя. Ось чому треба слухати кожну церковну проповідь з глибокою пильністю, і з неї навчатися. Виходити з Церкви під час проповіді, шептатися з сусідом і т.ін. не прийнято. Виходити з Храму Божого до закінченя Богослужби не прийнято, - виходити можна тільки по закінченні Богослужби, як наказує 9 Апостольське Правило. Виходити треба в повній побожності, тихо, в порядку, не заважаючи один одному.

Благословення, яке дає священик наприкінці Богослужби, це Освяченя людини, а тому треба конче дочекатися його і смиренно прийняти його. Нехай ніхто не виходить із Церкви, не взявши останнього Благословення священика, бо воно ж освячує нас.

Виходячи з Храму, треба перехреститися і вклонитися до Св.Престолу, чи до Св. Дверей.

В Українській Церкві є звичай, щоб старші побожні особи, як чоловіки так і жінки, стояли під час Малого Входу та читання Євангелії та під час Великого Входу з великими запаленими братськими свічками. Звичайно стають 3-6 чоловіків праворуч, і 3-6 жінок ліворуч, від Солеї і далі дозаду, обличчям одні до одних. Свічки тримаються у правій руці, і визначають гарячу віру і ревну Молитву до Господа всієї громади вірних.

На Вечірній брати і сестри стають із запаленими свічками на Вечірньому Вході та під час Литії (під Свята), а на Утрені під час Полієлею і читання Євангелія.

матеріал використано з праці отця-декана калуського Михаїла Бігуна "ЛІТУРГІКА"