Українська
Греко-Католицька Церква

Середа, 22.11.2017, 06:45

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » 2011 » Серпень » 28 » Успіння Пресвятої Богородиці.
15:24
Успіння Пресвятої Богородиці.
Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”. 

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.   

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.



Про ікону

Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.



Тропар та кондак


Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.

Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.



Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.



Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28


В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.



Проповідь

«Господь охоронить твій прихід і твій відхід зо світу» (Пс. 121.8)

У посланні апостола Павла до Римлян читаємо, що «через одного чоловіка у світ увійшов гріх і з гріхом смерть, таким чином смерть перейшла на всіх людей» (Рим. 5.12). Гріх приніс смерть у світ. Пречиста Богородиця була захоронена від первородного гріха, тому смерть не панує над нею.

У книзі Псалмів Пресвята Богородиця порівнюється до Кивоту Завіту, який знаходився у Старозавітній Святині та був збудований з нетлінного дерева і покритий чистим золотом: «Встань, Господи, і ввійди до святині твоєї, Ти і ковчег сили Твоєї» (Пс. 131.8). У Кивоті переховувалась манна і скрижалі Божих заповідей. Марія носила у своїм лоні манну з Неба, Божого Сина, Який кормить усіх нас, носила законодавця Христа. Господь преокрасив її золотом Своєї Благодаті, тому Успення Божої Матері є нетлінне. «Блаженне лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11.27), – говорить жінка про Божу Матір у Євангелії від Луки.

Марія не більша за свого Сина. Так, як Господь Ісус підкорився законові смерті, так і Божа Мати уснула смертним сном на три дні в гробі. Смерть Марії була без терпінь і болю, як і безсіменне народження її Сина. Це був приємний сон, тому смерть Марії називаємо Успенням.

Тіло Божої Матері у гробі не зазнало тління, бо вона була без гріха зачата. «Без порока ти зачата і по смерті в Небо взята…», –співаємо ми в пісні.

Каже передання, що на похороні Богородиці не було апостола Томи. По трьох днях він прийшов і бажав бачити тіло Божої Матері. Коли відкрили гріб, тіла Богородиці там уже не було.

Між Успенням Божої Матері і подією Благовіщення є тісний зв’язок. Під час Благовіщеня, архангел Гавриїл кликав до Марії в Назареті: «Радуйся, Благодатна, Господь з тобою…». «Радуйся, царице Неба і землі…», – співають ангели в Небі зустрічаючи Божу Матір. У день Благовіщеня Марія дала тіло Божому Синові, в день Успіння Божий Син зодягнув Пречисту в Божество.

Заслуга Божої Матері в тому, що вона в покорі віддалася під провід Божої волі. «Христос був послушний аж до смерті і то смерті хресної, тому вивищив Його Бог і дав Йому ім’я понад усяке ім’я…», – читаємо в посланні апостола Павла до филип’ян (2.8). «Ось, я раба Господня, нехай станеться мені за твоїм словом» (Лк. 1.38), – відповідає Діва Марія архангелу Гавриїлу в день Благовіщеня. Дорогі брати і сестри, наслідуймо і ми покору Сина Божого і Його Матері, щоб мати надію життя вічного!

Пресвята Богородиця – це образ того, що має статися з нами після смерті. У Марії здійснюються Божі обітниці воскресіння і преображення людського роду. Апостол Павло повчає, що тлінне повинне зодягнутися в нетлінне, а смертне в безсмертя. Тлінне земне тіло Пресвятої Богородиці уснуло, щоб негайно одягнутися в нетління і разом з Христом втішатися вічним щастям у Небі.

Кожна людина, яка носить мертвоту Ісуса у своєму тлінному тілі, покликана одягнутися в нетління. Тільки через переродження смертю можемо осягнути безсмертя.

Ті, що вірують у Христа, не зазнають смерті-пекла. Для віруючих смерть тілесна – це не трагедія, це перехід до життя вічного, а Успення Богородиці – це наша надія на вічне щастя. Наше життя повинно бути підготовкою до загального воскресіння людського роду і до зустрічі з її Сином у вічності.

Празник Успення – це початок небесної допомоги, заступництва Богоматері. Хоч Ісус Христос забрав свою матір з тілом до Неба, однак Мати Божа не залишає нас, бо правдива любов є чимось вічним, святим і невмирущим. Мати Марія нас любить і з небесних висот шле нам свої ласки, остерігає в небезпеках і потішає в горю.

Приклад. Один чоловік розповідає про себе. Коли він пішов на війну, його жінка дала йому образок Божої Матері і просила його зажди носити при собі. Чоловік цей був побожний, молився ранком і ввечері, і кожен раз цілував цей образок. Одного разу ворог відкрив сильний артилерійський вогонь по окопах де були солдати. Наш знайомий усиленно молився, забившись в кутик окопу, а інші сміялися з нього. Вогонь не вщухав, снаряди розривалися зовсім поруч, і солдати вирішили втікати до будинку, що стояв неподалік. Якась сила зупинила того чоловіка, і він не пішов з усіма. Невдовзі кілька снарядів попало в будинок. і всі загинули, а той чоловік в окопі продовжував молитися («Марія наша Мати», ст. 38) .

Вознісшись на Небо, після свого Успіння Пресвята Богородиця стоїть перед престолом Свого Сина і заступається за весь людський рід. Вона закликає нас, так як слуг у Кані Галилейській на весіллі: «Слухайте, що Він Вам скаже і робіть» (Ів. 2.5). Тоді води стали вином. Якщо ми сьогодні будемо слухати все, що говорить нам Христос Бог, і виконувати, тоді усе земне стане небесним, вічним, преображеним і прославленим.

Євангеліє говорить, що Пресвята Богородиця кожне слово про Христа і кожне слово Христове зберігала в своєму серці, як скарб, як саме дорогоцінне, що в неї було. Дорогі брати і сестри, і нам потрібно зберігати слово Боже, як дорогу життя, як ознаку нашого синівства і близькості із Всевишнім! Амінь.
о. Ярослав Лис

"Сівач", серпень 2011



Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Успіння Пресвятої Богородиці.
Категорія: Життя парафії | Переглядів: 1063 | Додав: Georgij | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017