7 липня парафія святого Архистратига Михаїла міста Калуш разом з усією Католицькою Церквою східного обряду відзначала Різдво святого Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана та празник Пресвятої Євхаристії. Перше із них традиційно святкується  7 липня за новим стилем (24 червня за старим), друге - припадає на четвер після Неділі Всіх Святих, однак урочисте святкування його переноситься на наступну неділю.

Пам’ять про Йоана Хрестителя або Йоана Предтечу займає у східній літургійній традиції особливе місце. Серед інших святих Йоан Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Йоана Хрестителя після Богоявлення. Різдво святого Йоана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.

Свято Пресвятої Євхаристії має західне походження та з’явилось у ХІІІ столітті. Днем свята було обрано саме четвер, коли Христом було встановлено Тайну Євхаристії. В Українській Греко-Католицькій Церкві воно було введене постановами Замойського Синоду у 1720 році і з того часу відзначається щорічно.

За доброю християнською традицією з нагоди свята пресвятої Євхаристії, або як кажуть у народі "Божого Тіла", о.-декан Михаїл Бігун освятив  парафіянам віночки та лікарські трави. Після цього отець-мітрат разом з отцями-сотрудниками, вітарною дружиною, дітьми з недільної школи та юнаками зі Спілки Католицької Молоді, а також усіма присутніми вірянами вирушили євхаристійною процесією навколо храму до чотирьох вівтарів. Біля кожного з них читався уривок зі Святого Євангелія, співалась Суплікація, а отець Михаїл уділяв парафіянам благословення Найсвятішими Тайнами. Діточки з катехитичної школи шанобливо встеляли дорогу для Євхаристійного Ісуса пелюстками квітів.

На завершення урочистості отець-декан подякував усім вірним за участь та ще раз нагадав, що суттю цього свята є вшанування Євхаристії – Тіла і Крові Ісуса Христа, під видами хліба і вина, які є «джерелом та звершенням цілого християнського життя» (ІІ Ватиканський Собор, Конституція про Церкву, §11) і у ній присутнє усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос.