Українська
Греко-Католицька Церква

П`ятниця, 20.10.2017, 04:33

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » 2012 » Липень » 12 » Свв. славних і всехвальних, і первоверховних апп. Петра й Павла
10:35
Свв. славних і всехвальних, і первоверховних апп. Петра й Павла

12 липня святкується пам'ять апостолів Петра і Павла. І хоча Церква шанує їх як двох найвидатніших апостолів, перших проповідників християнського вчення, лише деякі віруючі знають, що вони були зовсім різними людьми. Петро і Павло були представниками різних верств суспільства. Вони були абсолютними протилежностями за освітою, ментальністю, сімейним станом, релігійною спрямованістю, мовою та походженням. І саме в цей день варто подумати, а що об'єднало цих абсолютно несхожих і навіть протилежних людей, настільки сильно, що Церква вшановує їх пам'ять в один день?  

Петро був галілеянином. Галілеяни ж були в презирстві в євреїв головним чином через їх змішане походження і діалект, на якому він говорили. В устах деяких слово "галілеянин" звучало майже як образа.

Павло ж (спочатку носив єврейське ім'я Савл), був зі славного роду Веніаміна, який вирізнявся надзвичайною войовничістю і мужністю. З цього роду вийшов перший ізраїльський цар Саул.

Петро народився в місті Віфсаїда, але жив у Капернаумі. За часів Христа цей населений пункт був рибальським селищем і митницею на шляху з Кесарії в Дамаск.

Павло народився і жив в Тарсі, в місті, яке було столицею Кілікії, де в давні часи знаходилася резиденція царів. Це був великий, багатолюдний торговельний центр, який досяг слави і блиску. За часів Павла там проживало багато греків, які вели велику торгівлю й заснували вищу школу філософії, граматики та медицини. За осереддям наук Тарс змагався з Афінами і Олександрією.

Петро був неписьменною людиною, швидше за все, він ніколи не тримав в руках книги, говорив на особливій галілейській говірці арамейської мови, що служило приводом для глузувань з боку іудеїв з інших регіонів.

Павло ж, був блискуче освіченим. Він не тільки прекрасно знав давньогрецьку філософію та літературу, а й віртуозно застосовував у своїй промові прийоми риторики. Він володів чотирма мовами арамійською, івритом, грецькою і, швидше за все як громадянин Риму, латиною. Крім того, він був учнем відомого іудейського законовчителя Гамаліїла, для навчання у якого він і переїхав пізніше в Єрусалим. Тобто мав не тільки світську, але і прекрасну теологічну освіту. Більш того, Павло був навчений майстерності шиття наметів, що було поширене серед єврейських студентів, щоб заробити на утримання та уникнути неробства.

Петро був приречений на бідне існування, вічну ловлю риби, виручки від продажу якої вистачало лише на мінімальне виживання і лагодження човну і невода. Павло ж був з елітарної і заможної сім'ї фарисеїв. Йому світило майбутнє багатого і шанованого всіма вчителя Тори. До того ж Павло, на відміну від Петра володів вищим соціальним і юридичним статусом Римської імперії - римським громадянством, що означало можливість користування всією повнотою юридичних прав, що надавалися римським законодавством.

Навіть їх реакція у відповідь на благу звістку про прийдешнє Царство Небесне була повністю протилежною. Якщо Петро сприйняв її з властивою йому імпульсивністю і поспішністю, спочатку як звістку, яка звільнить Ізраїль і відновить його незалежність, а пізніше як слова вічного життя, не роздумуючи, залишив все, що в нього було, заради слідування за Христом.

Павло поставився до благої звістки як до ідеї, яка веде Ізраїль з шляху істинного, а до її носію - Церкви Христової, що формувалася і набирала сили, як до небезпечної підпільної секти єретиків, з якою потрібно вести нещадну боротьбу. Він схвалював вбивство християн і наносив Церкві смертельні рани одну за одною з метою викорінити її. Євангеліст Лука розповідає нам, що Павло витягав чоловіків і жінок та давав їх до в'язниці, думаючи при цьому, що він служить Богу.

Здавалося б, два різних погляди на життя, дві різні долі, два життєвих шляхи, які ведуть в протилежні сторони, які ніде і ніколи не повинні були перетнутися. Так би воно й сталося, якби не одна важлива подія, що мала місце в житті обох.

Йшли жорстокі гоніння на церкву. Був забитий каменями на смерть Степан. І на цей раз у Павла був особливий план щодо християн в Дамаску, де на даний момент проповідувалося Євангеліє тими, хто втік від переслідувань після смерті Степана. Дамаск вважався безпечним і тихим місцем, де влада дивилася крізь пальці на християн, і де Павло не міг так легко дістати їх. Але, почувши про те, що переслідувані християни пішли в Дамаск, він звертається до первосвященика за повноваженнями на їх переслідування в тому місті, скріплене печаткою великого синедріону.

Павло наближався до Дамаску з суворим вироком. І вже в самому кінці своєї подорожі, готуючись увійти в головне місто Сирії, він побачив яскраве світло, що виходить з неба. Це світло, яке було яскравіше за сонячне, оточило його з усіх сторін. Від нього виходила потужна, всюдисуща і всепроникна сила. Засліплений Павло паде на землю і чує голос: "Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?" Цей був ласкавий, але в той же час голос, що промовляв з владою, який проникав у всі самі потаємні куточки душі, і ні найменшого таємного бажання не можна було приховати від нього.

Відчувши цю надприродну силу, Павло запитав: "Хто Ти, Господи?"
Голос же відповів: "Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!

Ім'я Ісус було йому відомо. Скільки разів його серце піднімалося проти Нього. Скільки разів з задоволенням він поховав би це Ім'я в забутті. Він знав ім'я яке переслідував, але ніколи й подумати не міг, що його можна почути з небес посеред тієї слави, яка зараз сяяла навколо нього.

І в цей момент Павло почав розуміти, що всі ті знання, які він так старанно набував скрупульозною працею в університеті Тарсу і сидячи біля ніг Гамаліїла не зможуть йому зараз допомогти. Не дивлячись на те, що він з раннього дитинства читав Тору і заглиблювався в пізнання закону Моїсеєва, він зовсім не знав справжнього голосу Бога, так як повинні були знати Його вівці. І у Павла вже не було сумнівів, що голос який говорить Йому з неба був голосом істинного Бога. Він у трепеті і жаху сказав: "Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?" Пройде всього кілька днів і Павло буде проповідувати в дамаських синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий.

Петро, як уже згадувалося вище, з радістю сприйняв Євангеліє і, не роздумуючи, залишив все, що в нього було, заради слідуванням за Христом. Здавалося б, що з Петром все вже добре, тим більше, що Господь удостоїв Його особливою близькості до Себе, але це тільки так здавалося. Часом Петро поводився так, ніби навмисно хотів підкреслити Учителю, що він краще за інших учнів, що саме він і є самим відданим, і найбільш за всіх інших піклується про свого Вчителя. Кульмінація цього відбулася під час останньої трапези учнів зі своїм Учителем.

На цій вечері Ісус сказав про те, що Йому слід піти, і що учні будуть шукати Його і не зможуть прийти до Нього. На що Петро сказав: "Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!" Учитель повільно повернувся до Петра і з сумною посмішкою відповів: "За Мене покладеш ти душу свою? Поправді, поправді кажу Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене…". Слово Христа неухильно незабаром виповнилося, тому що він три рази відрікся з клятвою від того, що знає Господа Ісуса. Але за свій тяжкий гріх апостол щиро і слізно розкаявся.

Після деякого часу Ісус був мучений і розп'ятий, помер і був похований, а на третій день воскрес. Після свого воскресіння, Господь кілька разів являвся Своїм учням. Одного разу Петро і ще кілька учнів Христа пішли ловити рибу. Вони ловили її всю ніч і нічого не зловили. Повертаючись на берег, вони побачили незнайому людину, що стояла на березі і запитала чи є у них якась їжа. Учні відповіли, що ні. У відповідь на це, людина сказала де потрібно закинути невід, щоб зловити рибу. Учні так і зробили і вже не могли витягнути невід, тому що риби було дуже багато. І тільки після цього вони впізнали в людині на березі свого Вчителя.

Петро відразу ж кинувся у воду і дістався до Вчителя вплав, в той час як інші учні попливли до берега на човні, тягнучи невід за собою. Після цього Ісус з учнями сіли обідати. І вже коли вони закінчили трапезу, Господь запитав у Петра: "Чи любиш ти мене більше цих?" Це був все той самий ласкавий, але в той же час голос, що говорив з владою, який проникав у всі самі потаємні куточки людського серця. І хоча Петро розумів, що сильно винен перед Христом за своє зречення, тим не менш, він відчував, що цей голос звертався до нього як до друга, а не як до злочинця.

Петру стало соромно за те, що він претендував на любов Христа більше, ніж інші учні і ставився до себе з більшою перевагою, ніж до своїх братів. Йому стало соромно за своє бажання вискочити вперед інших. Він мовчки опустив голову, а потім скромно напівпошепки відповів: " Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!" У його відповіді вже не було зарозумілого "більше цих", і не було бажання виглядати краще за інших. Він вже зрозумів, що хоча і потрібно прагнути бути кращим ніж інші, але необхідно в покорі, поважати інших більше ніж себе, тому що людина знає власне зло краще, ніж зло в будь-якому зі своїх побратимів.

Тричі прозвучало це питання, тричі відповідь була позитивною і тричі Учитель говорив Петру: "Паси вівці Мої".

Деякі люди, яких обдурили, кажуть: "Я прощаю кривдника, але ніколи більше не буду довіряти йому". Але Христос, простивши Петра, довірив йому найцінніший скарб на землі - Свою паству. І правда, той хто не любить Христа по справжньому, ніколи не буде по-справжньому любити душі людські і піклуватися про їх стан як слід.

Ось таким чином дві абсолютно протилежних людини стали братами у Христі і двома найбільшими апостолами. У них з'явилася спільна мета - служити Христу, пасти отару Його і проповідувати Його слово. Вони виконали велике доручення Христа - нести благу звістку всім народам. І причиною цього стало переживання кожного з них своєї особистої зустрічі з Христом, Його славою, Його Словом Ми, як християни, дякуємо їм за апостольське служіння. Але саме перетворюючій силі Ісуса Христа ми зобов'язані сьогодні тим, що в ранній історії церкви служили два таких чудових апостола. Христос працював з їхніми серцями і тільки особистість Вчителя, яка впливала і реформувала внутрішній світ Петра і Павла змогла об'єднати їх і допомогла здійснити великий подвиг віри. Вони обидва пройшли той самий вузький шлях і тісні ворота, що ведуть до світла, істини і вічного життя у Христі Ісусі.

 

Автор: Олег Васільєв     2012р.

 

Категорія: Життя парафії | Переглядів: 272 | Додав: Georgij | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 2
2  
Вітаємо всіх іменинників, що мають радість бути названими в честь апостолів Петра та Павла.
Петро, Петронелія, Павло, Павліна! Хай Благословить вас Бог!

1  
Дуже цікаво і повчально. Дякуємо пану Олегу за такий глибокий аналіз на основі Святого Письма життя і діяльності святих Петра і Павла.

Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017