Головна » 2012 » Лютий » 28 » Слово декана Kалуського митрофорного протоієрея о.М.Бігуна з нагоди Великого Посту
15:28
Слово декана Kалуського митрофорного протоієрея о.М.Бігуна з нагоди Великого Посту
Високопреподобні Отці Душпастирі, преподобні сестри монахині та всі улюблені в Христі брати і сестри!
Божою милістю ми знову вступаємо в період Великого посту — час особливо сприятливий для спасіння душі.За багато сотень років у Святій Церкві сформувався певний ритм духовного життя, утворюваний чергуванням пам’ятних дат, святкових подій і постів. Цей ритм знайшов відображення в церковних уставах і канонах, що охороняють Церкву від згубного впливу цього світу, такого мінливого і нестійкого. Завдяки церковним традиціям, які є втіленням внутрішнього життя Церкви як Боголюдського організму, кожний віруючий має змогу для свого гармонійного духовного зростання черпати духовні сили та отримувати сили у боротьбі з пристрастями, та досконалості в добрі. Святий Великий піст, який називають також Чотиридесятницею, це одна з найдавніших і найбільш священних установ християнської релігії. Історія Великого посту має довгу й багату традицію. Вона сягає апостольських часів. Передпасхальний піст називають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина. Великий піст готує нас до найвизначнішої події — зустрічі світлого Воскресіння Христового. Наскільки ми потрудимося на шляху до свята, настільки просвітимося його світлом; зазнаємо скорботи й удостоїмося радості. Як жодний інший період церковного року, період Великого посту вимагає від нас напруження духовних сил, ревності у справі спасіння, тверезості розуму й стримання почуттів. У Великому пості, з’єднуючись і не вступаючи у супереч, переплітаються між собою переживання духовної печалі й радості. Сам Господь Ісус, як відомо з Євангелія (пор. Мт 4,1-11; Лк 4,1-13), постився 40 днів, перш ніж розпочати справу проповіді Царства. З цього уривка християни роблять висновок про потребу посту при серйозних справах. Фізичний піст є наслідуванням Христа, Який саме постячи готувався до найвеличнішої події в історії Спасіння. Це спроба жертвувати Богові щось від себе, принаймні символічно, з усвідомленням, що насправді ми неспроможні дати Йому щось цінне. Початок посту — це час покаяння, це день спасіння. Час Великого Посту для кожного християнина – це час духовної боротьби, в якій беруть участь й душа й тіло. Душа бере участь через ревнішу молитву й розважання, через контроль над думками та помислами, практикуючи християнські чесноти і роблячи добрі справи. Це внутрішнє настановлення душі проявляється назовні через піст і покутні справи нашого тіла. Без тілесного посту нема й духовного посту. «Наскільки відмовиш тілу, — каже св. Василій Великий, — настільки й додаш своїй душі блиску духовного здоров‘я». Який піст потрібен Богові? Чи угодний Господу такий "піст”, коли людина невигадливо перейшла зі споживання м’яса на рибку, грибочки та огірочки? Коли вона не їсть м’яса, яєць, не п’є молока, але п’є кров брата свого? Безумовно ж, ні! Піст тілесний необхідний для нас з вами, для нашого здоров’я, для зміцнення нашої волі, для перемоги нашого духа над плоттю; для Господа ж – потрібен піст духовний. Без духовного посту піст тілесний – усього лише проста дієта. Тому й святий Антоній Великий визначає піст як стриманість у першу чергу язика, серця, а потім уже від догоджання животу. Піст у християнській Церкві має різні, часто взаємодоповнюючі значення: Практика покаянного посту відома ще зі старозавітних часів. Так, наприклад, цар Давид постився після того, як пророк Натан викрив його у гріхові (2 Царів, 12). Ніневитяни наклали на себе суворий піст після проповіді пророка Іони (Іона, 3). Існувала практика посту заради посиленого прохання Бога про щось. Так, у книзі Діянь видно (Дії, 27), що всі мандрівники (християни й погани), потрапивши в бурю, постились, причому це подається там, як цілковито очевидна, звичайна річ, що не потребує особливих пояснень. Як окремий випадок можна відзначити піст тих, які до просвічення(Хрещення), і за них. У давній Церкві хрещення нових членів Церкві було не приватною требою, а ділом усієї громади. Хрещення здійснювалось звичайно на великі свята, у першу чергу - на Пасху. За якийсь час до хрещення ті, які до просвічення, постились. З ними молились й постились усі члени Церкви. Це вважається однією з підстав запровадження потім Великого посту. Христос постився у пустині 40 днів, тому ще однією підставою для 40-денного Великого посту було наслідування у цьому Господа. Християни збагнули: якщо безгрішний Христос вважав за потрібне поститися перед початком Своєї місії, то тим паче це періодично потрібно робити грішним членам Церкви для продовження своєї місії. Піст у дні скорботи також відомий з давніх часів. Уже у Дідахе, творі I століття, говориться про піст у середу й п'ятницю протягом усього року, бо ці дні пов'язані із стражданнями Спасителя на хресті. Східна Церква залишила обидва ці пісні дні. У Римо-католицькій практиці залишився один день - п'ятниця. Особливо суворим постом вирізняється Велика П'ятниця, як день, в який Христос перетерпів муки на хресті. Св. Теодосій Печерський (к. 1035-1074) у своєму Київсько-Печерському монастирі, дотримуючись правил св. Теодора Студита, запровадив суворіший піст на протязі всіх 40 днів. Полегшення всіх постів у Церкві прийшло після ІІ Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору також і наші українські Владики одобрили і для нашої Східної Церкви полегшення всіх постів, в тому числі і Великого посту. Незважаючи на це постанова пригадує всім вірникам про постійний обов'язок молитви, посту та милосердя. «Нехай ці великі полегшення — сказано на кінці згаданої постанови ІІ Ватиканського Собору — будуть одночасно і сильною спонуканням не грішити та заохоченням до покаяння і вшанування Бога. Нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й занепала практика посту, майже не живе християнський дух. Тому полегшені пости, нехай скріплять ревність у молитві і Богослужіннях, у даванні милостині, у праці та в частих святих сповідях і Святих Причастях» (Документи ІІ Ват. Собору). Перш, ніж говорити про будь-яку духовну складову посту, слід звернути увагу саме на те, як ми будемо харчуватися. Загальне правило: харчуватися так, аби відчувати легкість. Не зациклюватися на їжі. Витрачати на їжу менше часу, уваги та грошей. Протягом посту можна вживати продукти рослинного походження – картоплю та вироби з неї, різного роду супи та каші, консервовані та квашені овочі (помідори, огірки, капусту, тощо), консервовані салати. Загалом пісна їжа повинна бути простою. Хворі, тяжко працюючі люди, вагітні жінки можуть дозволити собі певні послаблення у їжі. Проте з цього приводу краще порадитися з духівником. Піст- час нашого звільнення від того, що нас робить рабами. В цей час ми можемо зробити маленький подвиг: звільнитись від руйнівної залежності: алкоголю, куріння чи перегляду телесеріалів. Звільнити свій розум від суєти. Варто вимкнути телевізор та відмовитись від інтернету, але це вирішує кожен сам для себе. А от справді корисно буде прочитати хоча б одну книгу духовного змісту. Це може бути книга з історії Церкви, з основ віровчення, тлумачення Святого Письма тощо. Якщо є можливість, то бажано було б протягом посту щодня бувати у храмі, хоча б на короткий час – для того, щоб помолитися і попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу. Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості відвідувати й інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому храмі. Кожому християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти хоча б один раз Святі Таїнства Сповіді і Причастя. Піст справедливо можна назвати ліками, а час посту – лікуванням, що є найбільш правильним його розумінням. Проте навіть найефективніші ліки часто виявляються некорисними внаслідок невміння правильно ними користуватися. Людська природа нестійка і не схильна до утримання від надмірностей, тому Милосердний Господь дав людині ліки у вигляді посту, щоб відволікти її від розкоші і направити життєві піклування тільки на потрібне. Тільки завдяки цьому подвигу людина спромагається підкорити своє тіло духові, краще пізнати свої природні потреби і навчитись ними керувати на благо душі. Незважаючи на видиму легкість, насправді цей подвиг здобувається великими зусиллями, і не через те, що людині важко опанувати бажання смачної їжі, а тому, що постячись, вона бореться зі своїми гріховними пристрастями. Завершуються Великий піст і Страсна седмиця головним християнським святом - Великоднем, Воскресінням Христовим, і ми повинні усвідомити, що Христос прийшов на землю і нас врятував від смерті, визволив від прокляття гріха. Тож у цей благодатний час маємо можливість стати добрішими, чутливішими навчитися прощати, приділяти більше уваги рідним і близьким, заслужити прощення, спокутувати наші гріхи. Тож гідно і достойно використаймо дорогі браття і сестри цей час духовної благодаті. Амінь.
