На наших сторінках ми писали про хворого на лімфогранулематоз  Віталіка Бондара, який спочатку лікувався в Івано-Франківській обласній дитячій лікарні, а потім в клініці «Охматдит» в Києві.

Також були прохання про молитву та пожертву. Молилися  на нічних чуваннях, молилися приватно, молилися за Віталіка по різних монастирях та згромадженнях нашої церкви, прохання про молитву передавалися в різний спосіб: інтернетом, смс, усно… 

Ми постійно тримали зв'язок з мамою Віталіка Світланою. Можна сказати, що  про весь перебіг хвороби та лікування ми знали з перших уст, звісно, переживали….

Але я б хотів говорити не про нас, а про Віталіка та Світлану.

 В євангельській історії про сліпонародженого (Ів. 9.1-38) учні питали Ісуса, в чому  буває причина хвороби, чи через гріх батьків чи через власний гріх? Ісус же заперечив ці припущення, «Щоб діла Божі виявилися на ньому(хворому)» -  так сказав Спаситель.

 В мене особисто весь цей час був на душі спокій і переконання в тому, що у цій історії Бог має якийсь Свій план. Насправді важко було перебувати в стані спокою самій Світлані  Уявіть собі, від Різдва  до червня по лікарнях, невизначеність лікарів, неточні діагнози, консиліуми…Які тільки випробування довелось витерпіти Світлані за весь цей час. Саме більше випробовування було, коли Віталік перебував в комі. Подвійне випробовування було в тому, що навкруги люди готувалися до Світлого празника Воскресіння Христового, навколо все пробуджувалося, розквітало, а Віталік далі не «прокидався»…В цей час, всі, кому було відома  ця історія, усилено молилися. Молилася і мама Віталіка, як вона благала, просила? -відомо тільки Богу.

 Ми багато розмовляли по телефону з мамою Віталіка. Я постійно запитував, чи вірить вона, що Господь виведе їх з цієї хвороби, з цієї скорботи. Світлана завжди відповідала «так, вірю».  З  вірою в те, що можливо залишилось «ще трошки» насправді пройшло більше двох місяців.

За словами Світлани в лікарнях траплялися різні люди. Хтось підтримував, допомагав, хтось був байдужий, були навіть такі лікарі !!!, що відкрито говорили, що не вірять в те, що Віталік одужає і буде жити (для чого тоді працювати лікарем, коли не має надії ?).  Але завжди знаходилися фахівці, яких, можливо, посилав сам Бог, щоб деяких випадках навіть врятувати життя, яке чуть не занапастили «деякі» через свою байдужість і невірство. В таких випадках особливо відчувався Божий провід. Завжди розгорялася надія на милосердя Боже. Завжди хтось та й говорив про Бога, про молитву.

 Господь наче на щось чекав….

 Тут в Калуші небайдужі люди постійно молилися в наміреннях за одужання Віталіка, хто міг, жертвував кошти. Завжди було приємно, що знайомі постійно пам’ятали і цікавилися станом нашого  маленького друга. В мене завжди було відчуття, що в той час Віталій з`єднав навколо себе всіх людей доброї волі.

Молилися також і за навернення Світлани. Але Господь таки мав Свій план. Незвідані стежки Господні… Вже на самому початку цієї історії Світлана відразу зрозуміла, від кого насправді все залежить. Можливо і не раз власне сумління зупинялося на запитанні до самої себе- «А яким раніше для мене був Бог?, чому мені раніше «вистачало тієї віри, яка насправді і не була справжньою вірою? Хіба достатньо в мінімальному розумінні «сучасного християнства»  для Бога, Який насправді хоче нас цілком, повністю,  а не- десь…-колись…, на Паску…?»  В той момент на мою думку і на думку Світлани, відбулося справжнє НАВЕРНЕННЯ ДО БОГА, справжнє каяття, справжня потреба в БОЗІ.  Дивен Бог, здавалося б нічого не існувало, крім лікарняної палати, в якій зупинився час, хворий син, для якого мати прихилила б небо, тільки б він одужав, але з`явилося відчуття таїнственної присутності Того,  Хто всюди є і все наповняє, Хто усім володіє і все тримає, справжнього Утішителя, бо хто міг так потішити в біді і в горі як  Сам Бог, ніби промовляючи: «Не,бійтесь, адже все буде добре,  тільки вірте…»

 Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння. (Лк. 15, 1-10)

 Значить, можемо думати, що в Божому задумі, відносно Світлани, була велика радість, щодо її «навернення». Значить  мали радіти Ангели.Божі!  Віталікова недуга та одужання дали можливість і нам грішним радіти разом з Ангелами, з  усім Небом?!

 Віталік можна сказати одужав. Хвороба в стані ремісії. Залишається час на реабілітацію. У наших нових друзів Нове життя, пишу з великої букви, тому-що в їхньому житті зараз на першому місці Бог. Коли я був у Світлани, вже після того, як вони повернулися з Києва, в мене чомусь одне крутилося в думках: - я був у домі, до якого навідався сам Господь…  "Він призначив душу мою до життя, і ногам моїм не дав захитатися" (Пс.65; 9)

 Само собою,  ми любимо такі історії, адже в них ми ступаємо ще по теплих слідах Божої присутності, Божого чуда. Бачимо силу  молитви матері, силу молитви вірних, об’єднаних спільним добрим наміренням.

Молитва-це вчинок милосердя до ближнього. Ніхто не знає, що нас завтра може чекати. Але  я знаю,  що є  брати і сестри, які можуть допомогти на «невидимому рівні» зносити тягарі один одного, особливо тягарі різних хвороб.

Я пишу це не з тим, щоби похвалити спілчан і парафіян нашої парафії за добру справу, а із закликом, щоби люди зрозуміли, що Божа воля є й такою, що ми живемо в  «екологічному» Калуші, в нашому місті хворіє на рак дуже багато людей, а особливо дітей. Вони особливо потребують в своїх терпіннях наших молитов. Ми постійно бачимо в пресі, на сітілайтах, по телебаченню, що хтось онкохворий і потребує нашої допомоги.  Зверніть увагу, просять тільки за дітей, але повірте, кожен хворий дорослий теж потребує допомоги. І наша допомога матеріальна не зрівняється з допомогою  Того, Хто над усім володіє і може вислухати наші молитви, не тільки про одужання, але і за навернення хворих.  Може в такий спосіб  Бог чекає від нас любові до ближнього, коли  ми насправді «черствіємо» і розслабляємося, коли у нас все добре? Може в Нього іншого способу повернути своїх дітей до Себе, до Творця , вже немає, як тільки через наші хвороби і терпіння?

 Слава Богу  за все. Дякую Богу, що познайомив нас ще з одними дітьми Божими, новими, народженими згори, з ласки Божої.

 . Блаженні вбогі духом, бо їх є царство небесне.

. Блаженні плачучі, бо вони утішаться.

. Блаженні лагідні, бо вони наслідять землю.

. Блаженні голодні і спрагнені правди, бо вони наситяться.

. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

. Блаженні вигнані за правду, бо їх є царство небесне (Мт. 5,3-10).

Воля Божа – щоб усі люди спаслися. Амінь.

                                                                        Юрій Демків (СХВ)