Українська
Греко-Католицька Церква

Субота, 22.07.2017, 17:47

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Духовна пожива | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 189

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » Файли » Духовна пожива

СВЯТИТЕЛЬ ФЕОФАН ЗАТВОРНИК Настанови в духовному житті
03.09.2011, 00:45
СВЯТИТЕЛЬ ФЕОФАН ЗАТВОРНИК
Настанови в духовному житті

Характерна ознака духовного життя
Християнське життя є ревність і сила перебувати в діяльному спілкуванні з Богом, по вірі в Господа нашого Ісуса Христа, за допомогою благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні в Христі Ісусі, - в Богоспілкуванні, спочатку звичайно захованому не тільки від інших, але й від себе. Видиме ж, або відчутне всередині нас, свідчення про нього є жар діяльної ревності, виключно про християнське Богодогоджання, з повним самовідреченням і ненавидженням всього, тому протилежного.
Так, коли починається цей жар ревності, тоді покладається початок християнського життя: і в кому він постійно діє, той живе по-християнськи. Духа не гасіте, (1 Сол. 5, 19) заповідає апостол: Духом горіть; Господеві служіть (Рим. 12, 11).
Розуміється, що холодне виконання уставів Церкви, регулярність у вчинках, встановлювана розважливим розумом, справність, статечність і чесність в поведінці – це ще не є вирішальні ознаки того, що позначається в нас правдиво християнське життя. Все це добре, але якщо не носить в собі духу життя в Христі Ісусі, не має ніякої перед Богом ціни. Такого роду діла будуть тоді ніби бездушними бовдурами. І добрий годинник ходить справно; але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Ця добропорядність в поведінці найбільше може вводити в спокусу. Правдиве її значення залежить від внутрішніх інтересів. Як і, утримуючись зовнішньо від діл гріховних, можна живити до них прив'язаність чи солодкість в серці, так само, роблячи діла праві зовнішньо, можна не мати до них прив'язання сердечного. Тільки правдива ревність хоче і добро виконати у всій повноті та чистоті, і гріх переслідує до найменших його відтінків. Першого шукає вона, як насущного хліба, з останнім чинить, як з ворогом смертельним.
Діло благочестя і Богоспілкування вимагає багато праці і завдає багато болю, особливо на початках. Де взяти сили, щоб підняти цей тягар? При помочі благодаті Божої в одушевленній ревності. Купець, воїн, суддя, вчений проходять службу клопітку і трудну. Чим підтримують вони себе в трудах своїх?
Наснагою і любов'ю до свого діла. Не чимсь іншим можна підтримати себе і на шляху благочестя. А без цього ми будемо знаходити в служінні Богові темряву, тягар, нудьгу, млявість. Богодогоджання ревне є втішне, окриляює дух в дорозі до Бога. Треба все робити на славу Божу, всупереч існуючому в нас духові. Зрозуміло, що без ревності християнин - поганий християнин, - млявий, розслаблений, безжиттєвий, ні теплий, ні холодний, - і життя таке не життя. Отже, певне свідчення про життя християнське є вогонь діяльної ревності у Богодогоджанні. Як же розпалюється цей вогонь? Така ревність виробляється дією благодаті, але не без участі вільної нашої волі. Про дарування благодаті треба молитися і треба бути готовим прийняти її. Дух Божий, сходячи в серце, починає діяти в ньому не виснажливою тільки, але вседіючою ревністю.

Стан грішника
Характерна риса грішника – це не завжди явна порочність, але власне відсутність натхненої, самовідданої ревності в Богодогоджанні, з рішучою відразою до всього грішного - те, що у нього благочестя не складає головного предмету клопотів і праці, що він, турбуючись про багато іншого, зовсім байдужий до свого стяжання, не відчуває, в якій небезпеці перебуває, не дбає про добре життя і провадить життя холодне до віри, хоча іноді ревне і бездоганне зовні. Відвернувшись від Бога, людина зупиняється на собі і себе ставить головною метою цілого свого життя і діяльності. Це вже й тому, що після Бога нема для неї нічого вищого від себе самої; особливо ж тому, що, одержавши раніше від Бога повноту, а тепер опустівши від Нього, поспішає вона і турбується, як би і чим би себе наповнити. Порожнеча, яка утворилася в ній, через відпадання від Бога, безперестанно розпалює в ній спрагу, яку нічим не можна задовільнити, - невизначену, але безперестанну. Людина стала бездонною прірвою; всесильно дбає вона, щоб наповнити цю безодню, - але не бачить, не відчуває наповнення. Тому весь свій вік вона в поті, праці і великих клопотах: зайнята різноманітними предметами, в яких сподівається знайти вгамування томлячої її спраги. Предмети ці поглинають її увагу, весь час і всю діяльність її. Вони - перше з благ, в яких живе вона серцем. Звідси зрозуміло, чому людина, ставлячи себе винятковою метою, ніколи не буває в собі, а весь час поза собою, в речах, створених або винайдених суєтою. Від Бога, Який є повнота всього, відпала; сама порожня; залишилося ніби розлитися по нескінченно різноманітних речах і жити в них. Так грішник жадає, метушиться, піклується про предмети поза собою і Богом, про багато різноманітних речей. Чому характерною рисою грішного життя є, при безтурботності про спасіння, турбота про безліч іншого.
Відтінки та ознаки цієї заклопотанності залежать від властивості утворених в душі порожнеч. Порожнеча розуму, який забуває про Єдиного, Який є все, породжує турботу про всезнання, розвідування, допитливість, цікавість. Порожнеча волі, яка позбулася володіння Єдиним, Який є все, створить потребу задоволень багатьох і різноманітних, чи шукання тих незліченних предметів, в яких сподіваємося знайти задоволення своїх почуттів внутрішніх і зовнішніх. Так, грішник безперестанно у турботах про збагачення знань, про володіння всім, про безліч насолод; втішається, оволодіває, досвідчує. Це - круговорот, в якому крутиться вона цілий свій вік. Допитливість вабить, серце сподівається відчути насолоду і захоплює волю. Що це так, - кожен може перевірити сам, влаштувавши спостереження над рухами своєї душі протягом хоч одного дня.

Пробудження грішника з гріховного сну
Пробудження грішника є така дія благодаті Божої в серці його, внаслідок якої він, як зі сну пробуджений, бачить свою гріховність, відчуває небезпеку свого становища, починає переживати за себе і клопотатися про те, як би позбутися свого лиха і спастися. Раніше він був у відношенні до спасіння сліпий, безчуттєвий і безтурботний; тепер і бачить, і відчуває, і клопочеться. Але це ще не зміна, а тільки можливість зміни і покликання до цього. Благодать тільки каже грішникові: "Бачиш, куди зайшов; дивися ж, вживай міри для спасіння". Вона тільки виведе з повсякчасних уз його, ставить і тримає поза ними, даючи йому можливість обрати зовсім нове життя і визначити себе в ньому. Скористається цим, - благо йому; не скористається, знову буде кинутий, знову зануриться в той самий сон і ту саму безодню пагуби.
Спільною рисою покаянних порухів під дією благодаті Божої є невдоволення грішника собою і всім своїм та туга за чимось. Стає людина невдоволена нічим, що оточує її - ані своїми досконалостями, ані тим, що має, хоч би й це були незліченні скарби, і ходить, як горем вбита. Не знаходячи розради ні в чому видимому, обертається вона до невидимого, і приймає його з готовністю і щиро присвоює його собі, а себе - йому.
В надзвичайних випадках благодать Божа діє швидко та рішучо, як бачимо, наприклад, на апостолі Павлі, Марії Єгипетській та ін. Але в більшості навернень буває так, що приходить людині тільки думка - перемінити життя і стати кращою в своїх ділах і внутрішніх схильностях. Приходить думка, - але як багато треба додати до неї, щоб вона взяла гору над душею! Переважно такого роду благі помисли залишаються безплідними, не по своїй, однак, вині, а через неналежне ставлення до них тих, чию душу відвідують вони.
Перша і головна по відношенню до них помилка та, що їх відкладають невиконаними. Зволікання - спільна недуга і перша причина нерозважливості.
Кожен каже: "ще встигну", - і залишається в старих порядках звичного недоброго життя. Отже, прийшла блага думка виправитися, - схопися за неї, займися тим, заради чого вона послана до тебе; і з цією метою відганяй зволікання.

Відганяй зволікання. Не дозволь собі сказати: "завтра, пізніше займуся цим", а відразу ж приступи до роботи. Живіше уяви нерозумність, неподобство і небезпеку свого становища. Пізніше більше звикнеш до гріха. Якщо вже усвідомлюєш, що таким залишатися не можна, який ти тепер, чого гаєшся? Пізніше можеш зайти за межу, з-за якої нема повернення, і ти загинеш. Передо всім візьмися за тіло. Відмов йому в насолодах і задоволеннях, стисни задоволення найприродніших потреб; продовж час чування, зменш звичайну міру їжі, додай до трудів новий труд. Головне, як хочеш і як можеш послаб плоть, витончи її дебелість. Цим душа вивільниться із зв'язаності речовиною, стане рухливішою, легшою, більш сприйнятна для вражень добрих. Тіло, переважаючи над душею, передає їй нерухомість і холодність. Правда, не кожен грішник живе нестримано і потурає тілу, але навряд чи знайдеться звичайна особа, яка не мала би в чому відмовити тілу, коли на серце западає бажання спасіння. Подвиги тілесні послабляють узи тіла і усувають наслідки їх.
Тіло обтяжує душу зовні, турботи заважають їй всередині. Отже, відклади на час клопоти, всі без винятку, відклади тільки на час; потім знову візьмешся за звичайні справи, тільки тепер припини їх, викинь їх з рук, викинь їх і з думки. Ось ти стоїш тепер біля свого серця. Перед тобою твоя внутрішня людина, занурена в глибокий сон безтурботності, нечуттєвості і засліплення. Починай будити її. Починай виводити на середину різні помисли, які тримають тебе в засліпленні, і піддавай їх строгому судові:
а) Я - християнин, - кажеш ти і заспокоюєшся на цьому. Але усвідом собі, що значить бути християнином, а не здаватися тільки ним; усвідом собі обов'язки християнина, покладені на нас Святим Євангелієм, звір себе з цим ідеалом, - і ти побачиш, наскільки безпідставна опора твоєї омани.
б) Та ж ми не з останніх. Так інші захоплюються душевними своїми досконалостями. Але природні досконалості не мають моральної ціни, тому що вони не наш здобуток, а даровані нам Богом. Але чи все зроблено тобою, що можеш і повинен ти зробити за своїми дарами? З тебе будуть більше питати, тому що тобі більше дано. Вкажи, чи багато користі приніс ти ближньому через свої дари?
в) Ми ще не такі погані: є ще гірші від нас. Але на інших дивитися нема чого, кожен за себе буде давати звіт. Ти на себе дивися і, відрізавши себе від інших, себе тільки одного суди без порівняння себе з іншими. Краще порівняй себе зі святими угодниками. Вони є живий закон християнський, або живий зразок для тих, хто спасається.
г) Ніби я один такий. Але безліч грішників не змінює закону правди і не звільняють нікого від відповідальності. Бог не дивиться на кількість. Всі грішать, всіх і покарає, як у водах потопу в часи Ноя.

"Пом’яни послідняя твоя". Кажи собі: "На жаль, скоро смерть". Один, другий вмирає біля тебе; ось, ось прийде і твій час. Навернися до Бога і постав себе, оскверненного і обтяженого багатьма гріхами, перед лицем Його, Всевідущого, Всюдисущого. Чи ти ще будеш ображати око Боже огидним виглядом твоїм гріховним? Зійди думкою на Голгофу і зрозумій, чого коштують гріхи твої. Невже ще будеш вражати голову Господа терням гріхів своїх? Чи ще будеш пригвожджати Його на хресті, проколювати ребра Його і знущатися над довготерпінням Його? Чи ти не відаєш, що, грішачи, береш участь в мученні Спасителя і розділиш за це участь мучителів?
Адже одне з двох: або вічно гинути, якщо так залишишся, або покайся і навернися до Господа. Подивися! всі вже пішли до Господа... і той навернувся, і другий, і третій... Чого ж ти стоїш і баришся?
Молися, щоб Бог освітив твою працю над твоїм закам'янілим серцем, щоб Сам Він прийшов, зм'якшив і розбудив твою сплячу душу. В молитві цій сам молися; виречи те, що на душі, і свою кровну нужду відкрий словом простим, дитячим, лагідним. Не мудруй, не складай молитов. Приступи в простоті з одною нуждою твоєю, як хворий до лікаря, як зв'язаний до визволителя, зі щирою сповіддю немочі своєї і безсилля здолати себе і з відданням себе Божій вседії. Падай ниць, клади поклони, - багато, багато. І не відходь від молитви, поки рухається молитва. Охолоне молитва, берися знову за роздуми, а від цього знову переходь до молитви.
І для молитви вибери короткі до Бога заклики: "Пощади Твоє сотворіння, Владико! Боже, милостивий буди мені грішному! О Господи, спаси ж! О Господи, поспіши ж!" Пригадуй церковні пісні: "Се Жених грядет...", "Душе моя, душе моя, востани, что спиши..." і подібні. Так втомлюючи себе, стукай безперервно в двері милосердя Божого.
Категорія: Духовна пожива | Додав: Georgij
Переглядів: 301 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017