Християнська музика на Заході в часи Середньовіччя
16.07.2012, 00:28
Захід. Середньовіччя
Термін «Cередньовіччя» був винайдений в 15ст. європейськими мислителями, чия увага з новою силою зосереджувалась на світі класичної античності, який вони брали за зразок для своєї епохи. Початок Cередньовіччя переважно пов'язують з падінням Римської імперії і періодом, коли папою був Лев Великий. Не дивлячись на те, що Ренесанс є важливою точкою повороту в розвитку європейської думки, культура Середньовіччя, яку він поступово витіснив, також складалась під впливом філософії певних класичних авторів, що мало важливі наслідки для християнської музики. П'яте століття ще більше посилило владу церковної єрархії. Папа Лев Великий показав блискучі можливості дипломата, забезпечивши відступ Аттіли Гунна через Європу в 452р. і пізніше вмовив завойовників остготів не розорювати Рим. Виходило так, що в силу того, як римська імператорська влада сходила нанівець, до керівників ніби автоматично переходили функції ведення зовнішньої політики.
Григорій Великий
Найбільший внесок у встановлення цієї політичної сили зробив Григорій Великий. Він був людиною великого розуму, з великими організаторськими здібностями. З великою енергією займався він відновленням влади в Римі, як громадянської, так і духовної. Займався внутрішньою і зовнішньою політикою. Він розробив систему благодійних установ і лікарень, переглянув і посилив систему аналогів, під його керівництвом було переглянуто законодавство і систему виконання покарань. Одночасно він багато проповідував і писав про питання віри і доктрини, прагнучи зрозумілості і визначеності положень християнства. Подвійний успіх папи Григорія був важливим в першу чергу для місіонерів, що відправлялись у найвіддаленіші місця Європи. Вони мали запропонувати правителям-варварам і переконливе духовне вчення, і ефективну систему правління. Для укріплення влади римської церкви Григорій послідовно прагнув до одноманітності у богослужінні. Різноманітні латинські літургії були поглинуті Римською, що неминуче мало вплив на мелодії характерні їм. Музику тоді ще не записували нотами, тому нелегко сказати, якими були ці зміни, але до появи нотного запису існувала майже повна згода щодо питання форми богослужіння - церковний рік був розписаний дуже детально, так само як структура літургії і її музика. Деякі релігійні центри противились цим змінам, і завдяки тодішнім суперечкам ми можемо зараз почути Мозарабську літургію в іспанському соборі в Толедо, а Амвросіанську - в міланському соборі на півночі Італії. Але папа Григорій був би дуже здивований, що найбільшу відомість йому принесли ті зміни, які відбулись в музиці Римської літургії підчас його правління. Ця заслуга приписується йому лише завдяки легендам, що склали пізніше автори середньовіччя. Найбільш відомий сюжет - Григорій записує музику, яку диктує йому Святий Дух. Саме ця давня традиція дала назву - «григоріанський хорал» - одному з дуже багатих напрямків у християнській музиці.
Монастирські традиції
Та легкість, з якою християнство надбало статус імператорської релігії, деяким віруючим здавалася неналежною і навіть викликала протест. Антоній був першим, хто заявив, що незмінною основою християнського життя є крайній аскетизм. Умертвіння плоті має відбуватись підчас молитви, посту і ізольованого життя, а саме в Єгипетській пустині. За прикладом Антонія пішло багато людей, які прагнули повністю посвятити себе Богу. Не всі християни були згідні з такою крайністю в розумінні життя в вірі. Іспанська монахиня Ігірія, яка на початку V ст. побувала в Єрусалимі, в своєму щоденнику описувала життя християн того часу. Вона описує недільне богослужіння. Перше, що вона побачила - це великий натовп людей, який зібрався біля дверей церкви. Вони прийшли завчасно, щоб напевно потрапити до середини: «Поки вони чекають, співаються гімни і антифони; після кожного гімну чи антифону читається молитва. Потім вона розповідає про утреню: «Коли проспівають перші півні, входить єпископ.. відкриваються всі двері, і натовп направляється у святилище. Там засвічено дуже багато вогнів; і коли входять люди, один із священників читає псалом, і всі вони відповідають; потім читається молитва.» Потім, як пише Ігірія, йде ще два псалми і дві молитви, а потім «кадила вносять у святилище, так що вся базиліка наповнюється ароматами. Тоді єпископ, який є за огорожею, бере Євангеліє, входить через двері і сам читає про Господнє Воскресіння. Потім єпископ під звуки гімнів йде до Хреста і люди з ним. Знову читається псалом і молитва. Тоді він благословляє віруючих і дає відпущення гріхів. Коли Єпископ виходить вперед, вони всі підходять, щоб поцілувати його руку; і тоді єпископ відправляється у свій дім. З цього моменту всі монахині йдуть до святилища і до ранку співають псалми і антифони... Миряни можуть йти додому, а можуть залишатись, за бажанням. Зранку Ігірія переходить у велику церкву Константина, що побудована на Голгофі, де спочатку вона слухає багато проповідей від різних священників підчас Служби, що триває до десятої години ранку. Після того «монахи зі співом гімнів супроводжують Єпископа до святилища. І коли єпископ проходить всі двері святилища, туди заходять миряни.». Тоді хрещені християни всі разом приймають причастя. На закінчення вона додає: «Всі ці дрібниці дають чітко зрозуміти, що псалми чи антифони співаються постійно: і в ночі, і зранку, і вдень, і ввечері; вони підібрані відповідно до моменту». Цей коментар дає зрозуміти, що в V ст. вже склалося традиційне щоденне коло богослужінь. Ігірія підкреслює важливу роль, яку грала тут музика, майже безперервний спів псалмів. В тих, що зібрались є можливість приймати участь у виконанні музики, коли підчас псалма вони відповідають. Тут можна допустити співпадіння з однією з традицій юдаїзму - перекличкою кантора, що співав один стих, а всі відповідали йому другий. Згадані тут гімни, можливо, були певним типом музики, які відрізнялись де в чому від псалмів, як гімни Амросія з Мілану. Щодо антифону, то це коротке речення, що входить в склад пісні. Це значення для середньовічної псалмодії потім значно зросло. В часи Ігірії дві частини Євхаристії - Літургія Слова і Причастя - були розділені, проводились в різних приміщеннях (християни повертались в ту базиліку, де були на утрені), і допускались лише ті, хто прийняв хрещення. Ці дві частини служби і до сьогодні практикують багато конфесій, хоча заборона на присутність оглашенних в другій частині була знята протягом VI ст., в літургії проглядається церемоніальний характер.
Устав Бенедикта
Одним з ранніх християн, що мав значний вплив на формування монарших традицій, був Бенедикт із Нарсії, абат і засновник монастирів у Субіяко і Монте-Касіно в Італії. Він запропонував устав для свого ордену, «школи служіння Господу». Деякі частини його уставу ввійшли у деякі протестантські богослужіння, наприклад, доповнення славослів'я «gloria» до закінчення псалмів. Шість молитовних годин уставу складені з стародавнього кола богослужінь, куди входить меса (Трапеза Господня або Євхаристія) і Божественні служби: • заутреня - перед світанком; • лауди (« вихваляння», утреня) - на світанку; • пріма («час перший») - 6 ранку; • терція («час третій») 9 ранку; • секста («час шостий») - обід; • нона («час девятий») - 3 година дня; • вечірня - біля шостої ввечері; • повечір'я («комплеторій») - в кінці дня. Ці служби об'єднані між собою завдяки підбору біблійних псалмів, таким чином, що за тиждень проспівувався весь цикл з 150 псалмів. Малі часи (прима, терція, секста, нона) прості і строгі, тривають біля двадцяти хвилин кожний. Всі вони побудовані однаково і починаються з привітання, яке можливо, співалось подібно до: Священик: dominus vobiskum ( нехай буде з вами Господь) Збір: et cum spiritu tuo ( і з духом твоїм). Після цього співається гімн та три псалми. Пізніше звучить фрагмент з Писання, який проголошує читець і йому відповідає народ. Коротке відпущення завершує богослужіння.
Кантиляція
В малі часи входять найбільш прості різновиди піснеспівів, які базуються на взаємозв'язку слів з простою музикою. Більшість піснеспівів базуються на декламації, тобто піднесеній мові, що використовувалась в богослужіннях в синагозі. В своїй елементарній формі така річ музично оформлюється підйомами і спадами голосу підчас читання. Напевно, характер інтонування був переважно справою смаку. Модуляції мови надзвичайно важливі в григоріанських піснеспівах. Наприклад, проголошуючи молитву чи читаючи, кантор чи священик тримає одну ноту, роблячи найпростіші тонові відхилення від неї в місцях пунктуації. В багатьох мовах питальне забарвлення робиться завдяки голосу в кінці речення, і це стало частиною граматики григоріанського співу. Крапці відповідає пониження тону, аналогічно передається кома. Існує багато різних правил, але їхня загальна ціль - поставити спів у відповідність з граматикою тексту. Богослужіння раннього Середньовіччя не передбачало інструментального супроводу, тому голос звучав без всякого акомпанементу. Спів псалмів підпорядковується цьому ж принципу. Вірші псалмів на івриті розділені на доповнюючі одна одну половинки, тому музика йде за цією граматичною конструкцією. Кожний вірш проспівується на основній декламаційній ноті, яка називається «тенором» (від латинського tenere, тобто тримати). Середина вірша відрізняється простим мелодичним відхиленням, що називається «медіантою» (що означає "середина дороги"), а кінець особливий деякою складнішою мелодичною фігурою, що називається «закінченням». Музика не прагне передати значення тексту, вона скоріше орнаментує слова, організовуючи їх в пісню. Висхідна гама з самого початку псалма (що співав кантор або священик) допомагала всім присутнім настроїтись на використовуваний в даному випадку лад. Кантор повинен підібрати вокальний діапазон, зручний для всіх зібраних.
Лади
Кожний псалом проспівувався по псалмових тонах, тобто мелодичних формулах, що відповідали різним ладовим системам. Найбільш популярна зараз західна музика використовує два лади: мажор і мінор. Вони визначаються певними інтервалами, що формують їх. Мажорний починається з двох великих секунд, тобто інтервалів з одного тону, а мінор починається великою і малою секундами, з тону і півтону. Таким чином лади визначаються не назвами нот, а певною послідовністю інтервалів. Крім цього, музичні пасажі можуть бути проведені в контрастних ладах, що буває обумовлено не тільки зміною мажору на мінор, але і зміною тонального плану. Зіткнення і напруга, що виникає при цьому, є одним з важливих засобів створення ефекту розвитку і формування сюжету в більш великих музичних творах. Музика середньовічного клірика будувалась на чотирьох ладах - чотирьох різних поєднань тонів і півтонів. Він нумерував їх грецькою - protus, deuterus, tritus, tetrardus. Кожний лад мав дві різновидності - автентичну і плагальну, в залежності від діапазону використовуваних тонів. В плагальному ладі мелодії будувались на нотах, розміщених приблизно на рівні з фіналісом, тобто завершальної ноти, в той час як автентичні лади розміщують фіналіс в самому або в майже самому низу мелодичного діапазону. Таким чином, ладів було вісім. Прості правила декламації дозволяли позначити звуком пунктуацію і побудову речення. Певні мелодичні форми відповідали комам, паузам, крапкам і знакам запитань, наслідуючи характерні для цих моментів зміни інтонації в усній мові. Написання з використанням ладів розширило виразні можливості співу, тому що тепер композитор міг застосовувати у фразах мелодичні обороти, вже відомі до нього. З часом певні фігурації стали невід'ємною характеристикою того чи іншого ладу, надаючи йому певне забарвлення.
Антифон
Антифон був відмінною рисою середньовічної псалмодії. В деяких псалмах є короткий приспів, який звучить після кожного вірша. Прикладом цього є псалми «Алилуя», що були розділені окликами «Алилуя». Тисячі таких прикладів складались в середньовічні часи і розміщувались між віршами псалма для того, щоб дати духовний коментар чи підкреслити тему богослужіння. Слова могли були взяті як із самого псалма, так і з іншого місця Писання. Як би то не було, якщо цей приспів чергувався з віршами псалма, то він і називався антифоном (з грецької «той, що звучить пізніше»). Якби ці вставочки співались після кожного вірша, то служба була б дуже довгою, тому була домовленість співати лише на початку і в кінці.
Гімни
В Божественній службі використовувались також гімни. Спочатку слова гімнів були виключно зі Святого Письма, згодом почали використовувати гімни, де слова і музика використовувались вільно. Гімни такого типу першими почали використовувати східні християни. Гімни стали важливою складовою візантійської літургії. Їх використання в західній церкві було запроваджено Амвросієм (єпископом Мілану з 374р.). Він сам складав багато гімнів, але ми знаємо лише чотири, які точно належать йому: «Aeterne rerum conditor», « Deus Creator omnium», «Iam surgit hora tertia», «Veni redemptor gentium». Ці гімни складені в метричних строфах, що зовсім не схоже на біблійну поезію. Ще одною особливістю його гімнів було те, що він не притримувався рими.
Ендрю Вілсон-Діксон "Історія християнскої музики"; переклад Milites Christi Imperatoris
