У цьому нашому розважанні про роль  молитви  у християнському житті ми зупинимося на таких двох аспектах, як мета молитви, як її бачить апостол Павло у своєму листі до Ефесян, та її спосіб, що подає нам Сам Божественний Спаситель у Євангелії від Матея.

Отож, читаємо в листі апостола Павла до Ефесян(3, 14-19): «…я згинаю свої коліна перед Отцем, від Якого бере ім`я все отцівство на небі й на землі; щоб Він дав вам за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа, на зростання внутрішньої людини, і щоб Христос вірою оселився у серцях ваших, а закорінені й утверджені в любові – спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжиа, висота і глибина, і спізнати оту дюбов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнилися усякою Божою повнотою. »

В оцій короткій цитаті бачимо, яку мету ставить апостол для своєї молитви. Він згина коліна перед Отцем, аби люди, щоб ми з вами й, зрештою, він сам сповнився всякою Божою повнотою. Людина, сповнена Богом, це людина свята, освячена, яка носить Бога у власному серці. В іншому місці Павло мовиь таке: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. »(Гал.2 20).  Сповнена Божою повнотою людина – це людина, яка дивиться на світ  і дійсність Христовими очима, котра плекає в собі невтомно Христові думки, яка збагнула Божу волю і нею завжди старається жити. Не кажу: «яка Божу волю виконує чи їй підкорилася», а та, для котрої Боже життя, воля і плани є суттю життя, і яка не може себе збагнути поза Божою волею.

Такою людину робить молитва, і св.Павло подає кілька кроків-елементів досягнення цього:

1)      апостол молиться. Щоб Отець дав через багатство Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа, на зростання внутрішньої людини. Не зовнішній вигляд чи зовнішня побожність повинна розвинутися в результаті молитви, а внутрішня людина, тобто мають оновитися думки, наміри та бажання. Апостол і сам пояснює, що це є зростання внутрішньої людини: «…вам треба позбутися за вашим попереднім життям старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духові вашого ума, і одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справндлмвості й у святості правди».(Еф.4, 22-24). Саме тому через молитву, чи точніше, у молитві, отримуємо силу внутрішнього зростання, силу опертя гріхові і приставання до Христа.

2)      апостол відмовляє молитву, щоб Христос вірою оселився у серцях наших, Божественний Спаситель оселюється у нас завдяки вірі. Сам Павло каже: «…вірою ходимо а не видінням»(2Кор. 5, 7). Молимося, аби скріпити й поглибити віру, довір`я до Христа Господа. Тоді і сам Христос оживає в нашому серці. Тому молитва є на скріплення віри, основою цілої духовності.

3)      також молиться, щоб ми, закорінені і утверджені в любові, спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина. Довжина, висота і глибина. Для апостола Ісус Христос, Який вірою оселюється у наших серцях, є коренем любові. Бо сам Христос проголосив, що «ніхто неспроможне любити більше ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає.(Ів.15, 13)» І сам був тим, хто  віддав своє життя за нас, що нас потверджує, що зроджений у наших серцях через віру Христос є якраз коренем любові, а через молитву ми пізнаємо, наскільки ця любов усе охоплює та в усе проникає. Саме тому апостол уживає всі чотири ознаки міри: ширина, довжина, висота і глибина. Любов проникає всюди. Усе промине, а любов ні (пор.1Кор. 13, 8).

4)      і, нарешті, молитися, щоб ми пізнали Христову любов, яка перевищує всяке людське уявлення. Пізнання Бога є над нашим розумінням. «Те, чого око не бачило, й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять (1Кор. 2, 9).» Молитва, таким чином, є не стільки спогляданням того, що закрите для людського розуму, що можна збагнути тільки духом.

Лишень така молитва сповняє нас усякою Божою повнотою, цілковито нас перемінює, вводить у нове життя в Ісусі Христі. Саме тому Христос навчає нас способу молитви. Ми не можемо й не сміємо молитися задля людей, їхніх очей, в Євангелії від Матея читаємо: «А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.  Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані.  Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього.»(Мт. 6, 5-8).

Ми покликані до життя в Бозі і для Бога.  Кожний інший мотив робить нашу молитву неслушною й непотрібною. Ніхто, крім самого Господа, не проконтролює, чи з`явилася в нашому серці думка, щоб нас хтось похвалив за побожність і молитву. Але ми можемо себе бачити, ми знаємо про себе більше ніж інші люди. Молитва задля похвали даремна трата часу. Тому-то Христос пропонує нам зачинитися у нашій кімнаті.

Він теж говорить, що ми мусимо молитися Отцеві, що є в тайні. Як перегукується це з Павловим: «вище всякого розуміння». Молитва довір`я  до Бога, перебування з Ним виключає довгі і непотрібні прохання, повторювання. Отець знає чого нам потрібно, перш ніж ми попросимо в Нього. Отож, як довідуємось, молитва – це засіб наповнення духом Божим. Саме тому Христос закликає зачинити двері кімнати, щоб не було свідків нашого спілкування з Богом. Полюбити каплицю й зачинити її двері, щоб тут, на самоті, побути з любим Господом, пізнати довжину, ширину, висоту та глибину Його безперервної любові.

Зачинити за собою двері й тут, де проходить твоє життя, де щовечора віддаєш себе Йому в руки, де щоранку зустрічаєш новий день, побути з Ним на самоті, щоб вірою він зродився у нашому серці. Насправді ця каплиця повинна стати фортецею і муром духовного життя, місцем особистої молитви, місцем, де постійно живе Господь, і де ми Його радо зустрічаємо.

Також потрібно ще зачинити двері своєї душі, щоб без огляду на будь-які зовнішні подразники, пізнавати Отця, полюбити час перебування з Богом, час, коли можемо Його пізнати і віддати себе під провід Його Духа.

Можемо насамкінець із певністю ствердити, що особиста молитва є підвалиною духовного життя кожного з нас. Через неї поглиблюється розуміння Божественної Літургії, вона змінює нас із середини. Молитва - суть життя правдивого християнина.

о.Пантелеймон Саламаха ЧСВВ

(З часопису «Господь і Я» )