Поучения Святих Великих Старців Варсануфія та Йоана (53-100)
30.06.2011, 09:17
53. Не будь зневажений, о нерозумний! Не варто вірити своїм ворогам. Якщо не дбатимеш про себе, то вороги повернуться знову. Воїн у мирний час вивчає те, чого вимагається від нього під час боротьби. Дивися, що сказав Господь змієві: Воно [потомство жінки] розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп'ястися йому в п'яту (Бут 3, 15). До останнього віддиху не може людина покинути дбати про себе. Отож дослухайся, брате, до себе, і бережися гніву, марнослав'я, сну й инших пристрастей, знаючи, що ворог не спить і що він не є недбалий.
54. Очисти своє серце від помислів старої людини. Дарування Божі оселяються лише в чистих і їм подаються. Допоки твоїм серцем керує гнів, злопам'ятність і тому подібні пристрасті старої людини, не ввійде в нього премудрість. Якщо бажаєш Божих дарувань, вивергни зі себе посудини чужого (пристрасті), і Божі дарування самі собою ввійдуть у тебе.
55. Якщо хочеш знати справжню дорогу, то знай, що полягає вона ось у чому: приймати того, хто б'є, як того, хто гріє, безчесного — як прославленого, того, що дошкуляє, як того, що шанує, того, що пригнічує, як того, що заспокоює. Якщо не дадуть тобі того, що належить за звичаєм, не журися, а скажи: «Якби б була на це Божа воля, то я б його посідав». Вважай себе негідним і полиши самовиправдання. Якщо ти, коли щось прокажеш, мовиш: «Добре я сказав», - чи, коли осягнеш що умом, говориш: «Добре осягнув, добре вчинив те, добре се», - то далекий ти від Божої дороги.
56. Ворог дуже лютує на нас. Але якщо впокоримося, Бог усуне його. Будемо завжди докоряти самі собі, і перемога завжди буде на нашому боці. Три речі є завжди переможні: докоряти собі, полишити свою волю позаду себе і вважати себе нижчим за будь-яке сотворіння.
57. Постараймося очистити наше серце від пристрастей старої людини, що їх ненавидить Бог; ми Його храми, а Бог не живе в храмі, що осквернений пристрастями.
58. Дозволь Богові дбати про тебе, поклади на Нього всі твої турботи, і Він улаштує все щодо тебе, як Йому вгодно. Хто віддає себе Богові, має віддати Йому все від усього серця, навіть до смерти. Бог нічого не вимагає від тебе, окрім вдячности, терпіння і молитви за прощення гріхів.
59. Знай, що ті, які бажають у всьому спокою, колись почують: ... Ти одержав свої блага за життя свого (Лк. 16, 25). Не будемо слабшати. Ми маємо Бога милостивого, що краще за нас знає нашу неміч. Аби не впадати в слабкодухість і не обтяжуватися, дивися на кінець терпіння. Близько є Бог, що мовив: Я тебе не зоставлю, Я тебе не покину (Євр. 13, 5; Іс. Нав. 1, 5).
60. Чуттєвим постом не журися (якщо не можеш його дотриматися), без духовного він нічого не означає. Бог вимагає посту не від немічних тілом, а від сильних і здорових; зійди трохи до тіла, і це не гріх. Бог не вимагає від тебе посту (коли твоє тіло немічне), адже Він знає недугу, що її послав тобі. Тож дякуй Богові за все.
61. У чому щоденно вправлятися? - Слід тобі трохи вправлятися в псалмоспіві, а трохи молитися вголос; потрібен час і на те, щоб випробовувати та пильнувати свої помисли. У кого на обіді багато різних наїдків, той їсть багато й апетитно, а хто щоденно вживає одну й ту саму їжу, той не лише їсть її без апетиту, а, можливо, деколи відчуває до неї й відразу. Так буває і в нашому стані. Тільки досконалі можуть привчити себе щодня вживати одну й ту ж їжу без відрази. А в псалмоспіві та молитві вголос не зв'язуй себе, а твори, скільки Господь тебе укріпить. Не полишай також читання і внутрішньої молитви. Трохи того, трохи иншого, і так проживеш день, вгоджуючи Богові. Наші досконалі отці не мали визначеного правила, а сповнювали його впродовж усього дня: трохи вправлялися в псалмоспіві, трохи вголос читали молитви, трохи випробовували помисли, мало, але турбувалися і про їжу, й усе це робили зі страхом Божим. Бо сказано: Усе робіть на славу Божу (1 Кор. 10, 31).
62. Як треба випробовувати свої помисли і як уникати полонення? Випробування помислів полягає ось у чім: коли прийде до тебе помисел, роздивися, що з його приходом стається. Наведу тобі приклад: уяви собі, що хтось тебе образив, і помисел спонукає тебе щось сказати кривдникові. А ти відмов своєму помислові: якщо я викажу йому, то він збентежиться й ображатиметься не мене, отож потерплю трохи, і минеться. Так і при кожнім лихім помислі запитай себе, до чого призводять погані думки, і вони припиняться. Стосовно ж полонення знай, що воно потребує великої пильности. Отці кажуть: якщо спонукають твій ум до блуду, то нагадуй йому про доброчесність, якщо ж спонукають до обжирства, приведи йому на пам'ять піст. Так само чини й щодо инших пристрастей.
63. Безнастанно молитися стосується до міри безпристрасносте, і через це виявляється прихід Духа, що всього навчає. Якщо всього, то й молитви. Бо й апостол каже: Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам дух заступається за нас стогонами невимовними (Рим. 8, 26).
64. Чи треба мати правило? — Будь схожий на людину, що їсть і п'є, допоки це приносить їй насолоду. Так само, коли з'являється в тебе бажання читати й відчуваєш у своїм серці зворушення, читай, скільки можеш, і під час співу псалмів чини так само. Старайся ж за своєю силою безнастанно дякувати Господеві й взивати: Господи, помилуй, — і не бійся: Божі дарування незмінні.
65. За все Богові дякуй, бо подяка клопочеться про немочі. Нехай твоє правило буде в тім, аби жити, дослухаючись до своїх помислів, і мати страх Божий, кажучи собі: як зустріну я Бога? Як провів я час, що минув?
66. У жодному разі не вважай себе за цабе й не шукай рівности з иншими — і ніщо тебе не збентежить, нехай що б неприємне тобі скоїли. При тім пам'ятай: якщо відбиратимеш щось від брата з якоїсь причини, то Бог стягне з тебе за все, що ти скоїв аж від юности.
67. Якщо ти, повчаючи иншого, відчуваєш у своєму серці збентегу, то таке повчання не вгодне Богові. Воно змішане з самовиправданням і відбувається за співдії диявола.
68. Зненавидьмо тілесний спокій, аби він не віддалив нас від Бога, бо він гидкий Йому. Бог дозволяє нам недовго перебувати у скорботах, бо без цього немає успіху в страсі Божому.
69. Смирення полягає в тім, щоб на ділі вважати себе за землю й попіл, а не лише на словах, і щоб казати: «Хто я такий? Та й хто мене вважає за щось?»
70. Ти тоді добре чиниш подвиг, коли пильно дослухаєшся до себе, аби не відпасти від страху Божого і від благодарения Йому. Блаженний ти, коли направду зробився мандрівником і вбогим, бо такі успадкують Боже Царство.
71. Якщо внутрішнє ділання за Богом не допоможе людині, то даремно трудиться вона у зовнішньому. Внутрішнє ділання із сердечним вболіванням спричинює істинну безмовність серця. Така безмовність спричинює смирення, а смирення чинить чоловіка Божою оселею; від того, що Бог оселяється в людині, втікають лукаві демони і їх начальник диявол з їхніми безсоромними пристрастями, і чоловік стає храмом Божим, освяченим, просвіченим, очищеним і сповненим усякого благодіяння, благости й радости. Цей чоловік стає богоносцем. Отож трудися, за силою внутрішньої людини, над тим, щоб погамувати тобі свої помисли, і тоді Бог відкриє очі твого серця, аби бачив ти істинне світло й мав спромогу мовити: благодаттю спасенний я у Христі Ісусі Господі нашім.
72. Хто хоче вгодити Богові, той силує себе відкидати свою волю перед ближнім: до цього частково стосується й те, що сказав Господь: Царство Небесне здобувається силою (Мт. 11, 12).
73. Допоки не підпорядкується тілесне духовному, не можуть ослабнути в нас пристрасті.
74. Набути найвищого смирення і послуху у всьому, адже вони суть викорінювачі всіх пристрастей і садівники всіляких благ.
75. Зігрій своє серце в Божому страсі, пробуджуючи його від мисленного сну, який наводять дві якнайлютіші пристрасті — забуття і недбалість. Зігрівшись, воно здобуде бажання будучих благ, і відтоді ти клопотатимешся ними, і тому відійде від тебе не лише мисленний, а й чуттєвий сон, от тоді й скажеш, як Давид: В думці моїй розгорівся вогонь (Пс. 38, 4). Що сказано про ці дві пристрасті, те достосуймо й до инших: всі вони подібні до хмизу й згоряють від духовного вогню.
76. Скажу тобі про духовні подвиги, що вони, без оберігання ума, не є для людини заслугою.
77. Чи читаєш, чи вивчаєш (напам'ять) псалми, безнастанно пам'ятай про Бога, що мовив: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим (Мт. 11,29).
78. Смерть і життя наше в наших руках (Втор. ЗО, 19). Якщо не повторимо колишніх прогрішень, то вже маємо від Бога їх прощення, лиш би не засумніватися знову: Оце ти видужав, — тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось (Йо. 5, 14). Цурайся безнадійности, прилинь до Бога своєю любов'ю, вірою, надією й матимеш у Нім вічне життя.
79. Якщо людина зможе повсякчасно відкидати у всім свою волю й мати смиренне серце й смерть завжди перед очима, то може спастися Божою благодаттю.
80. Що значить покласти початок, як не те, щоб віддалятися від усього, ненависного Богові? А як від цього віддалитися? — Нічого не робити, не спитавшись і не порадившись, також і не говорити нічого негідного й при тім визнавати себе нерозумним, неосоленим, приниженим і зовсім нікчемним.
81. Тобі перешкоджає зворушитися твоя воля, бо якщо людина не відкине своєї волі, то не може набути сердечного болю. А свою волю не дозволяє тобі відкинути невіра, котра походить від того, що ми бажаємо людської слави. - Якщо направду хочеш оплакувати свої гріхи, дослухайся до себе й умри для будь-якої людини. Відкинь оці три: волю, самовиправдання, догоджування людині - і направду прийде до тебе зворушення, і Бог захистить тебе від усякого зла.
82. Не обманюйся насиченням черева й не насолоджуйся прийняттям їжі чи пиття, окрім задоволення потреби твого тіла. Бережися, щоб нікого тобі не осуджувати; будь покірний і так прийдеш до смирення, і зникнуть у тобі пристрасті.
83. Не думай, щоб спасіння було легкою справою: воно потребує рясних потів труду й самоприсилування. Не розслаблюйся, догоджаючи своєму тілові, бо воно повалить тебе. І з великими мужами чинило воно те ж саме, якщо вони не дослухалися до себе.
84. Авва Ісая каже, що поки людина відчуває солодкість гріхів, то вони ще не бувають їй прощені. Я відчуваю їхню солодкість, і мене бентежить помисел - отож немає мені прощення. — Слово авви Ісаї стосується до того, хто не лише відчуває солодкість гріха, а й насолоджується нею. Тому ж, до кого хоч і приходить на пам'ять гріховна солодкість, але хто не допускає, аби вона діяла, а суперечить їй і подвизається супроти неї, прощені колишні гріхи.
85. Диякон, що служить, має бути як херувим: весь око, весь ум. Він має роздумувати й мудрувати про небесне зі страхом і трепетом, і славословити, адже носить Тіло і Кров безсмертного Царя. Він представляє також лик серафимів, бо співає славослов'я й отінює сокровенні Тайни рипідою, неначе святими крильми, символізуючи цим своє піднесення від землі і від усього матеріяльного. Йому потрібно безнастанно виспівувати умом у храмі внутрішньої людини побідну пісню величної слави нашого Бога: Свят, свят, свят, Господь сил; вся земля повна Його слави! (Іс. 6, 3).
86. Якщо безнастанно осуджуватимеш себе самого, то твоє серце сокрушиться й розкається, і Той, Хто мовив через пророка: Говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43, 26), виправдає тебе й звільнить від усякого осудження, бо Писання каже: Бог — той, що оправдує; хто ж той, що засудить (Рим. 8, 34).
87. Є дратівливість природна і є неприродна. Природна противиться виконанню похітливих пожадань, і вона не потребує ліку - як здорова. Неприродна ж зростає, якщо не сповнюються похітливі пожадання. Остання потребує сильніших ліків, аніж гарячка.
88. Бог сотворив душу і тіло безпристрасними, але через непослух вони впали в пристрасті. Пристрасті згоряють від смирення, як від вогню.
89. Для викорінення мерзенної пристрасті (блудної) необхідний сердечний і тілесний труд: сердечний, аби серце безнастанно молилося Богові, а тілесний, щоб людина умертвила і посильно уярмила своє тіло. Всіляко треба не допускати згоди з помислом. Згода з помислом узагалі полягає в тому, що коли людині щось подобається, вона насолоджується цим у своєму серці й із задоволенням про це роздумує. Якщо ж хто суперечить помислові і бореться з ним, аби не приймати його, це не є згода, а боротьба, і це приводить чоловіка до досвіду й успіху.
90. Коли хто скаже: «Помолися за мене», — промов у своєму серці: «Бог нехай помилує нас», - і цього досить. А поминати його завжди є діло досконалих, що можуть молитися одні за одних.
91. (Проти пристрасті блуду) — бережи очі й не їж багато. Здобудь смирення, що розриває ворожі тенета. Не поступайся ворогові й безнастанно молися, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, визволи мене від ганебних пристрастей», і Бог помилує тебе. — Буває, що чоловік спокушується своєю похіттю через недбалість щодо себе - тому, що дозволяє своєму серцю роздумувати про те, що колись накоїв, чи про діла, що до цього схожі. Якщо дозволити думці обертатися в цім, то помножиться боротьба до падіння, хоча й не тілом, та духом, у згоді з помислами. Такий чоловік сам розпалює вогонь у своїй матерії. Тож будь тверезим і старанно оберігай себе від лихих спогадів, аби не захопитися тобі пристрасними думками, віддаляйся від зустрічей і розмов та й від усякого приводу до гріха, боячись, аби самому не розпалити в собі вогню. До цього прилаштуй і всі порядки свого життя. Полюби смирення і плач, потрудися у всьому відкидати свою волю. Не розслаблюй себе бесідами, бо вони не допустять до поступу в Бозі, Посильно загнуздуй органи своїх чуттів: зір, слух, нюх, смак і дотик — і матимеш поступ Христовою благодаттю. Дивися, не показуй халдеям скарбів твого дому (2 Цар. 20,12—18), бо полонять тебе й заведуть до Навуходоносора, Вавилонського царя (2 Цар. 24, 13) (тобто не хвалися сам у собі, бо показуватимеш бісам свої духовні скарби, і вони [біси] полонять тебе). Прямуй до Ісуса, аби Його досягнути. Якщо хочеш здобути поступ, трудися.
92. Протистався помислам блуду твердим серцем: адже борці, якщо не подвизаються, не здобувають вінців. Ділання инока полягає в тім, аби терпіти боротьбу й противитися їй мужністю серця. І я (авва Варсонотій), коли був юним, часто терпів спокусу від біса блуду та й трудився, подвизаючись супроти таких помислів, заперечуючи їм і не згоджуючись з ними, а уявляючи вічні муки. П'ять літ так чинив я щоденно, і Бог облегшив мене від цих помислів. Цю боротьбу скасовує безнастанна молитва з плачем.
93. Якщо хочеш позбутися сороміцьких пристрастей, ні з ким не поводься вільно. Так позбудешся марнослав'я, бо до нього додається догоджання людям, а до цього вільне поводження, яке є матір'ю всіх пристрастей.
94. Нічого немає швидшого за ум. Піднеси його до Бога за всілякої потреби, і Він подасть тобі необхідне поучения і потрібну поміч.
95. Без сердечного вболівання ніхто не отримує дарування розрізняти помисли. Якщо ж кому Бог подасть це дарування, тоді він вже завжди зможе розрізняти помисли Його Духом.
96. Врозуми мене, як має трудитися моє серце, щоб досягнути дару розпізнання. Напиши й про безнастанну пам'ять про Бога. - Сердечний твій труд має полягати в тому, щоб безперестанку молитися Богові, нехай не допустить Він, щоб ти заблукав чи пішов за власними бажаннями, — через це досягнеш ти розпізнання. А про безнастанну пам'ять, тобто поучения, поклади початок і не бійся. Бог укріпить й утвердить тебе. Але сій з надією пожати, якщо не ослабнеш (див.: 1 Кор. 9,10; Гал. 6, 3).
97. Инколи приходить теплота, инколи відходить; то старанно зберігається пам'ять про Бога, а то з принукою заледве що тримається. А до того ж ще й серце моє без мого бажання плекає пристрасні й безумні спогади або помисли: як бути? — Доклади зусиль сердечним вболіванням здобути теплоту й молитву, і Бог дасть тобі мати їх повсякчас. Проганяє їх забуття, що само народжується від недбалости. А входити помислам не дозволяє дарування тверезости, а якщо вони ввійдуть, то воно не допускає їм нашкодити. Бог нехай подасть тобі тверезість і бадьорість.
98. Не ослабни, а, поки маєш час, ділай, впокорюйся, будь послушним, скоряйся, і Бог поможе тобі, Він, що дає благодать смиренним, а гордим противиться (див. 1 Пет. 5, 5). Безперестанку кажи: «Ісусе, поможи мені», - і Він поможе.
99. Зранку трохи зосередишся, однак потім одна по одній справи відволікають тебе, і до вечора стаєш порожній, спохмурнілий і смутний. Як бути? Загинув я. - Не слід тобі з цього приводу впадати у відчай. Стерновий, коли його корабель б'ють хвилі, не споневірюється у своєму спасінні, а керує кораблем, допоки не допровадить його до пристані. Так і ти, бачачи, що захопився й розсіявся в ділі, заклич себе до початку дороги, кажучи з пророком: Тепер я почав розуміти (Пс. 76, 11). Роздивляйся також і справи, що тобі трапляються, і роздумуй, як їх виконувати, не полишаючи свого внутрішнього ділання. Турботою заради Бога є духовне ділання, що його звершують задля спасіння душі. Старайся за своєю силою не обплутуватися дріб'язковими справами, обмежуючись найнеобхіднішим. — Будь розумно уважний до себе, і Бог поможе тобі.
100. Нехай дасть тобі Господь духовний розум, аби ти міг у всіх своїх ділах чинити розумно. Утримуй свій язик від пустослів'я, черево від розкошолюбства і не дратуй ближнього. Не будь зухвалий, вважай себе нічим, зберігай любов до всіх і завжди май Бога у своєму умі, пам'ятаючи, що з'явишся перед лицем Божим (Пс. 41,3). Збережи це, і земля твоя принесе стократний плід Богові.
