Українська
Греко-Католицька Церква

П`ятниця, 24.11.2017, 10:33

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Духовна пожива | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » Файли » Духовна пожива

Поучения Святих Великих Старців Варсануфія та Йоана(101-200)
27.09.2011, 10:22
101. Що означає мати себе за ніщо? - Означає ні з ким себе не порівнювати й не казати про добру справу: і я це зробив. Стережися марнослав'я, аби не втратити всього.

102. Немає ще того, аби я вважав себе нижчим за всіляке сотворіння. Але коли роблю іспит сумління, бачу, що заслуговую на те, щоб вважати себе нижчим за всіляке сотворіння. -Щойно тепер ступив ти на правий шлях. Ось сама істина. НехайБог приведе тебе до тієї міри, щоб мати себе нижчим за будь-яке творіння.

103. Яким шляхом швидше можна досягнути спасіння: трудами чи смиренням? - Істинний труд не може бути без смирення, бо сам по собі труд є марнотним і нічим. Писання каже: Споглянь на покору мою та на знеможення моє (Пс. 24,18). Отож, хто поєднує смирення з трудом, той швидко досягне (мети). Той, хто має смирення з приниженням (у зовнішньому стані), також досягає, адже приниження замінює труд. А хто має лише смирення, той, хоча і встигає, але не так поквапно: Той, що бажає придбати істинне смирення, аж ніяк не може вважати себе за щось. У цьому полягає істинне смирення.

104. Як позбутися забуття? - Той, що приймає вогонь, що його Господь прийшов кинути на землю (Лк. 12, 49), не знає забуття й полонення, бо завжди відчуває цей вогонь. Візьми приклад з вогню чуттєвого. Що б чоловік не робив, якщо впаде на нього палаюче вугілля, він [чоловік] анітрохи не може продовжувати займатися своєю справою. Якщо ти хочеш позбутися полонення і забуття, то можеш цього досягти не иншим яким способом, а лишень здобувши в собі духовний вогонь, бо тільки від його теплоти зникає забуття й заполонення. А здобути цей вогонь можна стремлінням до Бога. Якщо серце твоє вдень і вночі з уболіванням не шукатиме Господа, ти не зможеш осягнути поступу. Якщо ж, полишивши все инше, займешся цим, то досягнеш його: Заспокойтесь і пізнайте (Пс. 45, 11).

105. Смирення полягає в тому, щоб у жодному разі не вважати себе за якесь цабе, в усьому відсікати свою волю, всім коритися і, не бентежачись, зносити те, що трапляється нам ззовні. Таким є істинне смирення, в якому немає місця мар­нослав'ю. — Смиренномудрий не має старатися висловлювати своє смирення, а досить для нього казати: «Прости мене» чи «Помолися за мене». Не слід також самому зголошуватися виконувати принизливу роботу, бо те й те провадить до марнослав'я, чинить перепони поступу й приносить більше шкоди, аніж користи. Але коли щось накажуть, не супереч і слухняно виконуй. Ось що провадить до поступу. — Зневага буває двоякою: одна сердечна, а инша походить від ославлення, що ззовні. Зневага, яку приймаємо ззовні, більша за сердечну, бо легше самого себе зневажити, аніж стерпіти зневагу від инших, тому що останнє спричинює набагато більший біль у. серці.

106. (Чи добре, коли хвалять, заперечити цьому смиреннослів'ям про себе). — Мовчати набагато краще, бо якщо хто відповідає, то це означає, що він приймає похвалу, а це вже є марнослав'я. Навіть те, коли думає, що він відповідає смиренно, уже є марнослав'я; бо навіть коли він ті слова, що сам про себе каже, почує від иншого, то не може їх знести.

107. Свободи язика і поводження, так само, як і обжирства, не можна загнуздати без сердечного вболівання, без тверезості і плачу. Усі пристрасті перемагає смирення, яке кожен здобуває трудом.

108. Не плач походить від сліз, а сльози від плачу. Якщо чоловік, не звертаючи уваги на чужі гріхи, дивиться лише на свої, то здобуває плач. Бо через це збираються його помисли і, збираючись таким чином, породжують у серці смуток задля Бога (див. 2 Кор. 7, 10), а цей смуток — сльози.

109. Не мудруй, бо цим собі нашкодиш. Отці призначали час для уваги до своїх помислів, кажучи: зранку випробуй себе, як ти провів ніч, і також увечері — як провів день. І серед дня, коли обтяжать тебе помисли, роздивися себе.

110. Якщо пристрасний помисел увійде в серце, чим відбивати його: чи тим, що суперечити йому, чи промовити заборону й неначе розгніватися на нього, чи тим, щоб вдатися до Бога і повергнути перед Ним свою неміч? — Пристрасті - це ті ж скорботи, і Господь не відокремив їх, а мовив: / призови Мене в день журби твоєї, і Я визволю тебе, і ти прославиш Мене (Пс. 49, 15). І тому щодо всілякої пристрасті нічого немає кориснішого за призивання Божого імени. Суперечити ж пристало не всім, а лише сильним у Бозі, що їм біси коряться. Якщо ж хтось із слабких суперечитиме, біси насміхаються з такого, бо, перебуваючи під їх владою, він же їм суперечить. Також забороняти їм — діло великих мужів, що мають над ними владу. Чи багато зі святих забороняли дияволові, як архангел Михаїл, який зробив це, бо мав владу? А нам, немічним, залишається лишень вдаватися до Ісусового імени, бо пристрасті, як сказано, суть демони — і відходять (від призивання сього імени).

111. Дослухайся до себе й докладай усіляких зусиль, аби виконати заповіді. Коли ж і зазнаєш у чомусь поразки, не слабни, не впадай у відчай, а підіймися знову, і Бог тобі поможе. Завжди припадай перед Божою благістю з плачем, аби звіль­нитися тобі від пристрастей.

112. Ухиляйся від розмов на різні теми, бо від цього народжується недбалість, розслаблення, непокірність і люта нахаб­ність.

113. Помисел каже мені, що найпотрібніша безмовність і що вона мені корисна. Чи слушно він мені це навіює? В чому полягає безмовність, як не в тому, щоб стримувати своє серце від давання і приймання, від обжирства та инших подібних дій. Господь викрив книжника через притчу про подорожнього, що потрапив у руки розбійників, і при тім спитав книжника: Хто був його ближній ? — і той відповів: Той, хто вчинив над ним милосердя (Лк. 10, 37); і ще мовив Господь у Писанні: Я милосердя хочу, а не жертви (Мт. 9, 13). Коли й ти віриш, що милосердя більше за жертву, то прихили до нього своє серце. Безмовність дає чоловікові привід до вивищення, ще допоки він здобуде самого себе, тобто буде непорочним. — Тільки тоді можлива істинна безмовність, коли чоловік уже понесе хрест. Отож, якщо співстраждатимеш (з ближнім), отримаєш поміч: якщо ж утримаєш себе від співстраждання, бажаючи піднятися туди, що вище за твою міру, то знай, що втратиш і те, що маєш. Отож не ухиляйся ні всередину, ані зовні, а дотримуйся середини, використовуючи час, бо дні лихі Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля (Еф. 5, 16-17).

114. Що означає: не ухиляйся ні всередину, ані зовні, а дотримуйся середини? — Означає: не наважуватися на безмов­ність і не бути недбалим до себе, коли перебуваєш серед турбот. Ось середня дорога, безпечна від падінь: у безмовності (коли перебуваєш наодинці зі собою) треба мати смирення і в турботах пильність над собою, та й втримувати свій помисел. І все це не обмежується якимось визначеним часом, а тим більше днями.

115. Не слід замовчувати свої помисли, бо той, хто приховує їх, залишається незцілений, і виправляється він тільки частими запитаннями про них від духовних отців.

116. Хто оберігає своє стадо (помисли), як Яків (див. Бут. 31,40), від того відступає сон; і коли він трохи засне, то сон його буває такий, як в иншого неспання, бо вогонь сердечного горіння не допускає поринути в сон, і такий співає з Давидом: Просвіти очі мої, щоб я не заснув часом на смерть (Пс. 12, 4). Хто досягає цієї міри і звідав уже її солодкости, той розуміє мовлене. Такий чоловік не упивається чуттєвим сном, а лише уживає природний.

117. Якщо твої помисли збираються тоді, коли ти заради Бога заплющуєш очі під час служби, то не звертай уваги на ин­ших, нехай навіть це видається дивним для тих братів, що стоять з тобою поруч.

118. Спочатку зодягнися в листя, а потім, коли звелить Бог, принесеш і плоди.

119. Не нудьгуй, падаючи і встаючи, ковзаючись і докоряючи собі, допоки Господь не виявить тобі свою милість. Лишень не будь недбалим, тільки дослухайся до себе за своєю силою, і Бог допоможе тобі.

120. Нічого не говори зі збентеженням, бо зло не породжує добра, а потерпи, поки не заспокоїться твій помисел, і тоді скажи мирно (що потрібно для виправлення).

121. Бережися гордости, самовиправдання і марнослав'я, протиставляючи їм смирення, страх Божий і розсудливість. За своєю силою намагайся перебувати в цих чеснотах, і Бог допоможе тобі.

122. Хто каже своєму помислові: «Я і Бог — одні у світі, і якщо не виконаю Його волі, вже не Йому належатиму, а чу­жому» , - та й щоденно очікує свого відходу з тіла, роздумуючи, як зустріти йому Бога, той покращує шлях спасения.

123. Дослухатимемося до себе зі страхом Божим, і якщо благоутробний Бог зі свого чоловіколюб'я полегшить нам бо­ротьбу, то й тоді не будьмо недбалі, адже багато хто, отримавши полегшу, став недбалим щодо себе і впав сторч головою. Але ми, отримавши полегшу, дякуватимемо Богові, (спогадуючи), від чого Він нас вибавив, і перебуватимемо в молитві, аби знову не впасти в ті ж самі чи инші пристрасті. Адже, якщо хтось з'їсть що-небудь і заболить у нього шлунок, чи селезінка або печінка, і завдяки старанню і знанням лікаря хворий видужає, то він вже не є недбалим щодо себе, згадуючи колишню небезпеку, аби не стало йому ще гірше, як і Господь сказав тому, що його Він зцілив: Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося (Йо. 5,14). Хороші воїни й у мирний час постійно вчаться мистецтва воювати, бо під час боротьби буває пізно вчитися того, що необхідно для бою. Сказано: Приготувавсь я і не боявся (Пс. 118, 60). Не може чоловік залишатися без турбот і боротьби до останнього віддиху, аби не впасти йому додолу, як спійманому спритним ворогом, якого Господь Ісус умертвить духом уст своїх (2 Сол. 2, 8). Пам'ятай, що сказав старець: навіть коли людина сотворить нове небо й нову землю, навіть і тоді вона не зможе перебувати без турботи.

124. Апостол Павло, зрозумівши силу терпіння, писав ось що: Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю (Євр. 10, 36). Той, що бажає разом з Христом зійти на хрест, має бути сопричасником Його страждань.

125. Про забуття: того, що аж забув... їсти хліб [свій]. Від голосного зітхання [свого] (Пс. 101, 5-6), не переможе вороже забуття.

126. Якщо не нудьгуватимеш від труду, надбаєш покору, а коли її матимеш, то отримаєш і прощення гріхів, бо сказано: Споглянь на покору мою та на знеможення моє і прости всі гріхи мої (Пс. 24, 18). Коли впокоришся, отримаєш благодать, і вона допоможе тобі. З надією дослухайся до діла Божого, і Він улаштує твоє діло без твого відома.

127. Якщо не можеш запитати у старця, треба тричі помолитися про всіляке діло й опісля пильнувати, куди схилиться серце, нехай навіть на волосину, і так вчинити, бо сповіщення буває помітне і всіляко зрозуміле для серця.

128. У чому полягає фальшиве знання (лжейменний розум)? — Воно полягає у довірянні своєму помислові, що діло докладно таке, як видається. Хто хоче цього позбутися, нехай ні в чім не вірить своєму помислові, а про все запитує свого старця.

129. Якщо хочеш спастися - покайся, відкинь усе, що приносить тобі смерть, і скажи з Давидом: Тепер я почав (Пс. 76, 11). Отож віднині полиши свою волю, самовиправдання, припини зневажати порядки й бути недбалим, а замість цього дотри­муйся смирення, послуху та покірности. В усьому вважай себе за упослідженого — і спасешся.

130. Відкинення своєї волі полягає в тім, аби в доброму відкидати свою волю й виконувати волю святих, а в лихому, певна річ, уникати зла.

131. (Про тонкі, а також брутальні помисли, якими є перелюб, сороміцькі вчинки, заздрість та инш.). Хто дбає про тонкі помисли, а не дбає про брутальні, той схожий на чоловіка, в котрого дім нечистий і наповнений різним мотлохом, серед якого є й дрібне сміття. 1 ось, надумавши вичистити дім, чоловік почав виносити з нього дрібне сміття, а позалишав каміння й инші речі та й спотикається об них. Навіть якщо він винесе все дрібне сміття, то й тоді його дім ще не буде гарний. Коли ж винесе каміння й инше, то не залишить і сміття, бо й воно чинить неподобство.

132. Як такого стану досягти, аби страх Божий несхитно перебував у моєму жорстокому серці? - Треба все чинити зі страхом Божим і, приготувавши серце (налаштовуючи його до цього за своєю силою), прикликати Бога, аби Він дарував йому цей страх. Коли в кожнім ділі матимемо перед своїми очима цей страх, то він стане непорушний у нашому серці.

133. Часто трапляється, що згадую я страх Божий і, згадавши цей суд, відразу зворушуюсь, тож як мені приймати пам'ять про це? — Коли це згадуєш, тобто (коли відчуєш) зворушення через те, що згрішив ти свідомо чи ні, то будь уважним, щоб не відбулося це за дією диявола на більший осуд. А якщо спитаєш, як розпізнати істинну пам'ять від тієї, що при­ходить за дією диявола, то ось послухай: коли матимеш таку пам'ять і намагатимешся вчинками виявити виправлення, то це істинна пам'ять, через яку прощаються гріхи. А коли бачиш, що, згадавши (страх Божий і суд), зворушуєшся і потім знову впадаєш у ті ж або й гірші гріхи, то знай, що такий спогад є від супротивного і що його тобі вкладають демони на осудження твоєї душі. Ось тобі дві чіткі дороги. Отож, якщо хочеш боятися осудження, уникай його вчинків.

134. Належним часом для випробування помислів нехай будуть у тебе ранішні та вечірні години, коли маєш питатися в себе: як провів я ніч чи день? І якщо зауважиш якесь прогрішення, намагайся виправитися за Божою поміччю.

135. Чому душа моя, маючи багато болячок, не плаче? — Хто знає, що втратив, той плакатиме за цим. І хто чогось хоче, той багато мандрує і терпить численні скорботи, очікуючи отримати те, що бажає.

136. Постараймося робити Боже діло не заради чогось иншого, а лише заради єдиного Бога. Коли ж не так, то даремний труд твій. Отож, чинячи добро, будьмо над собою пильні, аби якось, ради нашої волі, не зробити свого труду марним.

137. Коли, дослідивши розумно й ґрунтовно, виявиш у чомусь, що видається тобі добром, марнослав'я чи сум'яття або щось подібне, то знай, що воно не від Бога, бо Боже благо завжди помножує просвічення і смирення серця й приносить людині тишу.

138. Якщо те, що видається добрим, по його випробуванні виявиться лихим, то треба його відкинути; як той, що, скуш­тувавши страви, приємної на вигляд, і відчувши її гіркоту, одразу ж випльовує її.

139. Нерідко трапляється помислити благе і від природного поруху помислу. Але й це слід приносити Богові, бо наша природа є Його творінням. А ми маємо знати, що не можемо виконати цього (тобто благого) инакше, як Божою заповіддю, тобто, коли кладемо її перед очима, тоді наше серце утверджується в ній для виконання доброго.

140. Для смирення помислу, навіть якби ти звершив усі благі діла й зберіг усі заповіді, згадай того, що мовив: Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити (Лк. 17, 10); тим більше, коли ми не досягли ще навіть того, аби виконати бодай одну заповідь. Так завжди треба думати й дорікати собі у благому ділі, кажучи: Не знаю, чи вгодне воно Богові. Велике є діло - творити за Божою волею, а виконати її — ще більше. Це - сума всіх заповідей, бо зробити що-небудь за Божою волею є справою приватною і меншою за те, щоб сповнити волю Божу. Ось тому апостол мовив: Забуваю те, що позаду, і змагаюсь до того, що попереду (Фил. З, 13). І скільки він не змагав до того, що попереду, не зупинявся, а завжди бачив, що має у чомусь брак, і від цього робив поступ.

141. Якщо хтось чинить добро не з метою вгодити Богові, то це добро виявляється лихим за наміром того, що його чи­нить. Кожен має старатися про те, щоб робити добро, і згодом Божою благодаттю дається йому й те, що його вчинки вже звершуватимуться за страхом Божим.

142. Коли трапиться тобі зробити що-небудь добре, маєш знати, що це — дар Божий, (що тобі даний) за Його благістю: адже Бог всіх милує. Тож дослухайся до себе, аби зі своєї слабкости не погубити милости, яку Він на тобі являє і яка поши­рюється на всіх грішників. Того, що дав тобі Бог на добро, не губи у злі. А втрачається ж цей дар тоді, коли похвалиш себе й забудеш Бога, що облагодіяв тебе. А понад те — накличеш на себе й осудження, щойно наважишся приписувати собі те, за що слід засилати подяку Богові Чоловіколюбцю. Апостол мовить: Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, наче б не одержав? (1 Кор. 4, 7). Отож ніколи не зваблюйся повірити помислові, що хвалить тебе за добре діло. Усе добре є Боже.

143. Святі удостоюються мати в собі Святого Духа й бувають для Нього храмом. Писання каже: Я поселюся в них, і (посе­ред них) буду ходити (2 Кор. 6, 16). Грішникам це не властиве, за словом: В душу, яка лихе мислить, мудріть не ввійде (Муд. 1,4), однак їх оберігає Божа благодать (на покаяння).

144. Коли твоє серце підноситься під час псалмоспіву, згадуй написане: Щоб непокірливі не пишалися в собі (Пс. 65, 7), а бути непокірливим саме означає не співати розумно зі страхом Божим. Випробуй, чи не відволікається твій помисел під час псалмоспіву, і неодмінно виявиш, що так, відволікається, і, як наслідок, ти є непокірливий щодо Бога.

145. Коли обтяжуюся помислами під час псалмоспіву або й поза ним, і призиваю на поміч Боже ім'я, то ворог навіює мені, що безнастанне призивання Божого імени провадить до пихи, бо при цьому людина може думати, що чинить добре. Що слід про це думати? — Ми знаємо, що недужі завжди потребують лікаря і його ліків, і ті, що змагаються з бурею, квапляться до пристані, аби не потонути їм. Ось тому й пророк взиває, мовлячи: Господи, пристановище був Ти для нас з роду в рід (Пс. 89, 2), і ще: Бог наш — пристановище й сила, помічник у скорботах, що вельми напали на нас (Пс. 45, 1)- Якщо ж Він — наше пристановище, то згадаймо, що ж Він мовить: / призови Мене в день журби твоєї, і Я визволю тебе, і ти прославиш Мене (Пс. 49, 15). Отож, навчімося того, що під час скорботи неодмінно треба прикликати милостивого Бога. А прикликаючи Його ім'я, не пишаймося помислом. Хто ж, окрім безумного, пишається, отримуючи від кого-небудь поміч? Ми ж, як ті, що потребуємо Бога, призиваючи Його ім'я на поміч від супротивників, якщо не безумні, то не маємо пишатися помислом, бо з потреби прикликаємо і зі скорботи прибігаємо. І понад те: ми маємо знати, що безнастанне прикликання Божого імени - це лік, що умертвлює не лише пристрасті, а й саму їхню дію. Як лікар вишукує (відповідне) лікування чи пластир на рану страдника, і вони діють, причому хворий не знає, як це (відбувається), саме так і Боже ім'я, коли його призивають, вбиває всі пристрасті, хоча ми й не знаємо, як це стається.

146. Коли мені видається, що мій помисел є безмовний та що його ніщо не бентежить і не обтяжує, чи добре й тоді по­вчатися у прикликанні імени Владики Христа? Бо помисел каже мені: тепер, коли ми перебуваємо в мирі, в цьому немає по­треби. — Ми не можемо думати, що посідаємо цей мир, допоки визнаємо себе грішними, бо в Писанні сказано: Немає для злих миру (Іс. 48, 22). Якщо ж немає миру в грішників, то який оце (в тебе) мир? — Лякаймося, бо написано: Саме, як говоритимуть: Мир і безпечність, — тоді зненацька злетить на них погибель, як біль на вагітну лоном, — і не уникнуть (1 Сол 5, 3). А ще трапляється, що й вороги з хитрістю дають серцю на часинку відчути тишу, аби припинилося прикликання Божого імени: вони-бо знають, що від прикликання Його імени вони знесилюються. Знаючи це, не припиняймо прикликати на поміч Боже ім'я, бо це є молитва, та й Писання каже: Моліться без перерви (1 Сол. 5, 17), а те, що не має перерви, не має й кінця.

147. Якщо під час псалмоспіву чи молитви або читання прийде поганий помисел, то чи слід звернути на нього увагу й на деякий час полишити псалмоспів, молитву або читання, для того щоб протистояти йому чистими помислами? — Знехтуй його, старанніше вникни в псалмоспів, молитву або читання, аби перейняти силу від слів, що їх проказуєш. Якщо ж почнемо вправлятися у ворожих помислах, то ніколи не будемо спроможні вчинити щось добре, (дослухаючись) до того, що навіює ворог. Коли ж бачиш, що його хитросплетіння перешкоджає псалмоспіву, молитві або читанню, то й тоді не розпочинай з ними суперечки, бо це справа не для твоєї сили, а постарайся прикликати Боже ім'я, і Він допоможе тобі та й скасує хитрощі ворогів.

148. Як досягти зворушення в молитві, читанні і псалмоспіві? — Зворушення приходить від постійного спогадування. Молільник має пригадати свої вчинки і те, як судять грішників, що чинять щось подібне, та страшний голос: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний (Мт. 25, 41). А під час читання і псалмоспіву (зворушення залежить від того), чи людина спонукала свій ум бути уважним щодо слів і прийняла до своєї душі силу, яка в них міститься. Від благих — аби бути старанним у доброму, від тих, де сказано про відплату за зло, - аби уникнути кари, що загрожує тим, які чинять зло. А роздумуючи про це, не слабни, якщо й надалі залишатиметься в тобі згадана нечулість, бо Господь милостивий, щедрий і довготерпеливий, Він приймає нашу старанність. Завжди згадуй псалмоспівця, що мовить: Терпеливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене (Пс. 39, 1). Повчаючись у цьому, вповай, що незабаром зійде на тебе Божа милість.

149. Коли я намагаюся старанно вникати в сенс висловів псалмоспівця, часто трапляється мені від них перейти до лихих помислів. — Коли побачиш, що ворог ухитрився наслати тобі боротьбу через самі слова псалмоспіву, то не варто намагатися особливо старанно заглиблюватися в текст псалмів, а слід читати їх уважно й не відволікатися. Бо якщо ти будеш лише промовляти слова псалмів, то вороги, знаючи їхню силу, не зможуть повстати супроти тебе, і такий псалмоспів послужить тобі замість моління до Бога і для перемоги над ворогами.

150. Коли, вправляючись у псалмоспіві чи під час зустрічей з людьми, мене непокоять помисли, і я, не маючи можливосте призвати Бога вустами, призову Його в серці або лише згадаю Його, невже мені не вистачить цього для помочі? — Якщо під час псалмоспіву або коли перебуваєш з людьми, трапиться тобі прикликати Бога, не подумай, неначе без усного промовляння ти не прикликаєш Його, а пам'ятай, що Він серцезнавець і дивиться на серце, і прикликай Його у своєму серці. Це і є те, про що говорить Писання: Зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні (Мт. 6, 6). Тож замкнімо вуста й помолімося до Нього в серці: бо хто замикає вуста, призиває Бога або молиться Йому у своєму серці, той виконує заповідь, що це велить чинити. Якщо ж і не прикличеш у своєму серці Божого імени, а лише згадаєш про Бога, то в цьому ще більше бистроти (зручности), і досить тобі для допомоги.

151. Чи добре завжди думати (про Бога) у своєму серці або сердечно молитися без співдії язика? Коли трапляється, що я вправляюся в цьому, моя думка поринає у розсіяння, і я перебуваю неначе в сонних мріяннях. - Не відхилятися умом і не поринати сильно в розсіяність чи мріяння є діло досконалих, що можуть керувати своїм умом і завжди утримувати його в страсі Божому. А той, хто не може мати постійної тверезости за Богом, нехай передає поучения і язикові (тобто нехай і язиком повторює слово, звернене до Бога). Подібне бачимо й у тих, що плавають у морі: вмілі плавці сміливо пірнають у воду, знаючи, що море не може потопити тих, котрі добре навчилися плавати. А початківець, відчувши, що перебуває на глибині, через страх потонути квапиться вибратися на берег і, трохи перепочивши, знову кидається у глибінь і вправляється таким чином, аби досконало опанувати це мистецтво, допоки не осягне рівня тих, що навчилися раніше від нього.

152. Коли молюся багато про що, то чи треба про кожну зокрема потребу згадувати в молитві? — Якщо хочеш помоли­тися багато про що, то, оскільки Бог знає, чого ми потребуємо, молися ось як: Владико, Господи Ісусе Христе, настав мене за твоєю волею! Якщо ж про пристрасті, то кажи: Зціли мене за Твоєю волею. Якщо про спокуси, проказуй: Ти знаєш, що корисне для мене, допоможи моїй немочі і даруй мені, за Твоєю волею, визволення від спокус.

153. У молитві найбільше треба спостерігати, аби все віддавати на волю всемогутнього Бога, і самою метою молитви має бути те, щоб наше прохання було за Божою волею.

154. Коли сиджу за читанням або рукоділлям і хочу помолитися, помисел спонукує мене звертатися на схід, як мені чи­нити? — Чи сидиш, чи ходиш, а чи зайнятий чимось, або їси чи що инше робиш заради тілесної потреби й на схід чи на захід ти звернений, не сумнівайся молитися, бо ми отримали заповідь чинити це без перерви й на кожнім місці. Пильнуй лишень за тим, аби не робити цього недбало.

155. Помисел переконує мене: ти в усьому грішиш і тому маєш при кожнім слові, ділі чи думці мовити: «Згрішив я», — бо якщо не мовиш цього, отже, вважаєш себе таким, що не згрішив. — Ми завжди маємо бути переконані, що грішимо в усьо­му: і в слові, і в ділі, і думкою, але казати за кожним випадком: «Згрішив я», — не можемо. Це навіюють демони, які хочуть вкинути нас у нудьгу. Вони ж переконують нас, начебто якщо не говорити таким чином про кожне своє діло, то ми вважаємо себе такими, що не згрішили. Проте згадаймо Еклезіяста, що мовить: Час мовчати і час говорити (Проп. З, 7). І зранку за (минулу) ніч, і ввечері за день мовимо зворушено в нашій молитві до Владики Бога: «Владико! Прости мені все заради Твого святого імени й зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою (Пс. 40, 5)». І досить тобі цього. Так само, як хтось, хто має постійного кредитора, бере в нього (гроші) в різний час, а, не маючи змоги щоразу вчасно розраховуватися з ним, розраховується коли-не- коли, так само й тут.

156. Що робити, коли мій ум забувається під час псалмоспіву? — Якщо відхилишся думкою в розсіяння, то повернися й почни з тих слів псалма, що його мовиш, які затрималися в пам'яті. Якщо ж, повернувшись раз, двічі й тричі, важко тобі згадати слова, на яких перервав ти читання, або, згадавши, не можеш знайти того місця, з якого треба продовжувати читання, то почни цей псалом спочатку. Мета ворога - забуттям перешкодити славослов'ю. Читати псалми послідовно — це славослов'я, а не розсіюватися (при цьому) можуть лише ті, що мають чисті почуття. Але ми ще немічні. Коли ж зауважимо свою розсіяність, повернімо тверезість до зрозуміння того, що читаємо, аби не послужило воно нам на осудження.

157. Якщо ж відволічуся в молитві, то що маю чинити? - Коли молишся до Бога й ум твій відволічеться, то трудися, допоки не помолишся нерозсіяно, і будь невсипущий умом, аби не відволіктися. Якщо ж це триватиме, то бодай в кінці молитви докори собі внутрішньо і скажи зі зворушенням: «Господи, помилуй мене і прости мені всі прогрішення мої», — та й отримаєш прощення у всіх прогрішеннях, і в розсіянні, що було під час молитви.

158. Коли брат читає псалми, то мій помисел инколи буває мирний, а инколи відволікається. Що маю робити? - Коли твій помисел перебуває мирний і ти бачиш, що від читання брата зворушуєшся, то тримайся цього діла. А щойно побачиш, що ум твій втягується в инші думки, то докори собі й присилуй себе дослухатися до славослов'я брата. — Коли завважиш, що ум знову в щось втягується, знову заборони йому і так чини до трьох разів. Коли ж він перебуватиме (в цьому), тоді припини читати, але не полишай ум бездіяльним, а роздумуй про суд і вічні муки й молися святому Божому імені, мовлячи: Господи, Ісусе Христе, помилуй мене.

159. Якщо хто, стоячи на псалмоспіві з братами, не знає псалмів, що вони читають, то що є корисніше: слухати їх чи читати ті, які він знає? — Тому, що не знає псалмів, що їх читають браття, замість того щоб їх слухати, корисніше буде чи­тати ті, що він сам знає, бо до слухання додається розсіяння.

160. Порух (проти лихих помислів) має полягати в тім, аби не схилятися до лукавого помислу й не погоджуватися з ним, а довірливо прибігати до Бога. Отож, коли увійде помисел, не бентежся, а розглянь, що він хоче зробити, і чини опір, спо­кійно прикликаючи Господа. Він, прийшовши в землю Юдейську, тобто в людське серце, прожене бісів. Отож заголоси до Нього, як учні: Рятуй, Господи, ми гинемо! (Мт. 8, 25), і Він, прокинувшись, заборонить мисленним вітрам, і вони вщухнуть. Бо Його є сила і слава на віки віків.

161. Що маєш сили, принижуй себе вдень і вночі, силуючись побачити себе нижчим за будь-яку людину. Це і є істинний шлях, і, крім нього, немає иншого.

162. Якщо бачу, що хтось чинить непристойно, чи можу я судити про цю непристойність? І як уникати осудження ближ­нього, що від цього походить? — Те діло, яке справді непристойне, ми не можемо не визнавати за непристойне, бо якщо ні, то як уникнемо шкоди, що від нього походить? Того ж, хто чинить це, не слід осуджувати за словом Писання: Не судіть, і не будете суджені (Лк. 6, 37), як тому, що нам належить визнавати себе грішними більше від усіх, а також і тому, що про-грішення брата ми маємо вважати своїм власним і ненавидіти лиш диявола, що спокусив чоловіка. Якби хто зіштовхнув ко­гось до ями, то ми осуджуємо не того, що впав до ями, а того, що зіштовхнув його, — саме так і тут. Трапляється, що чоловік робить діло, яке тим, що його бачать, видається непристойним, але він чинить його з благим наміром. Однак ми не знаємо, чи, розкаявшись, не стане брат, що згрішив, благовгодним Богові через свою смиренність і сповідь. Фарисей відійшов осуджений за свою пиху. Знаючи це, наслідуватимемо смирення митаря й осуджуватимемо самих себе, аби бути виправданими, й уникатимемо фарисейської пихатости, аби не бути осудженими.

163. Перебуваючи з иншими, бентежуся від соромливости, моя мова буває нерозумна й до слів додається беззмістовний сміх. Як бути? - Страху Божому невластиві всілякі збентеження, безлад і розмови. Отож перед бесідою утвердимося в страсі Божому й старанно вникнемо у своє серце, щоб з'ясувати, від чого ми бентежимося і сміємося: адже в страсі Божому сміху немає. Писання каже про безумних, що вони, коли сміються — підносять голос (Сир. 21, 20). І слово безумних буває бентежне й позбавлене благодаті. Про праведного ж каже, що він ледве тихенько всміхається. Отож коли відновимо в собі пам'ять про Бога й думку про те, що маємо розмовляти з нашою братією смиренно і з безмовним помислом, та й, роздумуючи про те, матимемо завжди перед очима страшний суд Божий, то таке приготування прогонить з нашого серця всілякий лукавий помисел, бо де безмовність, лагідність і смирення, там перебуває Бог. Найбільше пам'ятатимемо, що нам необхідно прикликати святе Боже ім'я, бо де Бог, там усе благе, очевидно ж, що де диявол, — там усе лихе.

164. Вільне поводження буває двох родів: одне походить від безсоромности і є коренем усіх лих, а инше походить від веселости. Утім, й останнє не цілком буває корисне тому, хто його практикує. Але позаяк лише міцні й сильні можуть уникнути обох, а ми через свою неміч не можемо цього зробити, то в крайньому разі можна инколи допустити те вільне поводження, яке походить від веселости, пильнуючи, щоб через нього не подати братові приводу до спокуси. - Та й у сміхові не слід давати багато волі, а утримувати свій помисел, аби благопристойно оминути цей сміх. Бо нехай ті, що дають собі в нім свободу, знають, що від цього вони впадають і в блуд.

165. Від бажання чути лестощі людину долає марнослав'я. Коли ж воно помножиться, приходить гордість.

166. Чи треба цікавитися Божественними Тайнами? І чи, приступаючи до них, грішний осуджується як негідний? — При­йшовши у святий храм для прийняття Тіла і Крови Христової і приймаючи їх, дослухайся до себе, щоб без сумніву вірити тобі в істинність цього (таїнства). А як це буває, не цікався, а віруй, як сказано: Це є Тіло моє, це є Кров моя. Господь дав нам їх на відпущення гріхів (Мт. 26, 26; Мр. 14, 22). Сподіваємося, що хто вірує так, той не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений. Отож не забороняй собі приступати, осуджуючи себе як грішного, а визнавай, що грішник, який приступає до Спасителя, удостоюється відпущення гріхів. І в Писанні бачимо тих, що приступали до Нього з вірою і чули цей Божественний голос: Твої гріхи відпускаються (Мт. 9, 2. 5; Мр. 2, 5; Лк. 7, 47-48). Послухай і самого Господа, що каже: «Я прийшов не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних. І так, визнаючи себе грішним», приступи до Того, Хто може спасти погиблого (Мт. 18, 11; Лк. 19,10).

167. Коли до мене приходить многота скверних помислів і я соромлюся розповісти про них кому-небудь, — як вчинити? — Скажи Богові: Владико, прости мені, що я помислив супротивне до Твоєї волі свідомо чи не свідомо, бо Твоя є милість навіки. Амінь.

168. Що мені робити, коли страждаю від пристрасті блуду? — Скільки можеш, втомлюй сам себе, утім, за твоїми силами. Проте не на це май надію, а на Господню любов і покров Божий, і не віддавайся нудьзі, бо вона слугує початком усілякого зла.

169. Що маю робити: мене непокоїть наступ обжирства, грошолюбства, користолюбства та инших пристрастей? — Коли долає пристрасть обжирства, то щосили подвизайся заради Бога не давати тілові стільки, скільки воно вимагає. І щодо грошолюбства (користолюбства) чини так само: допоки непокоїть тебе боротьба, аж ніяк не купуй нічого зайвого - аж до сорочки й глиняної посудини, та й у найменших речах чини подвиг (проти користолюбства). Коли ж (за Божою поміччю) переможеш у цій боротьбі, то придбай, за Богом, те, що тобі потрібно. І щодо инших пристрастей чини так само (тобто дій усупереч).

170. Братові, що легко спалахує гнівом: якщо б ти силувався померти для всякого чоловіка й узяти трохи смирення, то міг би бути спокійний і позбувся б багатьох лих. Нехай упокориться твоє серце перед Богом, і Його благодать заступить нас у всьому.

171. Якщо ти (через неміч) звершуватимеш молитву і псалмоспів сидячи, але зі зворушенням, це не є перепоною для того, щоб твоє служіння було вгодне Богові, бо хто, навіть стоячи, звершує його розсіяно, труд його є нічим.

172. Чи стоїш ти, чи сидиш або лежиш, нехай невсипущим буде твоє серце у твоєму псалмослужінні. Віддавайся молитві, безнастанно прибігаючи до Бога вдень і вночі, і тоді вороги, що поборюють душу, відступлять присоромлені.

173. Яка ознака того, що я уповаю на Господа і що мої гріхи прощено? - Ознака вповання на Бога полягає в тім, щоб відкинути від себе всілякий помисел турбування про тіло і зовсім не думати, ніби щось посідаєш у цьому віці, бо інакше вповатимеш на це, а не на Бога. Ознака прощення гріхів полягає в тому, щоб їх зненавидіти й більше не чинити. А коли чоловік думає про них і серце ними насолоджується, або він ще й звершує їх на ділі, це є знак, що гріхи його ще йому не пробачено, і ще в них його звинувачувано.

174. Чи читати догматичні книги? — Я 6 небажав, аби ти читав ці книги, бо вони підносять ум вгору, - краще повчайся у словах старців, які впокорюють ум додолу. Я мовим це не для того, щоб принизити догматичні книги, а лишень раджу тобі, адже пожива буває різна.

175. Писання мовить: Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця (Проп. 10,4). Що це означає? — Означає не дозволяти помислові запалати на тебе й не бесідувати з ним, а прибігати до Бога, бо якщо захочеш йому (помислові) відповісти, то захопишся роздумуванням про нього, яке відтягне тебе від молитовної теплоти.

176. Коли почую, як хтось говорить на мене лихе, що маю робити? — Притьмом встань на молитву й помолися за нього, а потім і за себе, мовлячи: Господи, Ісусе Христе! Помилуй цього брата й мене, непотрібного раба твого, і захорони нас від лукавого молитвами святих Твоїх. Амінь.

177. Хто почне злословити на ближнього (й опам'ятається), той має якнайшвидше припинити це й перемінити бесіду на иншу, кориснішу, але нехай і в цій не зволікає, аби від многослів'я (знову) не впасти у злослів'я.

178. Із задоволенням слухати злослів'я - це те саме злослів'я, і заслуговує воно такого ж осудження.

179. Є природна нудьга від безсилля, і є нудьга від біса. Якщо хочеш їх розпізнати, то чини це так: бісівське приходить ще перед тим, як ти дозволиш собі перепочити. Бо коли людина починає щось робити, перед тим як буде зроблена третина чи четверта частина справи, нудьга змушує ЇЇ полишити діло й зупинитися. Тоді не треба його слухати, а слід помолитися і стежити за ділом терпеливо, а ворог, бачачи, що людина молиться про це, перестане воювати з нею, бо він не хоче давати приводу до молитви.

180. Скажи (настоятелю) братії: Нехай ніхто не приховує помислу, бо якщо хто робить це, злі духи тішаться (силкуючись) погубити його душу. І якщо хтось із братів виявить тобі свій помисел, то заклич мисленно: Господи, що вгодно Тобі для спасіння душі брата, подай мені, аби я міг сказати йому і щоби сказав я Твоє слово, а не моє.

181. Вважай себе (настоятелю) нижчим за всіх і водночас правителем усіх, що має дати відповідь за сан, який ти прийняв.

182. Якщо я бачу, що хтось робить якесь діло, і розповідаю про це иншому, кажучи, що я не осуджую, а ми лишень роз­мовляємо, то чи немає при цьому в моєму помислі злослів'я? — Коли, говорячи, людина відчуває при цьому пристрасний по­рух, то це вже злослів'я. Якщо ж він вільний від пристрасті, то це не є злослів'я, а мовиться для того, щоб не зросло зло.

183. Хто добровільно має в собі гріх і зло, а хто не добровільно? — Добровільно мають у собі зло ті, що віддають злу свою свободу, насолоджуються ним і з ним здружуються. Такі мають мир із сатаною і не борються з ним у помислах. А недобровільно мають у собі зло ті, які, за словом апостола (Рим. 7, 23), відчувають супротивну силу, що воює в їхніх членах, якусь темну силу і покривало, але лише в помислах, з якими вони не погоджуються, якими не насолоджуються, яким не коряться, а лише суперечать їм, протистоять, заперечують, чинять опір та гніваються самі на себе.

184. Як є одне тіло, а членів багато, і якщо бракує одного члена, то й тіло не є досконале, так розумій і про внутрішню людину, членами якої є багато чеснот. Якщо бракує однієї з них, то людина вже не буває досконалою. І як ремісник, що добре знає своє ремесло, але завдяки бистроті свого ума виконує й инші ремесла, не називається їх майстром, а майстром таки свого ремесла, так і тут: чоловік, що має всі чесноти, пізнається за тією і від тієї іменується, через яку найбільше сяє в ньому благодать Духа.

185. Коли завважу, що хтось зневажає святиню або хулить святу віру, то, неначе з ревности, бентежуся ним: чи це добре? — Ти вже чув, що (зло) не виправляється злом, а добром. Отож із лагідністю і довготерпінням скажи тому, хто таке чинить, повчаючи його страхом Божим. Якщо ж бачиш, що сам бентежишся, то не слід говорити нічого.

186. Що маю робити: я швидко захоплююся пристрастями? — Не укладай з ними спілки й відверни очі /свої/, щоб не бачили суєти (Пс. 118, 37), і руки твої від захланности, і Бог визволить тебе від них. Поводься добропристойно, не наїдайся і не напивайся досита — тоді ці пристрасті втихнуть у тобі, і матимеш спокій.

187. Помисел навіює мені страх, мовлячи: «Диявол може зробити так, що ти згрішиш, навіть якщо й не хочеш, бо ти покірний щодо нього». - Я дуже цим журюся. — Не думай, що диявол має над кимось владу: причина гріха полягає в нашій свобідній волі, а не в присилуванні того, що неначе отримав над нами владу. Людину ніхто не силує ні до спасіння, ні до гріха. Чи своєю владою спокусив диявол Єву, чи порадою? Ніде не видно його влади, бо ніхто не міг би уникати (гріха), якби він мав владу. Ми схожі на вільну людину, що добровільно віддалася иншій у рабство, але з часом отямлюється і розкаюється. Але якщо при тім не вдасться вона до сильнішого від свого (ворога), то не зможе визволитися: а коли вдасться, то неправдивий її пан, знаючи, що людина не є його власним рабом, не сміє нічого їй зробити заради Всесильного. Отож явно, що диявол не має влади над чоловіком. Тож і ти скажи своєму помислові: я справді боржник, але прибіг до Того, Хто може мене визволити, Який прикликав мене і мовить: Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас (Мт. 11, 28), і я маю завжди бути невсипущим, аби знову не впасти в руки ворога.

188. Коли бесідуєш про життя святих Отців і про їхні відповіді, то маєш осуджувати себе, кажучи: Горе мені! Як можу говорити про чесноти Отців, коли сам нічого такого не придбав і не осягнув жодного поступу? — Як би не збулося на мені те, що сказав апостол: Ти, отже, що іших навчаєш, себе самого не навчаєш! (Рим. 2, 21). — Коли так говоритимеш у собі, серце твоє зворушуватиметься, і слова твої будуть смиренні.

189. Чи добре під час бесіди з кимось прикликати Боже ім'я? — І під час бесіди, і перед, і після неї повсякчас і на всякому місці треба прикликати Боже ім'я. Писання каже: Моліться без перерви (1Сол. 5, 18), бо через це викорінюється всіляка спокуса.

190. Як може людина молитися без перерви? — Коли хтось перебуває на самоті, то має вправлятися у псалмоспіві та мо­литися вустами й серцем; якщо ж хто буде на ринку чи взагалі
разом з иншими, то треба молитися не вустами, а умом. При цьому треба пильнувати очі для уникнення розсіяння помислів і ворожих сітей.

190. Коли молюся і вправляюся у псалмоспіві, але не відчуваю сили слів, що їх проказую, через нечулість серця, то яка мені користь від цього (моління)? — Хоча ти й не відчуваєш (сили того, що промовляєш), але біси відчувають її, чують і тремтять. Отож не припиняй вправлятися в псалмоспіві та молитві, і поволі, з Божою поміччю, твоя нечулість обернеться на м'якість.

192. Коли всі, що сидять при трапезі, світські, як нам чинити, не маючи того, хто б благословив (трапезу?) — Добре й світським перед споживанням їжі благословляти Бога, бо пам'яттю про Господа їжа освячується. Це благословення не має того значення, що благословення священнослужителя, воно є лише славослов'ям і спогадом про Бога, бо всім належить Його згадувати й славословити: Отож добре робити це й світським, коли немає серед них нікого, хто благословив би їжу.

193. Господь сказав: Блаженні засмучені, бо будуть утішені (Мт. 5, 3), а, за словом апостола, треба завжди радіти (1 Сол. 5,16) і для всіх бути доступним (Рим. 12, 10). Скажи мені, яке діло є для людини замість плачу і яке — замість постійної радости? І чи можна цим обом — і плачу, і веселості — перебувати разом? - Плач є печаль за Богом, яку породжує покаяння. А ознаками покаяння є: піст, псалмоспів, молитва, поучения в Божому слові. Радість є веселість за Богом, що добропристойно виявляється під час зустрічі з иншими в обличчі чи у слові. Нехай серце плаче, а обличчя й слово добропристойно веселиться.

194. Якщо хто ввійде до церкви під час служби й ще до закінчення служби вийде з неї, то чи не грішно це? — Досконале й боговгодне діло полягає в тім, аби той, хто увійшов до церкви, слухав Писання і перебував на службі, аж поки вона не закінчиться: без поважної причини не слід виходити з церкви, поки не закінчиться служба, бо це зневага. Якщо ж є потреба, то це прощається, але й у такому разі людина не має собі прощати, а просити прощення в Бога: Владико! Прости мені, що я не міг виконати належного.

195. Чи можна розмовляти в церкві? — Аж ніяк не можна, хто б це не був, розмовляти в Божому домі під час Божественної літургії, а слід вправлятися в молитві й старанно слухати Божественне Писання, яке звіщає те, що служить до спасіння наших душ. А коли буде потреба щось сказати, то треба говорити коротко, заради благоговіння й страху до цього часу, і вважати цю справу не инакшою, як собі в осудження.

196. Помисел навіює мені брак засобів до існування, переконуючи мене, що я не можу прохарчуватися з моїми домашніми, і тому нападає на мене печаль. Що це означає? — Це — людська печаль. Коли б ми надіялися на Бога, то Він сам управляв би нами за своєю волею, отож здай на Господа турботу свою (Пс. 54, 23), і Він сильний подати тобі й твоїм домашнім (усе необхідне) без печалі й скорботи. Скажи Йому: Нехай буде воля Твоя, — і Він не полишить тебе в печалі та скорботі.

197. Чи не грішно робити щось у неділю? — Робити щось на славу Божу — це грішно, бо апостол мовив: Вночі й вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити (1 Сол. 2, 9). А робити щось не за Богом, зневажаючи (неділю), з грошолюбности чи через мізерну користолюбність — гріх. Утім, узагалі корисно в Господські празники чи в дні пам'яті святих апостолів звільнятися від роботи й приходити до церкви, бо цього навчає передання святих апостолів.

198. Худоба моя нездужає. Чи не буде нерозсудливо покликати кого, щоб заговорив її? — Заговорювання заборонив Бог, й у жодному разі не слід вдаватися до нього, бо порушувати Боже повеління — це душевна погибель. Краще полікуй свою худобу иншим способом, попроси поради у лікаря — в цьому немає гріха, або окропи її свяченою водою.

199. Бог сотворив людину вільною, але Сам говорить: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15, 5). Як узгодити свободу з тим, що без Бога нічого не можна вчинити? — Бог сотворив людину свобідною, щоб вона могла схилятися до доброго, а, схиляючись до нього своєю згодою, вона буває неспроможна звершити благе без Божої помочі, бо написано: Це не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує (Рим. 9, 16). Отож коли людина схиляє своє серце до благого й прикликає на поміч Бога, то Він, дослухаючись до її доброї старанности, подасть їй силу. Ось у такий спосіб існує те й те — і свобода людини, і поміч, що її дарує Бог. Адже добре походить від Бога, а звершується через Його святих. І так Бог славиться у всіх і їх прославляє.

200. Еммануїл тлумачиться: 3 нами Бог. І так випробовуйте себе самих, чи воістину є з нами Бог? Якщо ми віддалилися від зол і відчужилися від їх винахідника — диявола, то воістину з нами Бог. І якщо згіркла нам солодкість лихих учинків і ми насолоджуємося бажанням добрих діл і тим, щоб завжди мати житло на небесах, то воістину з нами Бог. Якщо на всіх людей дивимося однаково й усі дні (скорботні й благополучні) для нас однакові, то воістину з нами Бог. Якщо любимо тих, що ненавидять, паплюжать нас, Докоряють нам, зневажають нас, завдають збитків і пригнічують нас, так само, як тих, котрі нас люблять, хвалять, приносять нам хосен і вмиротворюють нас, то воістину з нами Бог. Ознака ж того, що досягнув цієї міри, полягає в тім, що такий чоловік завжди має зі собою Бога, бо Господь завжди з ним. Якщо ж з ним Бога немає, то він зі собою Його не має, — отож із необхідности мусить мати зі собою супротивного, а звідси зрозуміло й усе решта тим, що мають ум.
Категорія: Духовна пожива | Додав: Georgij
Переглядів: 455 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017