Українська
Греко-Католицька Церква

П`ятниця, 24.11.2017, 10:38

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Духовна пожива | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » Файли » Моя мандрівка великим постом

Життя преподобної Марії Єгипетської
09.04.2011, 17:13

Життя преподобної Марії Єгипетської

 

В одному палестинському монастирі в околицях Кесарії жив преподобний монах Зосима. Відданий у монастир з раннього дитинства, він подвизався в ньому до 53 років, аж доки його не збентежив помисел: «Чи знайдеться хоча б у найдальшій пустелі святий чоловік, який перевершив би мене в тверезінні та молитві?»

 

Лиш тільки він подумав так, йому з'явився Ангел Господній та сказав: «Ти, Зосима, за людською мірою непогано подвизався, але серед людей нема жодного праведного (Рим. 3, 10). Щоб ти зрозумів, скільки є ще інших та вищих способів спасіння, вийди з цієї обителі, як Авраам з дому батька свого (Бут. 12, 1), і йди в монастир, розташований біля Йордану».

 

Зараз же авва Зосима вийшов з монастиря і слідом за Ангелом прийшов у Йорданський монастир і оселився в ньому.

 

Тут побачив він старців, які істинно просяяли в подвигах. Авва Зосима став наслідувати святих монахів у духовному житті.

 

Так пройшло багато часу, і наблизилася свята Чотиридесятниця. В монастирі був звичай, заради якого і привів сюди Бог преподобного Зосиму. В першу неділю Великого посту служив ігумен Божественну Літургію, всі причащалися Пречистого Тіла й Крові Христових, споживали потім малу трапезу і знову збиралися в церкві.

 

Сотворивши молитву та встановлене число земних поклонів, старці, попросивши один в одного прощення, брали благословення в ігумена і під спільний спів псалма Господь - моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь - мого життя твердиня: кого маю страхатись? (Пс. 27, 1) відкривали монастирські ворота та йшли в пустелю.

 

Кожен з них брав зі собою помірну кількість їжі, хто скільки потребував, деякі ж і зовсім нічого не брали в пустелю і живилися корінцями. Монахи переходили за Йордан і розходилися якнайдалі, щоб не бачити, як хто постить і як подвизається.

 

Коли закінчувався Великий піст, монахи поверталися в монастир на Вербну неділю з плодами своїх діл (Рим. 6, 21–22), випробувавши свою совість (1 Пет. 3, 16). При цьому ніхто ні в кого не питав, як він трудився і як подвизався.

 

Того року і авва Зосима, за монастирським звичаєм, перейшов Йордан. Йому хотілося глибше зайти в пустелю, щоб зустріти когось зі святих і великих старців, які спасаються там і моляться за світ.

 

Він йшов через пустелю 20 днів і одного разу, коли він співав псалми 6-го часу і творив звичайні молитви, раптом праворуч від нього немовби з ' явилася тінь людського тіла. Він жахнувся, думаючи, що бачить бісівську примару, але, перехрестившись, відігнав страх і, закінчивши молитву, повернувся в сторону тіні та побачив оголену людину, що йшла по пустелі, тіло якої було чорне від сонячної спеки, а вигоріле коротке волосся побіліло, як руно агнця. Авва Зосима зрадів, тому що за ці дні не бачив жодного живої істоти, і відразу направився в його сторону.

 

Але як тільки нагий пустельник побачив, що йде до нього Зосима, мерщій почав від нього втікати. Авва Зосима, забувши про свою старечу неміч та втому, пришвидшив ходу. Але незабаром він, знемігшись, зупинився біля висохлого струмка, і почав слізно благати подвижника, який віддалявся: «Чого ти втікаєш від мене, грішного старця, що спасається в цій пустелі? Зачекай мене, немічного й негідного, і подай мені твою святу молитву й благословення, заради Господа, який не гордував ніколи ніким».

 

Невідомий, не обертаючись, крикнув йому: «Прости, авва Зосима, не можу з'явитися перед тобою: адже я жінка, і нема на мені, як бачиш, ніякого одягу, щоб прикрити тілесну наготу. Але якщо хочеш помолитися за мене, велику та окаянну грішницю, кинь мені прикритися свій плащ, тоді зможу підійти до тебе під благословення».

 

«Не знала би вона мого імені, якби святістю та невідомими подвигами не здобувала дару прозорливості від Господа», — подумав авва Зосима і поспішив виконати сказане йому.

 

Прикрившись плащем, подвижниця повернулася до Зосими: «Чого надумав ти, авва Зосима, говорити зі мною, жінкою грішною та немудрою? Чого бажаєш ти в мене навчитися і, не шкодуючи сил, приклав стільки труду?»

 

Він же, схиливши коліна, просив у неї благословення. Так самісінько й вона схилилася перед ним, і довго обоє один в одного просили: «Благослови». Нарешті подвижниця сказала: «Авва Зосима, тобі личить благословити і помолитися, тому що ти вшанований саном пресвітерським і багато років, стоячи перед Христовим престолом, приносиш Господеві Святі Дари».

 

Ці слова ще більше злякали преподобного Зосиму. З глибоким подихом він відповідав їй: «О, мати духовна! Очевидно, що з нас двох ти більше наблизилася до Бога і вмерла для світу. Ти знаєш мене по імені та назвала пресвітером, ніколи раніше не бачивши. Тобі й слід благословити мене, Господа ради».

 

Поступившись нарешті завзятості Зосими, преподобна сказала: «Благословенний Бог, що бажає спастися всім людям». Авва Зосима відповів «Амінь», і вони підвелися з землі. Подвижниця знову сказала старцеві: «Навіщо прийшов ти, отче, до мене, грішниці без жодної чесноти? Втім, видно, благодать Духа Святого настановила тебе послужити одну службу, потрібну моїй душі. Скажи мені спочатку, авва, як живуть нині християни, як ростуть і благоденствують святі Божі Церкви?»

 

Авва Зосима відповів їй: «Вашими святими молитвами Бог дарував Церкві та нам усім досконалий мир. Але почуй і ти благання негідного старця, мати моя, помолися, заради Бога, за весь світ і за мене, грішного, щоб не було мені безплідним це пустельне ходіння».

 

Свята подвижниця сказала: «Скоріше тобі слід, авва Зосима, маючи священний чин, за мене і за всіх молитися. На те тобі й сан даний. Втім, усе, що велиш мені, охоче виконаю заради послуху Істині і від чистого серця».

 

Сказавши так, свята повернулася на схід і, звівши очі та піднісши руки до неба, почала пошепки молитися. Старець побачив, як вона піднялася в повітрі на лікоть від землі. Від цього дивовижного видіння Зосима впав ниць, ретельно молячись і не сміючи вимовити нічого, крім «Господи, помилуй!»

 

Йому прийшов у душу помисел — чи не привид це вводить його в спокусу? Преподобна подвижниця, обернувшись, підвела його з землі і сказала: «Чого тебе, авва Зосима, так бентежать помисли? Не привид я. Я — жінка грішна та негідна, хоч і огороджена святим Хрещенням».

 

Сказавши це, вона осінила себе хресним знаменням. Бачачи й чуючи це, старець впав зі сльозами до ніг подвижниці: «Благаю тебе Христом, Богом нашим, не затаюй від мене свого подвижницького життя, але розкажи його ціле, щоб зробити явною для всіх велич Божу. Тому що вірю Господеві Богові моєму. Ним же й ти живеш, для того й був я посланий у цю пустелю, щоб усі твої постницькі діяння зробив Бог явними для світу».

 

І свята подвижниця сказала: «Встидаюся, отче, розповідати тобі про безсоромні мої діла. Тому що будеш тоді втікати від мене, закривши очі й вуха, як втікають від отруйної змії. Але все-таки скажу тобі, отче, не змовчавши ні про що з моїх гріхів, ти ж, благаю тебе, не преставай молитися за мене, грішну, щоб знайти мені відвагу в День Суду.

 

Народилася я в Єгипті і ще за життя батьків, в дванадцять років, покинула їх і пішла в Олександрію. Там позбулася я своєї невинності і віддалася нестримному та ненаситному любодіянню. Більше, ніж сімнадцять років, віддавалася я гріхові та робила вс е це безкоштовно. Я не брала грошей не тому, що була багата. Я жила убого і заробляла пряжею. Думала я, що весь сенс життя полягає в угамуванні плотської похоті.

 

Провадячи таке життя, я одного разу побачила безліч народу, що йшов з Лівії і Єгипту до моря, щоб плисти в Єрусалим на свято Воздвиження Святого Хреста. Захотілося й мені поплисти з ними. Але не заради Єрусалиму і не заради свята, а — прости, отче, — щоб було більше з ким віддаватися розпусті. Так сіла я на корабель.

 

Тепер, отче, повір мені, я сама дивуюся, як море стерпіло мою розпусту і любодіяння, як земля не разкрила своїх уст і не звела заживо в пекло мене, яка спокусила та погубила стільки душ... Але, видно, Бог бажав мого покаяння, не бажаючи смерті грішника і з довготерпінням очікуючи навернення.

 

Так прибула я в Єрусалим і весь час аж до свята, як і на кораблі, займалася скверними ділами.

 

Коли наступив день святого Воздвиження Чесного Хреста Господнього, я як і раніше ходила, вловлюючи душі юних у гріх. Побачивши, що всі дуже рано пішли в церкву, у якій знаходилося Животворяще Древо, я пішла разом зі всіма і ввійшла в церковний притвір. Коли настав час Святого Воздвиження, я хотіла ввійти з усім народом у церкву. З великим трудом добравшись до дверей, я, окаянна, намагалася втиснутися всередину. Але заледве я ступила на поріг, як мене зупинила якась Божа сила, не даючи ввійти, і відкинула далеко від дверей, в той час, як усі люди йшли безперешкодно. Я думала, що, можливо, через жіноче слабосилля не могла протиснутися в юрбі, і знову спробувала ліктями розштовхувати народ і пробиратися до дверей. Як я не трудилася — увійти не змогла. Як тільки моя нога торкалася церковного порогу, я зупинялася. Всіх приймала церква, нікому не забороняла ввійти, а мене, окаянну, не пускала. Так було три або чотири рази. Я виснажилася, і тоді відійшла та стала в куті церковного притвору.

 

Тут я відчула, що це гріхи мої не дають мені побачити Животворяще Древо, до мого серця торкнулася благодать Господня, я заридала і почала в покаянні бити себе в груди. Підносячи до Господа зітхання від щирого серця, я побачила перед собою ікону Пресвятої Богородиці і звернулася до неї з молитвою: «О, Діво, Владичице, що породила плоттю Бога — Слово! Знаю, що негідна я споглянути на Твою ікону. Справедливо мені, блудниці небаченій, бути відкинутою від Твоєї чистоти і бути для Тебе мерзотою, але знаю й те, що для того Бог і став людиною, щоб прикликати грішників до покаяння. Допоможи мені, Пречиста, щоб було мені дозволено ввійти в церкву. Не заборони мені бачити Древо, на якому плоттю був розп'ятий Господь, Який пролив Свою невинну Кров і за мене, грішну, за відкуплення моє від гріха. Повели, Владичице, нехай відкриються й мені двері святого поклоніння Хресного. Будь мені доблесною Заступницею перед Народженим від Тебе. Обіцяю Тобі з цього часу вже не опоганювати себе більш ніякою плотською скверною, але як тільки побачу Древо Хреста Сина Твого, відречуся від світу і негайно піду туди, куди Ти як Заступниця настановиш мене.

 

І коли я так помолилася, відчула раптом, що молитва моя почута. У розчуленні, надіючись на Милосердну Богородицю, я знову приєдналася до тих, які входили у храм, і ніхто не відтіснив мене і не заборонив мені увійти. Я йшла зі страхом та трепетом, поки не дійшла до дверей і сподобилася бачити Животворящий Хрест Господній.

 

Так пізнала я таємниці Божі та, що Бог готовий прийняти тих, які каються. Впала я на землю, помолилася, поцілувала святиню і вийшла з храму, поспішаючи знову стати перед моєю Заступницею, де дана була мною обіцянка. Приклонивши коліна перед іконою, так молилася я перед нею:

 

«О, Благолюбива Владичице наша, Богородице! Ти не погордувала молитвою моєю негідною. Слава Богові, Який приймає Тобою покаяння грішників. Настав тепер мені час сповнити обіцянку, в якій Ти була Поручителькою. Нині, Владичице, направ мене на шлях покаяння».

 

І от, не скінчивши ще своєї молитви, чую голос, який мовби говорить здалеку: «Коли перейдеш за Йордан, то знайдеш блаженний спокій».

 

Я негайно увірувала, що цей голос був заради мене, та, плачучи, вигукнула до Богородиці: «Госпоже Владичице, не покинь мене, грішницю скверну, але допоможи мені», — і зразу ж вийшла з церковного притвору і пішла геть. Одна людина дала мені три мідні монети. За них я купила собі три хліби й у продавця довідалася шлях на Йордан.

 

На заході я дійшла до церкви святого Йоана Хрестителя біля Йордану. Поклонившись насамперед у церкві, я негайно спустилася до Йордану й омила його святою водою обличчя та руки. Потім я причастилася в храмі святого Йоана Предтечі Пречистих і Животворящих Таїн Христових, з'їла половину одного зі своїх хлібів, запила його святою Йорданською водою і проспала цю ніч на землі в храмі. Вранці ж, знайшовши неподалік невеликий човен, я переправилася в ньому через ріку на другий берег і знову гаряче молилася Наставниці моїй, щоб Вона направила мене, як Їй Самій буде угодно. Відразу ж після цього я й прийшла в цю пустелю».

 

Авва Зосима запитав у преподобної: «Скільки ж років, мати моя, пройшло відтоді, як ти оселилася в цій пустелі?» — «Думаю, — відповідала вона, 47 років пройшло, як вийшла я зі Святого Міста».

 

Авва Зосима знову запитав: «Яку маєш чи яку знаходиш ти собі їжу тут, мати моя?» І вона відповідала: «Було у мене два з половиною хліби, коли я перейшла Йордан, помалу вони засохли і скам'яніли, і, споживаючи потрохи, багато років я харчувалася ними».

 

Знову запитав авва Зосима: «Невже без хвороб пребула ти стільки років? І не приймала ніяких раптових спокус?» — «Повір мені, авва Зосима, — відповідала преподобна, — 17 років провела я в цій пустелі, немов з лютими звірами борючись зі своїми помислами... Коли я починала споживати їжу, відразу ж приходив помисел про м'ясо та рибу, до яких я звикла в Єгипті. Хотілося мені й вина, тому що я багато пила його, коли була у світі. Тут же, не маючи часто простої води та їжі, я люто страждала від спраги та голоду. Терпіла я й сильніші нещастя: мною опановувало бажання любодійних пісень, вони немовби причувалися мені, бентежачи серце і слух. Плачучи й б'ючи себе в груди, я згадувала тоді обітниці, які давала, йдучи в пустелю, перед іконою Святої Богородиці, Поручительки моєї, і плакала, благаючи відігнати помисли, які мучили душу. Коли в міру молитви й плачу здійснювалося покаяння, я бачила звідусіль Світло, що сяяло, і тоді замість бурі мене огортала велика тиша.

 

Блудні ж помисли, прости, авва, як буду сповідати тобі? Пристрасний вогонь розпалювався всередині мого серця і цілу обпалював мене, збуджуючи похіть. Я ж з появою окаянних помислів падала на землю і немов бачила, що переді мною стоїть Сама Пресвята Поручителька і судить мене, що переступила дану обіцянку. Так не вставала я, лежачи ниць день і ніч на землі, поки знову не здійснювалося покаяння і мене не оточувало те ж блаженне Світло, яке відганяло злі замішання та думки.

 

Так жила я в цій пустелі перші сімнадцять років. Темрява за темрявою, лихо за напастю обступали мене, грішну. Але відтоді й донині Богородиця, Помічниця моя, у всьому керує мною».

 

Авва Зосима знову запитав: «Невже тобі не треба було тут ані їжі, ані одягу?»

 

Вона ж відповіла: «Хліб мій закінчився, як я казала, за ці сімнадцять років. Після того я почала харчуватися корінням і тим, що могла знайти в пустелі. Одяг, що був на мені, коли перейшла Йордан, давно роздерся і зотлів, і мені багато потім довелося терпіти й горювати і від спеки, коли мене обпалювала спека, і від зими, коли я тряслася від холоду. Скільки разів я падала на землю, як мертва. Скільки разів у безмірному борінні перебувала з різними напастями, лихами та спокусами. Але відтоді й до нинішнього дня сила Божа невідомо й різноманітно утримувала мою грішну душу і смиренне тіло. Харчувалася і покривалася я словом Божим, яке все втримує (Втор. 8, 3), тому що чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих (Мт. 4, 4; Лк. 4, 4), і ті, що не мають сховку, туляться до скелі (Йов. 24, 8), якщо скинули стару людину з її ділами (Кол. 3, 9). Як згадувала, від якого зла і яких гріхів визволив мене Господь, у тому знаходила я їжу невичерпну».

 

Коли авва Зосима почув, що й зі Святого Письма слова говорить на пам'ять свята подвижниця — з книг Мойсея та Йова і з псалмів Давидових, — тоді запитав преподобну: «Де, мати моя, навчилася ти псалмів та інших Книг?»

 

Вона посміхнулася, вислухавши це питання, і відповідала так: «Повір мені, чоловік Божий, жодної не бачила я людини, крім тебе, відтоді, як перейшла Йордан. З книг і раніше ніколи не вчилася, ні співу церковного не чула, ні Божественного читання. Хіба що Саме Слово Боже, живе і яке все творить, навчає людину всякої мудрості (Кол. 3, 16; 2 Пет. 1, 21; 1 Кор. 2, 13). Втім, доволі, вже все життя моє я розповіла тобі, але з чого починала, тим і закінчую: благаю тебе воплоченням Бога Слова — молися, святий авва, за мене, велику грішницю.

 

І ще благаю тебе Спасителем, Господом нашим Ісусом Христом — все те, що чув ти від мене, не кажи нікому доти, поки Бог не візьме мене з землі. І зроби те, про що я зараз скажу тобі. Наступного року, у Великий піст, не ходи за Йордан, як велить ваш монаший звичай ».

 

Знову здивувався авва Зосима, що і чин їхній монастирський відомий святій подвижниці, хоча він перед нею не промовив про це жодного слова.

 

«Перебудь же, авва, — продовжувала преподобна, — у монастирі. Втім, якщо й захочеш вийти з монастиря, ти не зможеш... А коли наступить святий Великий четвер Таємної Вечері Господньої, вклади у святу Чашу Животворящого Тіла й Крові Христа, Бога нашого, і принеси мені. Чекай же мене на тій стороні Йордану, скраю пустелі, щоб я, прийшовши, причастилася Святих Таїн. А авві Йоанові, ігуменові вашої обителі, так скажи: Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе (1 Тим. 4, 16). Втім, не хочу, щоб ти тепер сказав йому це, але коли вкаже Господь».

 

Сказавши так і попросивши ще раз молитов, преподобна повернулася і пішла в глибину пустелі.

 

Цілий рік старець Зосима пробув у мовчанці, нікому не сміючи відкрити виявлене йому Господом, і належно молився, щоб Господь сподобив його ще раз побачити святу подвижницю.

 

Коли ж знову наступила перша седмиця святого Великого посту, преподобний Зосима через хворобу змушений був залишитися в монастирі. Тоді він згадав пророчі слова преподобної про те, що не зможе вийти з монастиря. Через декілька днів преподобний Зосима видужав, але все-таки залишився до Страсної седмиці в монастирі.

 

Наблизився день спомину Таємної вечері. Тоді авва Зосима виконав наказане йому — пізнього вечора вийшов з монастиря до Йордану і сів на березі в очікуванні. Свята зволікала, і авва Зосима благав Бога, щоб Він не позбавив його зустрічі з подвижницею.

 

Нарешті преподобна прийшла і стала по ту сторону ріки. Радіючи, преподобний Зосима підвівся і славив Бога. Йому прийшла думка: як вона зможе без човна перебратися через Йордан? Але преподобна, хре c ним знаменням перехрестивши Йордан, швидко пішла по воді. Коли ж старець хотів поклонитися їй, вона заборонила йому, крикнувши з середини ріки: «Що робиш, авва? Адже ти — єрей, носій великих Таїн Божих».

 

Перейшовши ріку, преподобна сказала авві Зосимі: «Благослови, отче». Він же відповідав їй із трепетом, жахнувшись від чудового видіння: «Воістину правдивий Бог, Що обіцяв уподібнити Собі всіх, які очищаються, наскільки це є можливо для смертних. Слава Тобі, Христе Боже наш, що показав мені через святу рабу Свою, як далеко відстаю від міри досконалості».

 

Після цього преподобна просила його прочитати «Вірую» та «Отче наш». По закінченні молитви вона, причастившись Святих Страшних Христових Таїн, простягла руки до неба і зі сльозами і трепетом промовила молитву святого Симеона: «Нині отпущаєши рабу Твою, Владико, по глаголу Твоєму с миром, яко видіста очі мої спасеніє Твоє».

 

Потім знову преподобна звернулася до старця і сказала: «Прости, авва, виконай ще одне моє бажання. Йди тепер у свій монастир, а наступного року приходь до того висохлого потоку, де ми перший раз розмовляли з тобою». «Якби міг я, — відповідав авва Зосима, — постійно за тобою ходив би, щоб бачити твою святість!» Преподобна знову просила старця: «Молися, заради Господа, молися за мене і згадуй моє окаянство». І, хресним знаменням осінивши Йордан, вона, як і перед тим, пройшла по водах і сховалася в темноті пустелі. А старець Зосима повернувся в монастир у духовній радості та трепеті, в одному картаючи себе, що не запитав імені преподобної. Але він сподівався наступного року довідатися нарешті її ім'я.

 

Минув рік, і авва Зосима знову відправився в пустелю. Молячись, він дійшов до висохлого потоку, на східній стороні якого побачив святу подвижницю. Вона лежала мертва, із складеними, як і належить, на грудях руками, обличчям звернена до Сходу. Авва Зосима омив сльозами її стопи, не відважуючись торкатися тіла, довго плакав над покійною подвижницею і почав співати псалми, що подобають при смерті праведних, і читати похоронні молитви. Але він сумнівався, чи угодно буде преподобній, щоб він поховав її. Тільки він це подумав, як побачив, що в голові в неї написано: «Поховай, авва Зосима, на цьому місці тіло смиренної Марії. Моли Господа за мене, що переставилася в перший день місяця квітня, в саму ніч спасительних страждань Христових, після причастя Божественної Тайної Вечері».

 

Прочитавши цей напис, авва Зосима здивувався спочатку, хто міг написати це, тому що сама подвижниця не знала грамоти. Але він був радий нарешті довідатися її ім'я. Зрозумів авва Зосима, що преподобна Марія, причастившись Святих Таїн на Йордані з його рук, в одну мить пройшла свій далекий пустельний шлях, яким він, Зосима, прямував двадцять днів, і відразу відійшла до Господа.

 

Прославивши Бога й омочивши сльозами землю й тіло преподобної Марії, авва Зосима сказав собі: «Пора вже тобі, старець Зосима, виконати звелене тобі. Але як зможеш ти, окаянний, викопати могилу, нічого не маючи в руках?» Сказавши це, він побачив неподалік в пустелі повалене дерево, що лежало, взяв його і почав копати. Але занадто суха була земля, скільки не копав він, обливаючись потом, нічого не міг зробити. Розпрямившись, авва Зосима побачив біля тіла преподобної Марії величезного лева, що лизав її стопи. Старця опанував страх, але він осінив себе хресним знаменням, віруючи, що залишиться непошкодженим молитвами святої подвижниці. Тоді лев почав пеститися до старця, і авва Зосима, запалюючись духом, наказав левові викопати могилу, щоб віддати землі тіло святої Марії. За його словом лев лапами викопав рів, у якому й було поховане тіло преподобної. Виконавши заповідане, кожен пішов своєю дорогою: лев — у пустелю, а авва Зосима — в монастир, благословляючи і хвалячи Христа, Бога нашого.

 

Прийшовши в обитель, авва Зосима оповів монахам та ігуменові, що бачив і чув від преподобної Марії. Усі дивувалися, слухаючи про велич Божу, і зі страхом, вірою та любов'ю постановили творити пам'ять преподобної Марії і почитати день її смерті. Авва Й оан, ігумен обителі, за словом преподобної, з Божою допомогою виправив в обителі те, що належало. Авва Зосима, проживши ще Богоугодно в тому ж монастирі і майже доживши до ста років, закінчив тут своє тимчасове життя, перейшовши в життя вічне.

 

Так передали нам чудову повість про життя преподобної Марії Єгипетської древні подвижники славної обителі святого всехвального Предтечі Господнього Йоана, розташованої на Йордані. Повість ця спочатку не була ними записана, але передавалася благоговійно святими старцями від наставників до учнів.

 

Я ж, — каже святитель Софроній, архиєпископ Єрусалимський, перший, хто описав Її життя, — що прийняв в свою чергу від святих отців, все записав.

 

Бог, що творить великі чудеса і великими дарами воздає усім, хто з вірою до Нього звертається, так винагородить і тих, хто читає, слухає, хто передав нам цю повість, і сподобить нас благої части з блаженною Марією Єгипетською і з усіма святими, які Богомислієм та трудами своїми вгодили Богові протягом століть. Віддамо ж і ми славу Богові Цареві вічному, щоб і нас сподобив в День Судний милості Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж належить всяка слава, честь, і держава, і поклін з Отцем, і з Пресвятим і Животворящим Духом, нині і присно і навіки, амінь.

 

 

Категорія: Моя мандрівка великим постом | Додав: Georgij
Переглядів: 1016 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017