Теофан Затворник. Третя проповідь на Хрестопоклонну неділю
18.03.2012, 19:48
Я дещо розповів вам про один із трьох видів хрестів, а саме про зовнішні хрести, якими є скорботи, біди, прикрощі. А зараз розкажу дещо про другий вид хрестів — про внутрішні.
Внутрішні хрести даються нам, коли боремося з пристрастями та пожаданнями. Святий апостол каже: Ті ж, що є Ісус-Христові, розп 'яли тіло з його пристрастями та пожадливостями (Гал. 5, 24). Розп'яли? Отже був хрест, на якому розіп'ято ці пристрасті та пожадання. Що ж це за хрест? Боротьба з ними. Розіп'ята пристрасті, означає, знесилити їх, пригнітити, викоренити. Якщо людина подужає якусь пристрасть декілька разів — ослабить її, подужає ще декілька разів — пригнітить, коли ще подужає, то й зовсім, з Божою поміччю, викоренить. Оскільки ця боротьба тяжка, повна скорбот і болісна, то вона — справжній хрест, установлений усередині нас. Той, хто бореться з пристрастями, деколи має таке відчуття, ніби його руки прибивають цвяхами, на голову йому одягають терновий вінець, проколюють живе серце. Так важко й боляче йому буває!
Без зусиль і болю не обійтися: бо пристрасті, хоч і чужі нам, однак прийшли зовні й так приросли до душі та тіла, що своїми коренями проникли в усі суглоби й сили. Берешся виривати — боляче. Болить, зате на спасения, і це спасения здобувається не инакше, як через біль. Є така болячка — поліп: якесь чуже для нас тіло зароджується в нашому тілі, росте й вкорінюється. Не виріжеш — не вилікуєшся, а візьмешся вирізувати — боляче. Хай болить, цей біль повертає здоров'я. А якщо залишити, не вирізати, теж болітиме, тільки цей біль буде не на здоров'я, а на хворобу, може, навіть і на смерть. Сибірку як лікують? Виріжуть чиряк, а місце, де він був, припечуть та ще й помастять чимось отруйним. Боляче, але лікує. А залишити так, болітиме та ще й смерти не минути. Так і боротьба з пристрастями або викорінення їх приносить біль — зате служить спасению. Коли ж не викорінюватимеш пристрасті, то буде від них тяжко, вони завдаватимуть болю, страждання, та не на спасения, а на згубу та духовну смерть, бо заплата за гріх — смерть (Рим. 6, 23).
Яка пристрасть не болюча? Гнів пече, заздрість сушить, жадібність не дає ні їсти, ні спати, вражена гордість з'їдає серце, та й будь-яка инша пристрасть - ненависть, підозри, сварки, чоловіковгодництво, пристрасть до речей та осіб теж розшарпує нас, отже жити в пристрастях - це те саме, що ходити .босоніж по ножах або по розпеченому вугіллі, чи почуватися як людина, котрій змії присмокталися до серця. І знову ж таки, в кого нема пристрастей? У кожного є. Якщо вже є самолюбство, то є всі пристрасті: бо воно - матір пристрастей і не буває без своїх дітей. Тільки от не в кожного вони однакові: в когось - одна, ще у когось - инша переважає над усіма та керує ними. А якщо в кожного є пристрасті, то є й мука через них. Кожного пристрасті мучать і розпинають — та не на спасения, а на згубу.
Отак носячи пристрасті, мучишся через них та й гинеш. Чи не краще тобі взяти себе в руки і самому собі завдати страждань, теж через пристрасті, але на спасения. Варто тільки обернути ніж вістрям до себе і замість того, щоб задовільняти пристрасті, побивати їх і в усьому їм перечити. Тут теж буде біль і страждання серця, але біль цілющий, за котрим одразу йде відрада та заспокоєння, ніби до рани приклали цілющий пластир. Розгнівається, наприклад, хтось - тяжко перемогти гнів і неприємно, та якщо переможеш - заспокоїшся, а коли задовільниш його - довго не заспокоїшся. Коли хтось образиться - тяжко себе перемогти та вибачити, та коли вибачиш - здобудеш мир, а коли помстишся не матимеш спокою. Розпалилася пристрасть - тяжко погасити, та коли погасиш - побачиш Боже світло, а не погасиш - ходитимеш як неживий. Так воно з кожною пристрастю: і пристрасть мучить, і боротьба з нею завдає скорботи. Проте перше губить, а друге зцілює і спасає. Кожному пристрасному треба сказати: ти гинеш на хресті пристрастей. Зруйнуй цей хрест і постав собі инший - хрест боротьби з ними, й розпинатимешся на ньому на спасения. Це все зрозуміло як білий день: здається й вибрати не тяжко, й усе-таки вибір не завжди реалізується.
Тільки й подивуватися, які ми засліплені: страждає хтось від пристрасті - та все-таки задовільняє її, бачить, що, задовільняючи, ще більше шкодить собі, й знову задовільняє. Незбагненна ворожість проти себе! Ще хтось хоче повстати проти пристрасті, та тільки-но вона прокинеться зі своїми вимогами, одразу їх виконує. Знову наміряється й знову поступається. Так робить по декілька разів, а наслідок той самий. Незрозумілий занепад моральних сил. У чому ж полягає облуда та обман? У тому, що пристрасть обіцяє море задоволення, коли задовільниш її, а боротьба з нею, не обіцяє нічого. Але скільки разів уже було випробувано, що задоволення пристрасті приносить не щастя та спокій, а муку й страждання. Вона багато обіцяє, та нічого не дає, а боротьба ж не обіцяє нічого, але дає все. Якщо ти цього ще не випробував, то спробуй і побачиш. Та біда наша в тому, що ми не зберемося із силами, щоб випробувати. Причина цього — жаль до себе. Жаль до себе — це найоблудніший зрадник і наш ворог, перша дитина самолюбства. Жаліємо та губимо самі себе. Думаємо, що робимо собі добро, а це насправді — зло; і чим більше робимо зло, тим більше хочемо його робити. Тому-то зло росте й наближає нашу загибель.
Запалімося ж натхненням, браття, і мужньо вийдімо на хрест саморозп'яття, розпинаючи та викорінюючи пристрасті й пожадання; відкиньмо жаль до себе та розігріймо ревність, щоб мучити себе; хай наше серце буде як серце лікаря, котрий, при потребі, жорстоко розрізає та припікає тіло навіть тих, кого любить і шанує. Способу боротьби не пояснюватиму. Візьміться до діла, і воно саме все пояснить та всього навчить. Згадайте той спокій, ту радість і те світло, котрі запанують у серці, коли пристрасті буде подолано, й розігрійте там свою ревність, щоб повстати проти них. Світло, спокій і радість зароджуються тільки-но розпочнеш цю боротьбу, й зростають і вивищуються, поки врешті не встановлять мир у серці, в котрому спочиває Бог. І Бог миру справді завжди перебуває з тим, хто досягає такого ступеня. Тоді вповні виявляється, що хрест — це дерево життя. Райське дерево життя залишилося в раю, на землі замість нього височіє дерево хреста. Наслідок такий самий: з'їсть із нього людина — і житиме. Прийди, припади до нього вустами й пий із нього життя. Припадеш до хреста тоді, коли, відкинувши жаль до себе, забажаєш саморозп'яття; а життя питимеш тоді, коли почнеш боротьбу з пристрастями. Щоразу, коли здолаєш пристрасть, це буде те саме, що напитися живлющого соку із живоносного хреста. Приходь частіше, швидше нап'єшся та наповнишся життям. Дивовижні властивості саморозп'яття. Воно ніби забирає, але, забираючи, дає; воно ніби відтинає, але, відтинаючи, прищеплює; воно ніби вбиває, але, вбиваючи, оживляє. Як справжній Христовий хрест, котрим подолано смерть і даровано життя. Яке ж велике благо, а праця чи ж велика? Перший крок тяжкенький — уперше перемогти себе, вперше зважитися на боротьбу, а потім за кожною сутичкою щораз то легше. І ревність сильніше розгорятиметься, і вміння перемагати поліпшиться, і ворог ослабне. Як і в звичайній битві воякам буває страшно почати, а потім вони вже ні на що не зважають, все їм легке та зручне, так і в духовній борні: почни лишень, а потім битва сама себе розпалюватиме та полегшуватиме. А тоді, чим гарячіші та жвавіші сутички, тим швидше закінчиться битва й настане спокій. Бракує сили, щоб почати? Молися, і Господь пошле. Розмірковуй про те, як небезпечно перебувати в пристрастях, і цим поженеш себе із їхньої пітьми до свободи світла. Згадай, як мучать пристрасті, і запалаєш досадою на них та бажанням позбутися їх, але передусім, визнавши свою неміч перед Господом, стій і стукай у двері Його милосердя, благаючи допомоги. Допомога прийде! Господь спогляне на тебе, а світло Його очей спалить у тобі жаль до себе та розпалить ревність озброїтися проти пристрастей. А там, коли Господь з нами, хто проти нас?
Подвигоположнику, Господи! Ти, що надихнув нас ревністю розпочати подвиг боротьби із пристрастями, сам подай сили витримати в ній, щоб під знаменням Твого хреста ми добре воювали, споглядаючи на тебе, Начальника і Звершителя нашої віри, що хрестом улаштував нам спасения і в ньому дарував нам життя. Амінь.
