Теофан Затворник. Проповідь на м'ясопусну неділю (Мт. 25, 31-46)
19.02.2012, 12:09
Нині свята Церква нагадує нам про Страшний суд. Вона вже посилала нас до митаря вчитися смиренно благати: «Боже, милостивий будь мені грішному!» Вона вже навчала нас не нидіти, коли впадемо, а слідом за блудним сином, уставши, йти до милосердного Отця і благати Його, щоб нас — недостойних називатися Його синами — прийняв хоча б як наймитів. Але ще Церква боїться, щоб часом хтось через неуважність не пропустив цієї науки і через жорстокість серця не скнів у гріхах. Тому нині, змальовуючи картину Страшного суду, вона ще голосніше каже: «Покайтеся». Коли не покаєтеся, то всі загинете. Ось Бог призначив день, що прийде, мов злодій уночі, коли Господь виведе на світло всі діла темряви, виявить задуми сердець і воздасть кожному за його ділами. Тоді грішникам не буде жодної пощади. Ввійдуть у радість Господа лише праведні та ті, які, зазнавши нещастя впасти в гріхи, потім принесли щире покаяння і перемінили своє життя. Отже, роздумуючи про той страшний день, перестаньте грішити, покайтеся і твердо постановіть неухильно дотримуватися Божих заповідей.
Справді, жодна істина не спроможна так розчулити нерозкаяне серце, як істина про Страшний Божий суд. Ворогові це відомо, тому він усіляко примудряється доводити нас до того, що ми або зовсім не згадуємо про Суд, або, якщо колись згадуємо, то робимо це поверхнево, не заторкуючи цим помислом серця і не дозволяючи помислові належно діяти. Якщо б і пам'ять про Суд нас не полишала і його силу приймало б ціле наше серце, — не було б грішників, або були б грішники лише випадкові, що впали через необачність і які б негайно підводилися після випадкового падіння. Але ми не заглиблюємося в Божі наміри, тому й грішимо й нидіємо в гріхах і нерозкаяності.
Отож, прийдіть, браття, перехитруємо ворога, який нас потьмарює, і віднині постановімо безперестанно пам'ятати про Суд і серцем розуміти всю силу його й увесь його жах.
Намалюймо в своєму умі картину Страшного суду й не відступаймо від неї. Як у нашому щоденному житті ми бачимо над собою небо, сонце та инші світила й різні створіння навколо себе, так, подібно до цього, влаштуймо і в духовному житті. На небі споглядаймо Господа-Суддю із незліченними ангелами, а довкола себе всіх синів людських від початку світу до кінця, що стоять перед Ним зі страхом і трепетом. Тут таки вогненна ріка й розгорнуті книги. Суд приготовано! Такою думкою сповнімо свій ум і не відвертаймо своєї уваги від неї. Вставши зі сну, повчаймо свою душу: чувай, душе, помишляючи, про той страшний день — і лягаючи спати, кажімо до себе: оце гріб переді мною, оце смерть стоїть переді мною! Суду Твого, Господи, боюся й муки безконечної! Упродовж дня часто повторюймо: Господи, вибави мене від вічних мук, лютої черви й пекельної безодні! Бо, чи пам'ятаємо ми про Суд, чи ні, все ж він неминучий. Проте якщо пам'ятатимемо, то зможемо уникнути його грізних присудів. Ця думка навчить нас віддалятися від того, що робить Суд лячним, а страх перед Судом визволить нас від жахливого вироку.
Тільки нехай ця думка не буде в нас марною, поглибмо її і сприймімо серцем і Суд, і осудження, і присуд.
Чи є нині хтось такий, що правильно оцінював би себе, і його правильно оцінювали б инші. Самолюбство захищає нас від себе та від суду совісти; тіло та пристойна зовнішність захищають нас від проникливости осіб, що нас оточують. Через богозабуття, ми, ніби нічого не кажучи, говоримо в собі: Бог не бачить! Там буде не так: і для себе будемо цілковито відкриті, й инші побачать наші слова, діла та помисли. Кожен, бачачи себе, усвідомлюватиме, що його бачать усі й що Божі очі, світліші від сонця, бачать його наскрізь. Усвідомлення того, що всі бачать гріхи один одного, так пригнітить грішника своїм тягарем, що йому легше було б, якби гори осунулися на нього, ніж отак стояти на очах усіх небесних та земних творінь.
Нині ми вигадуємо поблажки й усяко вибачаємо собі й перед иншими, і перед Богом. Тоді ж будь-які виправдання будуть недоречними, й наша совість говоритиме нам: «Навіщо ти так чинив?» І в очах инших читатимемо: «Що ж ти оце накоїв»? І докір від Господа закарбується в нашому серці: «Чи так тобі треба було чинити?» Ці осудження та докори зусібіч напастуватимуть душу, пронизуватимуть і вражатимуть її, а виправдатися нічим і сховатися нікуди. Цей новий тягар — тягар усезагального осуду, коли нічим виправдатися, — ще нестерпніше обтяжуватиме невтішного грішника.
Нині зволікання в судових справах часто полегшує долю злочинця і дає надію, що його виправдають. Там цього не буде. Все здійсниться, навіть оком не змигнеш: суд без слідства, й вирок, без покликання на закони, і заперечень не буде. За помахом Божої руки будуть відокремлені праведники від грішників, як вівці від козлів, і всі вмовкнуть, нічого не змігши сказати проти цього суду та вироку. Грішник очікуватиме свого останнього призначення, і ось чути: Прийдіть, благословенні!.. Йдіть від Мене геть, прокляті у вогонь! Незмінний вирок, що закарбовує назавжди долю кожного. Довіку лунатиме у вухах засудженого грішника: «Йди геть, проклятий!» І довіку потішатиме праведника солодке слово: «Прийди, благословенний!» Цей тягар — бути відкиненим — це найнестерпніший тягар, що нависатиме над нерозкаяним грішником.
Ось, що буде! І ось що свята Церква хоче нині закарбувати в нашому серці! Відчуймо ж невтішний стан грішника останнього дня — невтішність, яку спричинить тодішній суд, осудження та вирок; відчуймо та потрудімося, щоб її уникнути. Ніхто не втече від суду. Все буде так, як написано. Небо і земля минуться, а Боже слово про те, що минеться усе сотворене, а потім буде суд, не мине. Хіба ж ми вороги самим собі? Тож поспішаймо уникнути біди, журби та відчаю, що ними загрожує нам останній день. Як уникнути? Або праведністю, або завдяки милостивому виправданню. Якщо нема в тебе праведности, за яку ти міг би стати поруч із тими, що стоять праворуч Судді, то постарайся заранні виправдати себе перед Богом, обмившись у сльозах покаяння й очистившись подвигом самозречення, — і будеш прийнятий до них за милістю, що виправдовує, якщо не за правдою. Вже наблизився переддень посту! Менше задовільняймо потреби тіла, щоб більше було простору діям духа. Готуйтеся ж! А того, чим було зіпсовано попередній тиждень, — злих світських звичаїв — уникайте, наскільки дозволяють обставини та немочі вашої вдачі, щоб достатньо підготованими розпочати нам піст та говіння, очиститися, укріпитися в чистоті, щоб могти очищеними стати перед страшним престолом Судді всіх — Бога. Амінь. 26 лютого 1861 р.
