Українська
Греко-Католицька Церква

Понеділок, 24.07.2017, 15:49

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Духовна пожива | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 189

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » Файли » Моя мандрівка великим постом

Теофан Затворник. Перша проповідь на неділю митаря і фарисея
05.02.2012, 14:21
Перша проповідь на неділю митаря і фарисея (Лк. 18, 10-14) 

Ось знову настали тижні, які готують нас до Великого посту! Дякуймо Господеві, що сподобив нас дожити до цього спасенного для душі часу! Помолімося, щоб допоміг нам Бог використати цей час за Його благими щодо нас намірами. Зрештою, говорити про це багато вважаю за недоречне: не вперше ви входите у цей час, не раз чули пояснення, що означають ці дні, та чого треба у них повчитися. Не раз, мабуть, на ділі випробували, як провести їх, щоб скріпити себе, і як, щоб себе спустошити. Чи ж треба тут багато повчати? Досить сказати: браття й отці, чиніть так, як уже знаєте, як підказує вам ваша совість і вчить ваш досвід, тільки, щоб усе оберталося на зміцнення вас і спасения ваших душ. При всьому цьому хочу, однак, хоча б у загальному нагадати, як із користю для спасения провести час, що настав. Є недужі, що їздять лікуватися на води. Ці люди заздалегідь обдумують майбутню подорож і як дбайливо готують все, щоб швидко й зручно доїхати до цілющих вод та якнайхосенніше використати призначений для лікування час! Ось і в нас наближається свій курс спасенного лікування — святий піст. Тут ми й омиватимемося сльозами покаяння, і прийматимемо цілющі ліки — Тіло й Кров нашого Господа. До цього треба готуватися й нам, при чому наскільки душа вища від тіла, настільки й наша турбота про це має бути сильніша та дієвіша, ніж у недужих тілом.

Для початку не варто обтяжувати себе багатьма речами. Спробуймо лишень зрозуміти наміри нашої матері Церкви й підготуватися так, як вона вчить. У піст потрудимося, щоб очистити свою совість і виправити своє життя. Та здобуток залежить від того, чи зм'якшимо серце сокрушениям, тому свята Церква завчасу схиляє нас до цього почуття та різними способами хоче збудити й укріпити його в нас. Нині притчею про митаря і фарисея вона повчає нас, що найкраще сокрушимося, коли знищимо в собі фарисейську зарозумілість і вкорінимо в серці митаревий покаянний зойк: «Боже, милостивий будь мені грішному!» Наступної неділі притчею про блудного сина Церква повчатиме нас, що яким би глибоким не було чиєсь падіння, але якщо він із серцем сокрушеним і смиренним звернеться до Господа, волаючи: «Я не гідний зватися Твоїм сином, прийми мене як одного з Твоїх наймитів», — то такого буде прийнято в обійми Многомилости­вого Небесного Отця. Якщо чиясь душа виявиться надто закам'янілою та нечутливою, то свята Церква все-таки захоче ЇЇ зворушити, змальовуючи Страшний суд. Коли ж хтось так звик до свого гріховного стану, що вважає його за природній і не уявляє для себе кращого, — свята Церква нагадає такому падіння прародичів, щоб розворушити в його серці тугу за втраченим і збудити ревність, аби повернути втрачене, нагадуючи, яким великим воно було і як треба за ним жалкувати та докладати трудів, аби знову ним заволодіти. Оце наміри святої Божої Церкви! Зрозумійте їх і ходіть за вказівкою своєї дбайливої матері.

Сьогодні й упродовж усього наступного тижня ходімо в науку до митаря і фарисея. Вона коротка: не сподіваймося на свою праведність, а при всьому багатстві добрих діл, надію на спасения покладаймо на Божу милість, волаючи з глибини душі: «Боже, милостивий будь мені грішному!» Дивлячись на фарисея, якому Господь докоряє, не думайте, що діла правди, благочестя, доброчинність та крайня стриманість нічого не варті в Божих очах. Ні! Господь докоряв фарисеєві не за діла, а за те, що він вихвалявся ними, за те, що лише на них покладав усю свою надію, забувши про гріхи, від яких, певна річ, не був вільний. Також, дивлячись на митаря, не подумайте, що гріхи не суттєві для Бога. Ні! Господь хвалить митаря не за те, що він гріхами довів себе до того, що став негідний глянути на небо, а за те, що довівши себе до цього власним свавіллям, жалкував про це і через це журився, сподіваючись знайти визволення лише в Божій милості, — хвалить, що повернувся від гріха до Господа, за дух смирення та біль серця, що в ньому візвав: «Боже, милостивий будь мені грішному!».

Якщо тепер взяти істинне від однієї та від другої особи, матимемо таку науку: трудись і служи Господеві старанно в усій широті Його заповідей, але всю надію на спасення покладай тільки на Божу милість. Ти ніколи не дійдеш до того, щоб завжди й у всьому бути праведним перед Божими очима, тому, якою б не видавалася твоя праведність, не переставай із серця взивати: «Боже, милостивий будь мені грішному!»

Оце вам наука, закарбуйте її у ваших серцях! Допоможіть собі ось чим: коротко подумки перегляньте ваше життя і подивіться, чи є в ньому гріхи: гріхи — словом, ділом і помислом? О! Звичайно, знайдемо їх безліч. Коли так, то як не візвати кожному: «Боже, милостивий будь мені грішному!»

Потім зберіть усі свої добрі діла або ті, що їх ваша чванливість вважає за добрі, й подивіться, чи багато їх виявиться? Скільки ми могли й скільки мали б зробити за 365 днів року, а що зробили?! Чи ж варто виставляти напоказ цей дріб'язок, роздзвонюючи: «Я не такий, як инші», — тим більше, якщо супроти нього стоять беззаконня, «ім же ність числа», бо ж із 24-х годин кожного із 365-ти днів скільки знайдеться таких, що не були б позначені чимось гріховним?! А усвідомивши це, як не візвати: «Боже, милостивий будь мені грішному!»

До речі, чи весь цей дріб'язок чистий? Чи на кожному з цих небагатьох діл видніє відблиск Божої слави? Чи не собі й людям догоджали ми більше, ніж Богові, чинячи добро? А коли так, то як надавати своїм добрим учинкам якоїсь ваги й, дивлячись на них, лестити собі, кажучи: «Я не такий, як инші»? Ні! Спрямуйте лишень на свої діла неоманливе дзеркало правосуддя, написане в Божому Слові, — важко повірити, щоб совість не змусила кожного з нас візвати: «Боже, милостивий будь мені грішному!»

Можливо, що між вами нема таких, що, чванячись, нахабно вголос говорили б: «Я не такий, як инші», — але, думаю, мало знайдеться таких, що не впадали б у зарозумілість, не грішили супроти своєї чуттєвості, коли без слів по серці проходять помисли, що надають неабиякого значення нашій праці та нашій діяльності поміж инших. Не добре й це почуття самовдоволення! Треба відчувати й відчувати глибоко, що ми зовсім нічого не варті та ні на що своє не можемо опертися. Опора у нас одна — Божа милість, а внутрішнє самовихваляння необхідно проганяти. Один святий подвижник, щоразу чуючи голос помислу, що нашіптував: «те й те у тебе добре», — підозрював у цьому лестощі ворогами відповідав: «Пропади ти пропадом із цим твоїм "добре"». Так робив святий отець; а нам, грішним, і поготів годиться так робити.

У духовному ділі нема гіршого помислу, ніж помисел зарозумілости. Він нападає на почуття сокрушения й охолоджує його. Як вогонь не можна поєднати з водою, так із почуттям праведности не може співіснувати сокрушення. Як параліч уражує органи руху, так чуттєвість зводить нанівець будь-які зусилля робити добро. Як отруйна роса нищить прегарні квіти, так оманливе самовдоволення нищить усе, що є у нас доброго. Тож оберіть, браття, добро й відкиньте зло.

Церковні пісні порівнюють фарисея з тим, хто пливе по морю на кораблі, а митаря, що принизив сам себе, — з тим, хто пливе на вутлому човні. Але першого потопила буря зарозумілости, розбивши об камінь гордости, а другого — глибока тиша самопокори й тихий подих покаянних зітхань безпечно привели до пристані Божого виправдання. Ще пісні порівнюють фарисея з тим, хто ще на колісниці, а митаря — з тим, хто йде пішки. Але останній, сказано, додавши до сокрушення смирення, випередив першого, що загородив собі шлях каменем чванливости.

Слухаючи такі повчання, браття, примудряйтесь так чинити. Нехай морем у вас будуть сльози, човном — докори собі, вітрами — зітхання, а голосом митаря — всі розпорядження щодо плавання. І ви, без сумніву, досягнете пристані Божого милосердя і швидко станете на берег виправдання, де насолодитеся спокійною совістю в Божому всепрощенні.

Нехай дарує це велике благо всім нам щедродайна Божа благодать! Амінь.

12 лютого 1861 року.

Категорія: Моя мандрівка великим постом | Додав: Georgij
Переглядів: 351 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017