Неділя  М`ясопусна (Мт.25,31-46)

Ця неділя називається м`ясопусною, бо протягом наступного тижня Церква приписує частковий піст- утримання від м`яса. Тепер Церква починає звершувати приготування  до того подвигу, який вона очікуватиме від нас сім днів. Вона поступово вводить нас у початок цього подвигу, знаючи людську нестійкість, передбачаючи духовну слабкість.

 Напередодні цього дня,  у Суботу м`ясопусну,  Церква творить загальне поминання «померлих у надії воскресіння і життя вічного».

           У молитві за померлих Церква основним чином  висловлює свою любов. Ми просимо Бога пам`ятати тих, кого поминаємо, а ми їх пам`ятаємо, бо любимо їх. Молячись  за них, ми зустрічаємося з ними у Христі, що є Любов і що переміг смерть ,- цю найвищу ступінь роз`єднання, розлуки. У Христі немає різниці між живими і померлими , бо у  Ньому всі живі. Він сам є  Життя, і це «Життя є світло людей»(Ів.1;4). Люблячи Христа , любимо всіх, хто в Ньому; люблячи тих, хто в Ньому,ми любимо Христа;  це- закон Церкви і зрозуміле пояснення її молитов за померлих. Завдяки нашій любові до Христа і вони живі «у  Христі».Заупокійна служба у м`сопусну суботу слугує за взірець для всіх інших служб поминань померлих і її моляться також у другу, третю і четверту суботи Великого посту.

 Тема  М`ясопусної неділі- знову ж таки любов. Євангельське читання цього дня присвячене притчі Спасителя про страшний суд(Мт.23,31-46). За яким законом Христос судитиме нас, коли настане цей день? Притча відповідає: за законом Любові, не лише з гуманітарної турботи про абстрактну справедливість до анонімних  «бідних», а з конкретної, особистої любові до людини, яка з Божої волі зустрічається на нашому життєвому шляху.

Християнська любов – це «неможлива можливість»  побачити Христа в іншій людині, ким би вона не була; в людині, котру Бог за своїм вічним і незбагненним промислом вирішив увести в моє життя, бодай на кілька миттєвостей, не лише як привід  для «доброго вчинку» або філантропічної вправи, а як початок вічного спілкуванням з самим Богом.

Насправді  любов якраз і є тією таємничою силою, яка крізь все зовнішнє, випадкове в іншій людині- її вигляд, соціальний статус,етнічне походження,інтелектуальні здібності-  досягає душі, єдиного особистого «кореня» людської істоти, частини Бога у ній. Бог любить кожну людину, оскільки Він один знає неоціненний і абсолютний скарб, душу, людську особистість, яку Він дарував кожній людині. Таким чином, християнська любов  стає участю у цьому божественному знанні і даром божественної дюбові. Любов не  може бути «безособовою», вона є якраз чудесним одкровенням «особистості» в окремій людині, особистого і єдиного посеред спільного, звичайного. Це одкровення того, що в людині гідне «любові» , що дав їй Бог.

Християнська любов- це промінь, що виходить з Божого Царства  ; вона проникає і сягає крізь усі обмеження й умовності земного світу, бо її рушійна сила, як і мета , і завершення-  у  Бозі.І ми знаємо, що єдина справжня і  преобразуюча перемога у цьому світі, який «лежить у злі», це- перемога любові. Справжня місія Церкви-  нагадувати людині про цю особисту любов і про покликання сповнювати нею грішний світ.

Притча про страшний суд оповідає про християнську любов. Не кожен  із нас покликаний працювати для «людства», але кожен отримав дар і благодать Христової  любові. Ми знаємо, що всі люди потребують цієї особистої любові, визнання їхньої єдиної неповторної душі, в якій усе Боже творіння відображається по-особливому. Нам також відомо, що у світі є хворі, голодні, бо їм відмовили в такій особистій любові. І врешті-решт ми знаємо, що яким би вузьким та обмеженим у можливостях не було наше власне існування, кожен є відповідальний за якусь крихітну часточку Небесного Царства, саме завдяки тому, що ми маємо цей  дар Христової любові. Таким чином, нас судитимуть за те, чи взяли ми на себе цю відповідальність, чи  виявили цю любов, а чи відмовили в ній. Бо «усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших- ви мені зробили ».(Мт.25,31-46)

                                                   за матеріалами:   Прот. О.Шмеман (Великий  Піст ).

 « Горе мені, темна душе!  Коли ж ти нарешті із злом зірвеш? Доки лежатимеш у лінощах? Чому не думаєш про страшну годину смерти? Чому ж уся ти не тремтиш перед страшним судом Спасовим? Чим  зможеш виправдатися або що зможеш відповісти? Твої вчинки стануть тобі на оскарження, діла ж виявлять неправду. Ото настав час , душе! Біжи наперед і клич з вірою: Згрішила я , Господи, згрішила перед тобою! Але знаю Чоловіколюбче, твоє милосердя. Тому, заради милости , не відкинь мене, Пастирю добрий, щоб стати мені по твоїй правиці»        

                           (Стихира  на  стиховні на вечірні суботи М`ясопусної неділі).  

«Даниїл- пророк, муж улюблений, убачивши Божу величність,ось як закликав: Суддя засів і книги відкрилися. Гляди душе моя як постиш ти, то не погордуй своїм ближнім; то не осуджуй брата твого, щоб не вкинено тебе у вогонь, в якому горітимеш як віск, але , щоб Христос без перешкоди ввів тебе у своє Царство."

                                                                                            (Стихира неділі)