31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”
Суд Божий, на якому будуть оцінюватись якості нашого серця, торкнеться кожного з нас. В цьому пророцтві Господь нам дуже чітко і зрозуміло показує, що ми один одному в спасіння або погибель. В ці хвилини наша совість буде звинувачувати нас і кожен зрозуміє скільки неправди він вчинив. Скільки доброго міг зробити, але пройшов поруч, закриваючись від ближнього байдужістю через страх, що треба буде віддати частинку себе, свого часу, своїх грошенят. А зараз хіба наша совість мовчить? Проте ми добре вміємо знаходити контраргументи : «Рідних не ображаєм, кому змогли помогли, всіх же не нагодуєш, треба й для себе трохи задоволення отримувати бо життя ж то іде», і думаю що саме в цей момент ми стаємо глухі і сліпі до тих кому в цю хвилину потрібна наша допомога, мимо яких пройшли бо не змогли подолати своє самолюбство. В цьому заключається гріховність людська , коли нам хочеться чогось, що йде наперекір волі Божій і тій любові яку ми відсторонюєм на цей час, в цей час ми хочемо залишитись самі, без Бога. Де вона ця межа за якою ми можемо сказати: «все Господи, зробив достатньо добра в своєму житті, можна і відпочити». Цієї межі немає, Божа любов розтоплює наше серце, чим більше ми віддаєм тим більше бачимо і чуємо. Пророк Ісая проголошував так (58, 7-8): "Чи ж не це – щоб вламати голодному хліба, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, - щоб вкрити його і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!" Наша допомога ближньому потрібна в більшій мірі для нас, вона пробуджує нашу любов і наше світло. Звичайно, таке життя вимогливе і може довести нас до межі! Але Господь знає, що це того варто. Ісус дійсно тут, прихований у бідних, вразливих і слабких (Мт. 25), присутній навіть тоді, коли Його не впізнають Той хто йде дорогою любові, служіння ближньому відкриває блаженство в омиванні ніг людям. Бог близький до засмучених і ми знайдемо справжню внутрішню радість якщо затримаємось поруч з ними, якщо їхній біль стане нашим. За чужий біль Господь обдарує нас своїм благословенням. Це доступно кожному з нас, і нагороду ми отримаємо вже тут, в земному житті, воно наповниться радістю і миром, і дасть нам надію бути по правиці Господній. Хіба не цього ми прагнем?
Згоряла свічка, як життя, так просто, віддано, без звуку. Спасибі їй. Якби то я Узяв до серця ту науку.
