Українська
Греко-Католицька Церква

Середа, 26.07.2017, 23:49

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Духовна пожива | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 189

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » Файли » Духовна пожива

Духовна війна
16.04.2012, 16:01
Напевно, немає на світі людини, яка б хоч раз у житті не відчувала себе вболівальником. Ми інстинктивно стаємо на чийсь бік переглядаючи добрий фільм чи спортивне змагання. У нас це виходить якось само від себе. Відчуття того, що довкола нас триває постійна боротьба, не полишає нас, хоча над цим мало хто задумується. Ми без пояснень розуміємо мову про боротьбу світла і темряви, добра і зла, життя і смерті.. Прагнення боротьби сховане в кожному з нас. І в цьому немає нічого дивного, адже після драми первородного гріха сам Бог проголосив ворожнечу між змієм і родом жінчиним (див. Бут. 3,15). Кожен з нас своїм приходом на світ самим своїм існуванням згідно цього має причетність до боротьби проти змія. 
Християнське життя - це постійна духовна війна, яка триває від створення світу та охоплює увесь Всесвіт: видимий і невидимий світи. Це боротьба «не проти тіла й крови, а проти Начал, проти Властей, проти Правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6,12), проти найзапеклішого ворога кожної людини - диявола.
У цій боротьбі людство приречене на повну поразку. Адже наш ворог відрізняється від нас набагато більше ніж ми, наприклад, відрізняємось від мурах. Але в усьому цьому, на перший погляд, безнадійному положені, в якому людство опинилося після перевородного гріха, є одне велике «але»... Це життя, мука, смерть та Воскресіння Ісуса Христа. Він уже виборов на Хресті перемогу над усім злом, Він переміг диявола і смерть.
Чому ж боротьба триває і досі?
Справа у тому, що Ісус не бажає залишитися сам в своїй Славі, Він хоче радість перемоги розділити разом з нами. Він, шануючи нашу свобідну волю, пропонує нам Спасіння і Перемогу. Але щоб це осягнути ми мусимо також докласти зусиль, щоб Йому уподібнитись, щоб Його Перемога, стала нашою Перемогою.

Але для ефективної боротьби з ворогом, потрібно його вивчити. Як рівно ж знати і тих, хто на нашому боці.


Перемога над сатаною (о.Раньєро Канталамесса)
Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: "Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом. " , А той. відповів: "Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих. "
[...]Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати.
Від Матея (4,1-11)
Сьогодні демон, сатанізм, і інші, пов'язані з усім цим, явища вийшли на перший план, і викликають чималу тривогу. Наш технологічний і індустріалізований світ буквально кишить магами, чаклунами, окультизмом, спіритизмом, складачами гороскопів, торговцями амулетів і привороту, а також справжнісінькими сатанинськими сектами. Виставлений за двері, диявол лізе у вікно. Тобто, вигнаний з віри, він повертається до людей через забобони. Епізод спокушування Ісуса в пустелі допомагає нам це зрозуміти. І перш за все відповісти на питання: а чи існує взагалі демон? Багато хто серед інтелектуалів не вірить в демона як в конкретну особу. Проте слід зазначити, що великі письменники і мислителі, такі як Гете і Достоєвський, надзвичайно серйозно відносилися до існування Сатани. Шарль Бодлер, який вже точно не був взірцем моральності і честі, сказав, що «найбільша підступність демона полягає в тому, що він заставляє повірити, що його не існує». Головний доказ існування демона в Євангелії знаходиться не в багаточисельних епізодах визволення одержимих, оскільки на тлумачення цих фактів могли вплинути вірування про джерело хвороб. Справжній доказ - в житті святих! І Ісус, якого диявол спокушав в пустелі, є красномовним підтвердженням цьому. Доказом є також безліч святих, які за життя боролися з князем темряви, це люди із здоровим глуздом і психікою.
Що може знати про Сатану той, хто ніколи не мав справи з його реальністю, а лише з його ідеєю, тобто з культурними, релігійними, етнологічними традиціями, пов'язаними з Сатаною? Цілком нормально і логічно також, що в диявола не вірять ті, хто не вірить в Бога. Було б просто-таки трагічно, якби всі, хто не вірує в Бога, вірили б в диявола!

Проте, найголовніше, що християнська віра повинна сказати нам, полягає не в тому, що демон існує, але що Христос переміг демона. Христос і демон для християн не є двома рівними і протилежними принципами. Ісус є єдиний Господь; сатана ж - це всього лише «зіпсоване» творіння. Якщо йому дана влада над людьми, то це для того, щоб дати людям можливість вільного вибору, а також щоб вони «не загордилися», увірувавши в те, що є самодостатніми і не потребують визволителя. «Старий сатана з'їхав з глузду, співається в одному негритянському "спірічуелсі". «Він цілився в мою душу, але помилився, і знищив мій гріх». З Христом нам нічого боятися. Ніхто і ніщо не може заподіяти нам зло, якщо ми самі не хочемо цього. Сатана, говорив один з Отців Церкви, після пришестя Христа подібний до собаки, прив'язаного за хвіст: він може скільки завгодно гавкати і кидатися, але не може укусити, якщо лише ми самі не підійдемо до нього впритул. Ісус в пустелі звільнився від Сатани, щоб визволити від нього нас!


Диявольська атака: виявити, вистояти і перемогти!
Кожен християнин живе на полі боротьби, навіть якщо цього не знає і не розуміє. Незнання дає можливість ворогові прийти і напасти, залишившись непоміченим, адже саме незнання є причиною чому гине Божий народ (Ос. 4, 6). Отож, відмовляючись визнати ворога, ми маємо всі шанси стати його легкою жертвою.
Сам Бог проголосив ворожнечу між змієм і потомством жінки (Бут. 3, 15). Кожен з нас вже самим своїм існуванням має причетність до боротьби проти змія. Тому брак знання про диявола і його задуми веде до неминучої поразки навіть відданих Богові людей.
Ми, християни, не маємо боятися обговорювати свого ворога, проте і не переоцінювати його силу. Адже наш пріоритет пізнавати Бога, а оскільки задуми диявола спрямовані на те, щоб зіпсувати наші стосунки з Богом, наше завдання перемагати будь-які диявольські перешкоди, відбивати навіть найменші атаки.

Приклад того, як ми маємо відвойовувати своє право Божих дітей, дав нам Ісус, Він особисто зіткнувся з ворогом в пустелі (Лк. 4) і відбивав його атаки впродовж всього свого служіння. Ісус показав нам, як примусити сатану мовчати, використовуючи Слово Боже (Мат. 4, 1-11). Саме Біблія вчить нас і готує до боротьби, бо розповідає про нашого ворога, весь його план і наміри: «щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі» (2 Кор. 2. 11).


Як виявити атаку
Св. ап. Павло в Посланні до солунян чітко розрізняє вплив диявольської атаки на те, що йому ніяк не вдається особисто прибути в місто Солунь: «Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, - раз і вдруге, та сатана перешкодив нам» ( І Сол. 2, 18), а що більше, попереджає його мешканців, що і на них тим часом спрямовані задуми сатани: «...щоб, бува, не збентежив вас спокусник і щоб наш труд не був даремним» (І Сол. 3, 5б). У всіх інших посланнях Павло просто жалкує, що не може прийти і про причетність диявола не згадує. Так і у нашому житті не всі неприємності можна приписувати диявольським нападам. Іноді ми самі собі шкодимо більше, аніж міг би здогадатися наш ворог. Саме тому так важливо завжди відрізняти, яке джерело мають наші проблеми, бо іноді, щоб їх вирішити, доведеться боротися з власними лінощами чи безвідповідальністю.
Звісно в духовному світі на багато важче виявити, що тебе атакують, аніж в матеріальному. Адже наш ворог не користується такою зброєю як, скажімо, автомат, звуки якого чути здалеку. Проте якщо правильно готуватися до духовної атаки, то можна її виявити ще до того, як вона розпочнеться. Зрештою, це і є завданням християнина: вчасно виявити духовну атаку, щоб до кінця вистояти і перемогти. Щоб розпізнати атаку ворога, нам треба добре знати Бога, Його характер, розуміти, що це саме Він все створив і всім управляє, що все, що походить від Нього є добрим (Сир. 39, 33). Що більше ми дізнаватимемось про Бога, то легше нам буде виявити те, що не походить від нього, тобто є диявольським.
Також треба зважати й на деякі сигнали, які вказують, що ворог атакує.
1. Втрата голоду за Богом. Часто під час атаки людина втрачає бажання спілкуватися з Богом, жити за Його істинами і робиться пасивною, не хоче ходити до церкви, приступати до Св. Тайн, починає піддаватися думці, що непотрібно молитись і це все не має ніякого сенсу.
Так як під час тілесної хвороби людина втрачає апетит, так і в духовній атаці, це перше на що направлений удар. Адже якщо людина не буде їсти, вона буде втрачати сили і з часом помре. Так і в духовному світі, якщо людина не буде «годувати» свій дух Божими істинами, вона духовно загине.
Завжди треба відразу відбивати цю атаку. І хоча не хочеться, але треба йти до Церкви, приступати до Найсвятіших Тайн, читати Св. Письмо, розмовляти з Богом – молитися. І хоча ми почуваємося мертвими, Боже «слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча» (Євр. 4, 12), Ісус завжди присутній у Євхаристії, Він завжди в часі Служби Божої стає примиренням за наші гріхи і гріхи усього світу (1 Ів. 2, 2), люблячий Небесний Тато завжди чує нас і ще до того, аніж ми почнемо говорити, знає наші думки (Пс. 139, 4). Це все є могутньою зброєю проти атак сатани. Коли диявол атакує, треба примушувати себе прагнути Бога, так як ми їмо і приймаємо ліки, коли ми хворі, щоб мати можливість видужати. Треба примушувати себе правильно думати - згідно з Божим Словом, посилено молитися, просити про молитву і підтримку людей, які мають досвід духовної боротьби,
2. Втрата сил. Наступним ударом ворога найчастіше буде атака на фізичне здоров'я і самопочуття. Часто духовна боротьба втомлює тіло, не хочеться нічого робити, ні з ким розмовляти, відчуття такі, ніби після бійки. Але саме це і відбувається в духовному світі.
Треба усвідомити, що справжня сила: чи то фізична, чи то духовна, походить від Бога, а тому перемогти можна тільки тоді, коли перебувати в Бозі: «Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили» (Еф. 6, 10).
Тому просити у Господа сили та проголошувати Його слово в своє життя: «Слабосильний нехай скаже: Я - сильний!» (Йоіл 3,10), буде найкращою зброєю на цьому рівні боротьби.
3. Негативні ситуації. Якщо до цього часу ворог залишився непоміченим, а ми все ще фізично виснажені, то наступним ударом буде нагнітання стосунків з близькими, незрозумілі конфлікти і необґрунтовані нападки інших людей. Зважаючи на те, що фізична втома сама собою виснажує і робить людину дратівливою, нетерплячою і неврівноваженою, атака ще більше загострює ці симптоми. В такі моменти хочеться зробити паузу: поспати, подивитись телевізор. Але це не допомагає, а лише ускладнює ситуацію. Телевізор буде живити нашу душу і захопить слабкий дух, тоді саможаль і депресія тільки посиляться. А після сну стане зрозуміло, що боротьба не закінчилась, а посилилась через те, що ми відмовились воювати. Тому не варто сидіти на місці, треба навпаки намагатися ще активніше працювати і служити Богові. Коли людина живе для Бога, ходить в Святому Дусі, то її радість ніщо не може затьмарити, така людина концентрується на досягненні цілі, а не на перешкоді, бо розуміє, Хто є справжнім джерелом радості: "Твої свідоцтва - спадщина моя повіки, вони бо радість мого серця "(Пс. 119, 111). Більше того, Бог хоче, щоб ми раділи у Ньому, щоб у нас була Його радість (Ів. 15, 11), а диявол намагається запропонувати нам замінники радості, які нас тільки віддаляють від Бога.
4. Втрата почуття безпеки, загострення внутрішніх ран і відкинення.
Якщо ми усвідомлюємо, що на нас спрямована атака, найчастіше диявол буде намагатися залякати нас і накинути сумнів стосовно того, що ми відіб'ємо його напади. Проте саме страх і сумнів робить нас неспроможними перемогти. Мусимо як ніколи сильно триматися за Божі обітниці, розуміючи, що тільки Бог має над нами повну владу, що без Його дозволу жодна волосина не впаде з нашої голови (Лк. 21, 18), що Господь ніколи не випускає нас з поля зору (Прит. 15, 3), що лише Він може дати нам безпечне життя (Пс. 4, 9).

Особливу увагу треба звернути на не заліковані рани серця, по яких диявол буде активно бити, його мета - примусити нас почуватися самотніми, відкиненими, ображеними, адже тоді ми не зможемо проповідувати Істину і допомагати іншим пізнати її. Саме тому нам треба повністю відкидати будь-яку диявольську брехню, вірити слову Божому, яке називає нас армією і воїнами, і перемагати в Господній силі!


Як вистояти і перемогти
Ми переконались, що в нас є ворог і що він нас атакує. Але оскільки духовна атака сама по собі ніколи не закінчується, нам замало знати, що ми на полі боротьби, треба ще вміти боротися. Для цього слід знати деякі принципи.
1. Наша боротьба не проти людей. Апостол Павло застерігає нас: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Тому ми повинні завжди пам'ятати, що боремось не з людиною чи проблемою, а з духами темряви. Якщо ми про це забудемо і почнемо воювати проти тіла, тілесними засобами, то отримаємо поразку, бо боротьба ведеться в духовному світі, а тілесні методи тільки посилюють її.
Диявол часто намагається атакувати нас через найближчих людей. Так він атакував Ісуса через апостолів. Але Ісус залишався непохитним, бо добре знав свого правдивого ворога, справжнє джерело атаки. А на хресті Ісус показав як цю атаку відбивати: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23, 34), - прощення. Воно розбиває задуми сатани і обеззброює його. Прощення це сила, яка показує, що ви знаєте Бога і знаєте Його і вашого ворога.
Павло в ІІ Кор. 2:10-11 каже:«Кому, отже прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, - оскільки мав я що прощати, то ради вас зробив те перед обличчям Христовим, щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі».
Прощення дає Св. Духові силу, міць, можливість прийти і діяти в нашому житті. Гіркота, непрощення навпаки штовхає нас на сварки і помсту. Прощення допоможе нам кожного разу отримати перемогу. Треба дивитись далі своїх образ і перебувати в силі Духа Святого.
2. Гордість - перший крок до поразки.
Здається, що диявол не має шансів затягнути у тенета гордості ту людину, яка віддано служить Богові, проте для цього йому варто лише переконати нас, що наші досягнення результат нашої унікальності, і тоді навіть найбільше служіння може розвалитися. Це дуже просто, якщо ми не будемо чувати.
Наприклад, Бог дав нам служіння в прославі. Ми багато працюємо над собою, піснями, музикою. Спочатку все ніби непогано. Ми прославляємо Бога і робимо все щоб це було як найкраще. І в цьому не має нічого поганого. Але якщо ми не будемо чувати, то почнемо виконувати пісні, а не прославляти Бога. Ми будемо слухати як звучить наш голос, чи інструмент, забуваючи, що головне - прославляти Бога. А з часом будемо насолоджуватись від свого виконання і думати: «Я багато працюю і ось який чудовий результат». А це і є нашою поразкою, бо прославляємо себе, а не Бога.
Яків у своєму посланні 4, 6 каже: «...Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать. Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас». Саме тому мусимо завжди чувати (Мт. 26, 41) і перебувати на Лозі, якою є Ісус (Ів. 15).
3. Незаліковані рани притягують диявольську атаку.
Як в природному середовищі поранена тварина притягує до себе хижих птахів, які атакують її і добивають, так і в духовному світі - кожна незалікована рана притягує ворога. Він буде кожного разу бити в незаліковану ділянку, щоб біль посилювався і призвів до падіння. Ми можемо маскувати свої рани серця, прикидатися, що їх вже нема, можливо, інші люди нам і повірять, а от диявол - ні. Йому добре помітно, що рани все ж таки є, і він не залишить в спокої людину, яка не працює над власним внутрішнім зціленням.
Боротьба за людську душу - запекліша, аніж всі світові війни разом, саме тому найменшої ранки досить для смерті. Ми маємо постійно обновлювати свою душу Божим словом, підпорядковувати її нашому духові, який завжди швидше відбиває атаку, аніж душа, а свій дух підпорядковувати Святому Духові.
«Людська душа є полем боротьби між Богом і сатаною. Саме в людській душі кожної хвилини життя ведеться ця боротьба. Треба, щоб душа дала вільний доступ Господові і щоб він озброював її всілякою зброєю і просвічував своїм світлом, вказуючи на початок боротьби з темрявою помилок. Треба, щоб душа зодягнулася в Ісуса Христа, в його правду і справедливість, щоб одягла на себе панцир віри й Божого Слова і щоб здобула перемогу над могутнім ворогом. Для того, щоб людина могла зодягнутись в Ісуса Христа, мусить вмерти її людське «я» (о. Піо «Щасливого всім дня»)
4. Боротьба за людську душу - чотиривимірна. У людській душі є чотири сфери: емоції, розум, уява і пам'ять, які ми маємо розвивати і використовувати згідно з Божим планом на наше життя.
Емоції дав нам Бог, аби ми могли більше розуміти і відчувати Його, і Він хоче, щоб ми виховували свої емоції і контролювали їх, а не користувалися ними, щоб маніпулювати іншими. Хоча емоційна сфера людської душі за своєю природою неконтрольована, якщо ми виховуємо свої емоції Божим словом, то наша духовна людина дуже скоро починає ними керувати. Саме тоді наші емоції можуть віддзеркалювати Господню радість і мир.
Яке джерело наших емоцій: стара, тілесна людина чи нова, сповнена Святого Духа, такі й результати. Адже тілесна людина діє відповідно до власних емоцій: розлучається з подругом, з яким вже нема відчуття приємних емоцій закоханості, перестає ходити до церкви, якщо проповідь або незрозумілі місця Літургії не живлять її позитивними емоціями, розриває стосунки з другом, який наважився докорити. Емоції наверненої людини нічим не відрізняються від емоцій невіруючої: їй так само прикро чути докір чи образу, проте різниця полягає в тому, що останнє слово завжди залежить від волі духовної людини, а не від емоцій. Духовна людина розуміє, що її емоції не є показником ні того, як треба поводитись з іншими, ні того, як виконувати свої обов'язки перед Богом. Адже не емоційне відчуття Божої присутності є головним чинником, щоб жити згідно Його слова, а радше навпаки - тверда віра.
Ознаки атаки на емоції - почуття жалю до себе, самоправедність, зверхність, гордість, гнів, помста, відкинення, огірчення, недовіра до інших, пошук спільників.
Якщо ми дозволяємо ворогу захоплювати територію наших емоцій, то поводимось, як каже Біблія, як тілесні люди, які ніби ніколи не знали ні Бога, ні Його доріг (Рим. 1).
Відбити атаку на емоції можна тільки тоді, коли перестати їх слухати. Не має значення хто винний в ситуації, яка зумовила емоційний хаос, головне те, як ми справляємося з емоціями. Якщо ми розуміємо мету ворога, то відразу примусимо свої емоції підкорятися Божому слову. Прикладом людини, яка вміла керувати своїми емоціями є Давид, який незалежно від ситуації, виливав свої емоції Богові, розуміючи, що тільки Він може допомогти: «Тане душа моя від смутку, постав мене на ноги за твоїм словом» (Пс. 119, 28). Коли наші емоції виходять з-під контролю, треба зробити за прикладом Давида, віддати їх Богові. Можна в хвилини емоційного хаосу читати псалми і з часом нам буде легше підпорядковувати свої емоції Божому слові.
Розум. Бог створив людський розум таким дивовижним, що, незважаючи на всі наукові відкриття, його функціонування не піддається жодним поясненням. Розум людини, як і вся людина, має бути підпорядкований Богові, щоб виконувати Божі задуми, оскільки розум, скерований в неправильне русло, може стати ворогом Бога. Для сучасної людини розум став її «богом». Проте Біблія каже нам, що для Бога розумним є той, хто шукає Його (Пс. 14, 2), оскільки Господь дивиться на серце людини (1 Цар.16, 7), а розум тільки у поєднанні з Духом Святим може досягнути правильних результатів (Прит. 21, 30).
Бог хоче, щоб кожен християнин розвивав свій розум і знаходив справжню мудрість: «Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; хто розуму пильнує, той знайде добро» (Прит. 19, 8), адже саме розумом і мудрістю Бог створив все видиме і невидиме (Єр. 10, 12). Проте ми не можемо набути розуму і досягти мудрості, якщо не перебуваємо у Бозі, у Його Слові. Природній розум вважає себе мудрішим за Бога і хоче замість Нього керувати світом, а той взагалі заперечує існування Когось більшого за себе, як це робить теорія еволюції, яка зародилася в інтелектуальному розумі. Природній розум прагне логічних пояснень, не вірить в чудеса, не бачить Божих цілей, а якщо й прагне подобатися Богові, то хоче досягнути цього власними зусиллями і правильними вчинками.
Оскільки ворог прагне, щоб місце Бога в нашому житті займало будь-що, але не Бог, то він активно буде атакувати сферу нашого розуму. Найперша ознака такої атаки - логіка почне переважати над вірою. Диявол почне переконувати, що Бога не існує, а кожен віруючий став таким від безвиході, від потреби на щось надіятися. Другий крок атаки буде спрямований на здоровий глузд: людина почне робити безглузді речі з вірою, що Боже слово буде діяти в її житті навіть тоді, коли вона перестане бути виконавцем слова. Першим кроком до звільнення від такої атаки - є покаяння. Треба просити Духа Божого, щоб Його існування стало реальним в нашому житті, тоді Бог оживить наші спогади про Його дію в нашому житті. Якщо ми будемо примушувати себе ходити до церкви, навіть коли нам не дуже хочеться, і кожну проповідь застосовувати в своє життя, то з часом дух Святий укріпить нас і оновить наше серце.
Найголовніше: зрозуміти, що Бог - реальний, і не піддаватися нападам духа невірства. В хвилини слабкості треба просити допомоги тих, хто закорінений в Бозі, тих, хто має острах Господній, який і є справжньою мудрістю: «Початок мудрости - острах Господній; добрий розум у всіх тих, що його плекають; хвала його стоїть по віки вічні» (111, 10). Тільки Боже слово може скерувати наш розум в правильне русло: «Слова твої, відкрившись, просвітлюють, дають розуму простим» (Пс. 119, 130). Тому в кожній ситуації треба покладатися на те, що каже нам Біблія, а не власна логіка: «Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум» (Прит. 3, 5).
Уява. Наша уява має здатність робити для Бога все що завгодно, проте якщо ми не до кінця розуміємо як вона функціонує, то ризикуємо промріяти все своє життя. Уява без вчасних і правильних дій - не приносить плоду. Якщо ми щось бачимо в своїй уяві і хочемо побачити, як це здійсниться на землі, то можемо просити Бога про це. Так, до прикладу, вчинив Давид, який, йдучи на зустріч велетню, вже бачив в своїй уяві перемогу (І Сам. 17, 44-47). Тому навіть залякування Голіафа не завадили Давидові перемогти. Адже якщо наше серце підкоряється Божому плану навернення людей, то кожен плід нашої уяви виходить від Духа Божого і дає нам усвідомлення, що ми нічого не зможемо досягнути без Божої сили. Давид це чудово розумів, тому свою перемогу приписував не собі: «Сьогодні ж таки Господь видасть тебе в мої руки» (І Сам. 17, 46).
Якщо ми маємо бажання вивищувати і прославляти себе, це ознака того, що нашою уявою користується наш ворог. Так само він спокусив Єву: показав їй плід, примусив уявляти, який він смачний, і думати, що скуштувавши його, вона стане рівною Богові (Бут. 3, 4-5). І саме через уяву, яка суперечила Божому слову, перші люди потрапили в пастку ворога.
Жодна думка, яка має на меті наше вивищення над Богом не може бути від Бога. Саме тому св. ап. Павло вчить нас, що треба робити з такою думкою: «...ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові» (2 Кор. 10, 4-5).
Диявол намагається скористатися нашою уявою, щоб кожну мрію, яку ми хочемо втілити для Бога, перетворити на егоїстичну думку про власну велич. Ми маємо бути на варті проти таких атак, прославляти Бога за все, що ми робимо, і усвідомлювати, що без Нього ми нічого не можемо: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15, 5).
Є кілька шляхів, як ми можемо потрапити в пастку егоїстичних задумів: гордість, недисциплінованість, рани серця. Проте найімовірніша причина, через яку можна втратити свою ціль - схильність до фантазій, які далекі від реальності. Про таку атаку нереальності нас попереджає Біблія:
«І від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому» (2 Тим. 4, 4-5);
«Не за байками бо, хитро вигаданими, йдучи, об'явили ми вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками його величі» (2 Пт. 1, 16);
«...і не зважати на байки та безконечні родоводи, що більше викликають суперечки, ніж служать Божому задумові спасіння через віру» (1 Тим. 1, 4).
Якщо ми починаємо заглиблюватися у фантазії, які не мають нічого спільного зі Святим Письмом, то дуже скоро втратимо точність в Божих справах. Треба пам'ятати. Що наша віра - не фантазії, віра - сила, яка завжди приносить результат для Бога. Фантазія, навпаки, робить нашу уяву пасивною, перетворює її на територію ворога, маніпулюючи якою, він може довести людину до депресії. Ми мусимо захищати уяву, яку дав нам Бог, наповнювати її словом Божим і берегти своє серце в покорі перед Ним.
Пам'ять. Все що ми бачимо і чуємо впродовж усього свого життя з моменту зачаття - автоматично відкладається в нашу пам'ять. Пам'ять має зберігати все потрібне для служіння Богові, нагадувати про Божу вірність, запам'ятовувати Його слово. В старозавітні часи Бог настановляв для свого народу свята і обряди, які б нагадували про Його велич, зворушували спогади про Його чуда, щоб силою своєї пам'яті люди трималися віри в Нього: «Ці дні мали бути пам'ятні й святковані від роду до роду в кожній сім'ї, в кожній країні й у кожному місті. Ці дні Пурім не могли ніколи вийти з ужитку серед юдеїв і пам'ять про них зникнути з-поміж потомків їхніх» (Ест. 8, 28).
В найважчі моменти саме силою своєї пам'яті ми продовжуємо служити Богові, знаючи, що Він завжди допомагав нам в скрутних ситуаціях, значить допоможе і цього разу. Ап. Павло мав надзвичайно добру пам'ять, як бачимо в його посланнях, де він невпинно згадує про Божі діла, чим скріплює власну віру і віру інших (2 Тим. 4, 17-18).
Якщо диявол захопить нашу пам'ять, щоб мучити її непотрібними спогадами, то він зможе нас паралізувати надовго. Тому мусимо вибирати на чому будувати своє життя: на ранах минулого чи на правильних спогадах, які доводять Божу любов до нас. Наше майбутнє не повинно залежати від ран і поразок минулого, інакше диявол нас просто знищить. Він вміє нагадувати те, що нас найбільше болить, тоді, коли такі спогади найбільше зашкодять. Щонайменше це призведе до параноїдальної недовіри до людей, а з часом і до Бога. І тоді перешкодою до служіння Йому може стати навіть спогад про гріх, з якого ми вже давно покаялись і висповідались, однак не змогли прийняти Боже прощення. Диявол може пригадати його в момент молитви над хворим чи коли ми когось євангелізуємо, тоді ми почуваємо себе недостойними і перестаємо бути ефективними. І так як добрі спогади приносять мир, так тривожні спогади приносять неспокій, страх, гордість.
Ми маємо боротися словом Божим за власну пам'ять. Так як Бог постійно каже нам пам'ятати Його слово, так само ворог хоче, щоб ми його забули. Ми маємо владу над своєю пам'яттю і можемо вибирати про що нам думати, а про що ні! Треба прийняти рішення простити всім, хто приніс нам біль і неприємності, а кожну атаку на власну пам'ять відбивати цитатою зі Святого Письма.
Бог забуває кожен гріх, з якого ми покаялися і висповідалися (1 Ів. 1, 9), і кличе нас до нового і кращого: «Не згадуйте про те, що було, не думайте про давнє! Ось я творю щось новітнє» (Іс. 18-19).
5. Тіло. Наше тіло, яке є справжнім витвором мистецтва і доказом Божої мудрості, належить Богові: «Він створив нас, і ми йому належимо» (Пс. 100, 3). Головне його містити у собі духовну людину, щоб на землі вона могла виконати Божу волю. Адже справжня людина - духовна. І коли ми не до кінця усвідомлюємо це, то маємо шанс зійти з правильної дороги. Тому маємо використовувати своє, як каже св. ап. Павло, «земне житло» для того, щоб нести світові Євангеліє, якщо ми це усвідомимо, то зрозуміємо чому диявол хоче атакувати наше тіло. Така атака може бути спрямована в двох напрямках: як спокуса і як хвороба. Якщо ворог не може успішно атакувати душу, то скеровує всі зусилля на наші органи чуття: зір, нюх, слух і дотик. Якщо не контролювати те, що ми, навіть мимоволі, дивимось і слухаємо, то наше тіло дуже легко піддасться першій-ліпшій спокусі. Інший спосіб атаки на тіло - неміч і хвороба. Диявол розуміє, що атакуючи тіло він може перешкодити нам виконувати роботу для Бога. Якщо він не зміг зачепитися жодною з атак за людську душу, то обов'язково буде нападати на тіло. Іноді він буде провокувати у нас симптоми хвороби, які не мають медичного підґрунтя і яким треба твердо опиратися, просити Ісуса про захист від хвороби і від страху перед хворобою, який може бути причиною її симптомів. Наприклад, постійний біль в голові може бути наслідком страху, якщо зв'язати духа страху над собою, то й біль мине як і не було.
Часто диявол просто користується тим, що ми самі не дбаємо про своє здоров`я, про повноцінний сон і відпочинок. Якщо ми постійно перевтомлені фізично, то починаємо втомлюватись духовно. В книзі Даниїла бачимо, що частиною диявольського задуму на землі є вимучувати Божих святих (Дан. 7, 25). Тому Божа воля для нас, щоб мали нормальний відпочинок і сон.
Якщо нам потрібне зцілення від конкретної хвороби, треба стояти у вірі, проголошуючи слово Боже, молитися за зцілення і за Божу волю щодо нашої хвороби. Мусимо вірити, що Бог не хоче, щоб ми були хворі, однак інколи Він це допускає для нашого ж добра.
6. Дух. Людський дух - найцінніше, що є в людини. Біблія називає людський дух - Господнім світичем (Прип. 20, 27), що означає не тільки світильник і світло, а й «те, що є джерелом істини, правди, волі» (Великий тлумачний словник сучасної української мови, Київ, 2007). І оскільки нашим «світильником» (Одкр. 21, 23), «світлом» (Ів. 1, 9) та «істиною» (Ів. 14, 6) є Ісус, то щоб самим стати «світлом для світу» (Мт. 5, 14), ми маємо наповнювати свій дух Ним, «жити духом» і чинити «за духом» (Гал. 5, 25). Ми повинні розпізнавати характер Бога і прагнення свого духа до Нього, тоді ми стаємо сильними духом і здатними досягати Божих цілей.
Саме тому всі атаки ворога, спрямовані на тіло чи душу, мають на меті - дістатися до людського духа і перекрити той шлях, через який ми стаємо свідками Ісуса для світу.
Розпізнати атаку на дух можна, якщо якась мета або робота «для Бога» на справді стає на перешкоді нашому спілкуванню з Богом. Тоді стає зрозуміло, що ідею подав не Святий Дух, а наш ворог. Якщо наш дух втратив радість і мир, свободу і креативність, то нас атакують. В такому випадку треба відмовитися від того, що руйнує дружбу з Богом і більшу увагу приділяти своїй духовній людині, а не емоціям чи спонтанним бажанням. Бо тільки повністю зріла духом людина може зберігати духовну точність і розрізняти, що є її Божим призначенням.
Воля - вирішальна сила людського духа. Неважливо чи людина навернена чи ні, людська воля має вирішальне слово у будь-якому рішенні.
Бог створив людину зі свобідною волею, тому що Він не хотів, аби Йому служили роботи. Від нашої волі залежить робити гріх чи ні, служити Богові чи дияволові, йти до неба чи до пекла.
Людська воля незалежна. Бог проти неї нічого не робить, тому що шанує її рішення. Тому коли ми робимо неправильні вчинки, нема чого за результат звинувачувати Бога. За нашою свобідною волею йде відповідальність, тому Бог не відповідає за наш вибір. За нього відповідаємо ми самі.
Ми можемо відчувати підйом або спад, але тільки від нашої волі залежить, як ми будемо поводитись. Воля не стає автоматично наверненою. І тільки коли вона підпорядковується Божому слову і Святому Духові, то вона дисциплінує наше тіло і душу.
Найкраще рішення для кожного християнина - зв'язати свою з волею Отця, тоді ми стаємо непереможними для будь-яких диявольських задумів. Бо, як не дивно, у нашого ворога теж є воля, адже саме з власної волі він з чудового архангела став сатаною, коли захотів захопити Божий Престол (Іс. 14, 12-14), тому й втратив небо (Лк. 10, 18). Як і диявол, так і його слуги, мають волю, і знають її силу, тому їхньою ціллю є й наша воля, наше прагнення казати Богові «так». Якщо ми пасивно ставимось до Бога, то зробити їм це дуже легко.
Коли людська воля під атакою, то наша ревність за Богом зменшується, ми стаємо байдужі до Його справ на землі, лінивими і недисциплінованими. Щораз важче стає покладатися на Бога і ми починаємо шукати порад інших, які можуть навіть суперечити тому, що ми знаємо в своєму серці. Через малу силу волі ворог може вкрасти нашу радість і силу, що може призвести і до фізичної смерті.
Прикладом того, як ворог послабив сильну людську волю, є Самсон (Суд. 13), якого ще до народження Бог вибрав рятівником свого народу і наділив незвичайною фізичною силою і сміливістю. Він знав, що Бог має великі плани на його життя, і бачив Його дію в своєму житті, проте Самсон не слухався Божого слова, яке чітко забороняло будь-які стосунки з поганськими жінками. Цим гріхом Самсон відкрився на атаку ворога, тому диявол послабив його волю за допомогою Даліли, яку він любив. Сила Самсона була пов'язана з Його волею, тому якби його воля була підкорена Богові, Самсон і далі залишався б непереможним.
Ми, християни, мусимо боротися за власну волю і захищати її для Бога. Якщо ми вкорінимося в Божому слові, то нам буде на багато легше виконувати Божий план. Адже своїми силами ми не здатні вистояти, ні у фізичній боротьбі, ні в духовній. Дуже важливо не плутати Божу силу з Божими дарами, оскільки те, що ми маємо дари, ще зовсім не свідчить про те, що наша воля з'єднана з Божою.
Духовні атаки спрямовані, щоб отримати контроль над нашою волею, а потім - зламати її. Однак диявол не зможе діяти проти нашої волі, він не зможе переламати її, поки ми не дамо згоди. Він може залякувати, провокувати і робити все, щоб ми здалися, проте ми можемо повстати проти його атаки, якщо наша воля підкорена Божому слову.
7. Слово Боже озброює нас.
"Ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятись. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливості, і взувши ноги в готовність щоб проповідувати євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпалені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто Слово Боже"(Еф. 6, 13-17).
Оскільки кожна людина, знає вона це чи ні, є учасником всеохоплюючої війни, то Бог дає нам зброю. Вдягнувшись в неї, ми стаємо непереможними воїнами Божого війська, які повинні усвідомлювати, що на хресті Ісус отримав повну перемогу над сатаною за нас і ми маємо діяти в цій перемозі. Навіть коли розум каже: "Це неможливо", в Бога нема нічого неможливого.
Категорія: Духовна пожива | Додав: Georgij
Переглядів: 685 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017