Українська
Греко-Католицька Церква

Неділя, 19.11.2017, 19:12

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Духовна пожива | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Розділ сторінки











Форма входу





Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Головна » Файли » Духовна пожива

Чому потрібно сповідатися перед Різдвом?
19.12.2011, 11:31
Зазвичай сповідь досить часто у нас асоціюється передусім із Великим постом, бо сказано, що християнин має хоча б раз у році у великодньому часі сповідатися. Такий підхід настільки вкоренився, що сьогодні побутує дещо спрощене, формалізоване, а навіть перевернуте уявлення про таїнство сповіді. Віднайти нову якість життя

Сповідь – це не якийсь ритуал, не формальність, яку треба відбути, і навіть не гігієна душі, яку треба періодично очищати. Це таїнство, яке нерозривно пов'язане з іншим таїнством – хрещенням, бо у сповіді ми можемо відновити той стан чистоти, безгрішності, який отримали при хрещенні. Як писав російський православний богослов о. Олександр Шмеман, первородний гріх полягає не в порушенні певних боговстановлених правил, а у відпадінні від Бога, у тому, що замість Бога людина вибрала щось інше: чи то світ, чи саму себе. І ми щодня приречені робити цей вибір. Ми є свідомі нашої гріховності, яка є нашим онтологічним станом, бо немає людини, що жила б і не згрішила. "Сповідь не є самоціллю. Сповідь є нагодою, щоби очистити душу, стати в стан, який богослов'я називає "стан освячуючої ласки", щоби могти увійти в єдність через Причастя", – розповідає духівник Українського католицького університету, доктор богослов'я о. Ігор Пецюх.

Це не означає, що кожне причастя вимагає сповіді, але сповідь дозволяє нам залишити свої гріхи і просити Бога про силу, яку він дає у причасті, щоби більше не грішити, щоб жити у святості. Причастя є тою силою, бо Господь входить у нас, стає одним із нас на молекулярному рівні, стає для нас поживою, щоби ми могли жити Його життям, щоби, вийшовши з церкви, ми могли любити, як Він, прощати, як Він, сприймати інших, незалежно від того чи подобаються вони нам, чи ні. Зрештою, щоби жити іншою якістю життя, бо все, що ми робимо в церкві, всі наші співи, всі богослужіння тільки для того служать, щоб ми могли жити інакше, жити любов'ю.

Підготувати ясла своєї душі

"Уся лірика різдвяного періоду спонукає нас, щоб приготувати ясла своєї душі, щоб вони були чисті, прибрані, щоб Христос, який народився колись, більше ніж 2000 років тому в Вифлеємі, міг також народитися в моїй душі, – каже о. Ігор. – І сповідь необхідний елемент цих приготувань". Але, як зазначає отець, хоч Великдень і Різдво – два найбільші свята, до яких ми намагаємося гідно приготуватися, замало є і двічі в році сповідатися, адже важко проаналізувати своє життя впродовж шести місяців. "Чи є можливо пригадати, що було зі мною три місяці тому, хто мене чи я кого образив у трамваї, чому я тоді був такий злий, на кого", – зазначає священик.

Але якщо в кого виникла думка, що один раз у році сповідатися замало, то отець Ігор радить обов'язково піти до сповіді і перед Різдвом, приступити до причастя, відчути його силу, потребу святості. А тоді на Йордан варто спитати себе, чи я готовий приступити до причастя, чи потребую цього. Адже сповідь – це поворотний момент в житті, який спонукає до якоїсь зміни, до внутрішнього преображення.

Наше завдання є стриміти до святості, стриміти, щоби певних речей уже не робити. Те, що священик говорить наприкінці сповіді: "Йди і більше не гріши", – не може залишитися порожньою фразою, ритуалом. Це має бути справді настановою – робити все, щоби не грішити. "Ми свідомі того, що б ми не робили, все одно впадемо, але важливо, коли і де я впаду. Навіть якщо диявол приступить до мене з іншого боку, об іншу річ я спіткнуся іншого разу, то до тої я вже не хочу вертатися, іншим разом я вже буду боротися з іншою проблемою", – каже священик.

Важливо робити іспит сумління якомога частіше. Давня традиція каже: щодня перед сном проаналізуй свій день, подякуй Богові за те, що було добре, перепроси, що було погано. Якщо в такий спосіб підходити до життя, щоб у кінці дня підбити його підсумок, то в кінці тижня виникне бажання сказати, що більше з тим я жити не хочу, не можу.

Змагання за святість

Не можна розглядати сповідь як рутинну справу, оскільки вона є змаганням за святість. Це змагання триватиме все життя, воно не матиме кінця. Воно має бути духовним прогресом, навіть якщо здаватиметься, що я стаю щораз гіршим. За словами о. Ігоря, це характерне явище для людей, які починають жити духовним життям, що поки сповідався раз у році, все було гаразд. Почав сповідатися частіше, і то не так, і там не так.

"Це не ти стаєш гіршим, але краще починаєш бачити себе, стаєш вимогливішим до себе, – зазначає він. – Навпаки, дуже часто інші бачать у тобі якийсь розвиток, а ти в собі – регрес. Якщо людина певні речі бачить, то є шанс, що почне з ними боротися".
Джерело: dyvensvit.org
Категорія: Духовна пожива | Додав: Georgij
Переглядів: 508 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:























Друзі сайту









Радіо ДЗВОНИ - онлайн трансляція



Copyright MyCorp © 2017